Поделиться Поделиться

Від ЄОВС до ЄБС

Хоч яким неоціненним був внесок у європейські ідеали згадуваних вище організацій, вони, по суті, були міжурядовими. Для подальшого ж посилення зв'язків поміж народами Європи потрібен був орган, наділений наднаціональними повноваженнями. Це спонукало французького міністра закордонних справ Роберта Шумана запропонувати створення організації, в якій дві ключові промислові галузі, а саме виробництво вугілля та сталі, перебували б під владою органу, незалежного від урядів держав-членів. Спочатку план стосувався Франції і Німеччини, проте приєднатися до нього запрошувалася будь-яка європейська країна. Так народилось Європейське об'єднання вугілля та сталі, створене згідно до Паризької угоди, яка віддала під контроль наднаціональної влади виробництво та маркетинг цих двох продуктів. Таким чином, це об'єднання стало першим наднаціональним органом. На момент, коли воно розпочало свою діяльність у 1952 р., у ньому налічувалося шість держав-членів: країни Бенілюксу, Франція, Німеччина й Італія.

І хоч ЄОВС стало значним проривом у розбудові європейського об'єднання, проте були й такі, хто бажав прогресу і в інших галузях. Це особливо стосувалося оборони. Корейська війна початку 1950-х років знову привернула увагу до цього питання і спонукала зробити спробу заснувати виключно європейську армію серед держав - членів ЄОВС. Ця ініціатива отримала назву плану Плевена. Незважаючи на те, що договір, котрий засновував Європейське оборонне співтовариство (ЄОС), під контролем якого мала діяти європейська армія, підписали всі держави-члени, він натрапив на перешкоди в національних парламентах. У 1954 р. французька Національна асамблея утрималась від ратифікації Угоди про ЄОС у результаті дивного "шлюбу за розрахунком" поміж лівими і правими політиками Франції.

Проте це дало поштовх до переосмислення майбутнього європейського співробітництва та інтеграції. В 1955 р. було проведено зустріч на найвищому рівні в Мессіні (Італія). Ця конференція стала початком Relance europeenne (Нового старту Європи). На конференції було вирішено, що майбутнє європейського співробітництва полягає в економічній інтеграції, більше того, у створенні спільного ринку поміж державами-членами. Для цього був створений міжурядовий комітет, котрий очолив міністр закордонних справ Бельгії Пол-Анрі Спаак. Заключна доповідь Комітету містила головні принципи інституційної структури і головні політичні напрямки організації, яка мала бути створена для досягнення даної мети. Вони були включені до проекту Договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), підписаного в Римі 25 березня 1957 р. У даний же час була підписана функціоналістська угода відносно ядерної енергії (Договір про заснування Євроатому).

"Родові муки" ЄЕС та його становлення

Договір про створення ЄЕС встановлює майже таку саму структуру Співтовариства, як і в ЄОВС. Воно має незалежний виконавчий орган у формі Комісії, законодавчий орган - Раду Міністрів, судову владу - Суд Європейських Співтовариств, а також Європейську парламентську асамблею, яка має відіграти здебільшого консультативну роль. У межах даної структури почалася серйозна робота з формування політики ЄЕС. Першою важливою галуззю, на якому інституції Співтовариства звернули увагу, було сільське господарство. Після відповідних консультацій Комісія виробила програму підтримки сільського господарства, спрямовану на забезпечення достатніх запасів продовольства і водночас забезпечення європейських фермерів гідними доходами. Проект програми обговорили на зустрічі в місті Стреза (Італія) посадові особи Комісії, представники фермерів і національні експерти. Результатом дискусії стало утворення структури Спільної сільськогосподарської політики.

На момент свого народження Співтовариство було досить невеликим і складалося лише з шести держав-членів. Одна з європейських країн, яка спочатку відмовилася від участі в цьому об'єднанні, а саме Великобританія, починаючи з 1961 p., серйозно переглянула свою позицію. Під впливом політики прем'єр-міністра Гарольда Макміллана, Сполучене Королівство в 1962 р. офіційно заявило про бажання вступити до ЄЕС. Незважаючи на очевидний ентузіазм, котрий виявляли Комісія і більшість держав-членів, спроби Великобританії приєднатися були зведені нанівець непохитною позицією президента Франції де Голля, котрий вважав, що присутність Сполученого Королівства з його сильними трансатлантичними зв'язками позбавила б Співтовариство свого суто європейського характеру. В 1967 р. де Голль знову наклав вето на другу спробу Великобританії, уряд якої було сформовано лейбористом Гарольдом Вільсоном, приєднатися до Співтовариства.

Середина 1960-х років також позначилася інституційною кризою всередині Співтовариства. (ї причиною було значне погіршення відносин поміж інституціями ЄЕС і урядом Франції. Останній зробив спробу обмежити наднаціональні тенденції в діяльності Співтоварства. Це знайшло своє вираження у вигляді пропозицій про поширення голосування всередині Ради за принципом більшості на дедалі більше коло питань, розширення обсягу бюджетних повноважень Європейського Парламенту і проведення більшості витрат Співтовариства за рахунок його власних коштів. Коли уряд Франції вирішив, що дії є красномовнішими за слова, він припинив співробітництво в ЄЕС, відмовившися зайняти своє місце в Раді. Це дістало назву "політики порожнього крісла" і продовжувалося доти, доки не був знайдений необхідний компроміс. Його було закріплено в так званих Люксембурзьких угодах, якими встановлювалося, що в разі, коли рішення стосуються життєво важливих національних інтересів, з цього приводу має відбуватися дискусія і тривати доти, доки не буде досягнуто угоди - іншими словами, надавалося кожній державі-члену право де-факто накладати вето на рішення Співтовариства.

Однак середина 1960-х років увінчалася успіхом для тих, хто підтримував подальшу інтеграцію - Договором про об'єднання 1965 p., коли було вирішено об'єднати Ради і Комісії трьох Співтовариств (ЄЕС, ЄОВС та Євроатому). Так було усунуто велику кількість перешкод для послідовного та раціонального прийняття рішень у галузях енергетики та промислової політики, пов'язаних із проблемою організаційного розділення законодавчих та виконавчих органів. Відтепер вони розташовувалися в одному місці - у Брюсселі, тоді як виший орган ЄОВС до об'єднання знаходився в Люксембурзі.

← Предыдущая страница | Следующая страница →