Поделиться Поделиться

Кримінальна справа розбійний напад (ч. 1ст. 187 КК України). Історія захисту

8 лютого 2009 року невідомий о 17 год. 30 хв. (тобто після закінчення робочого дня) увірвався в приміщення аптеки і, тримаючи в руці щось схоже на пістолет, напав на продавця, вихопив з її рук зошит, в якому було 1790 гривень. При цьому частина грошей розсипалася по підлозі. Продавець вчинила шалений опір, стягнула з голови шерстяну шапочку та відбивалася руками, в результаті чого на її руках залишились сліди крові нападника. Напад тривав лічені секунди і нападник, схопивши гроші втік.

Працівники міліції, яких повідомили про напад, прибули на місце о 18 год. 40 хв. По гарячих слідах був опитаний директор аптеки, котрий зі слів продавця переповів обставини нападу. Під час проведення огляду місця події знайдено уламок іграшкового пістолета без рукоятки, шапочка, якому стягнула з голови нападника продавець, сліди пальців на склі, яке знаходилося на бар'єрі, і відділяє продавця від покупців. Знайдено вісім відбитків пальців, які належали різним людям. На касовому апараті, та інших місцях аптеки слідів пальців рук знайдено не було. Огляд місця події згідно до протоколу проводився 12 хв. з 18.40 по 18.52 8 лютого.

В 0 год 20 хв. працівники міліції в кількості 5 чоловік зайшли в квартиру до Ц. і не оголошуючи ні підстав затримання, ні будь-якого іншого документа повезли в ІТТ. Коли Ц. брав на себе свою коричневу куртку, працівники міліції змусили взяти на себе чорну куртку батька. Стривоженим батькам повідомили, що від нього візьмуть пояснення і відпустять. Запропонували дати йому трохи грошей, щоби він, враховуючи нічну пору, міг повернутись додому на таксі. О 13 год. 20 хв. слідчий А. склав постанову про затримання Ц. та постанову про порушення кримінальної справи за ст. 187 ч. 1 КК України.

Ранком Ц. пригостили чаєм, провели процедуру впізнання, на якому продавець заявила, що Ц. схожий на нападника, проте точно підтвердити, що це саме та особа, вона не може. Подання про застосування запобіжного заходу суд провів в 13 год 20 хв., тобто після спливу 85 год. В процесі розслідування кримінальної справи Ц. помістили в спеціалізовану лікарню для перевірки про наявність залежності від наркотичних речовин, оскільки останній в минулому вживав легкий наркотик - трамадол.

Адвокат вступив у справу через два тижні після затримання. Він зустрівся з батьками Ц., які повідомили про його алібі, в день злочину Це була неділя, Ц. хворів і з квартири нікуди не відлучався, що за винятком батьків міг підтвердити сусід та рідна і двоюрідна сестри. Адвокат порадив матері та сестрі здійснити запис подій, які відбулися 8 лютого 2009 р. розписавши погодинно і коли дозволяється похвилинно цілий день, а також період, коли було вчинено напад. Зокрема вказати, коли дивилися телевізор, то які бачили програми, хто готував обід, які лікарства давали Ц. включаючи вечір, коли прийшли міліціонери і забрали Ц. Така порада була надана для того, щоби пізніше при допитах в через те числі і в суді, родичі могли пояснити, через що вони з такими подробицями пам'ятають всі події, що сталися в той день і не пам'ятають події в інші дні.

Слідчий всіляко уникав захисника, не надавав йому копії постанови про затримання та порушення кримінальної справи, а також матеріалів, які були підставою та приводом до її порушення. Тим не менше захисник, після допуску до участі у справі заявив ряд клопотань: Про проведення експертизи шапочки, про проведення психіатричної експертизи потерпілої, оскаржив прокурору затримання Ц., вказавши на те, що у постанові не вказано година, о котрій було проведено затримання, та наголосив на порушеннях, які мали місце при затриманні.

За винятком того, захисник оскаржив прокурору порядок проведення впізнання, заявив клопотання про проведення освідування Ц. на предмет наявності у нього слідів від нігтів потерпілої, яка зокрема заявляла, що у неї після нападу на пальцях залишилися сліди крові нападника. Зрозуміло, що минуло вже два тижні з дня події і такі сліди від ран могли зажити.

Проте адвокат нанизував скарги одна на одну, подавав до суду завжди що дозволяється було оскаржити, переводячи кримінальну справу в розряд проблемних, обтяжених скаргами захисника та рішеннями суду. За винятком того, захисник подав клопотання про встановлення осіб, які залишили відбитки пальців рук. З восьми слідів, що були виявлені, Ц. належало тільки три відбитки, а 5 слідів належало іншим, не встановленим слідством особам. У клопотанні про встановлення таких осіб захисник наголошував, що не виключається, що саме дані, невстановлені слідством особи і вчинили розбійний напад.

Скарга на постанову про порушення кримінальної справи була відхилена. Проте тільки в такий спосіб захисник зміг ознайомитись з матеріалами, які були приводом та підставою для порушення справи. Адвокат знайшов привід зустрітись з головою суду. Приводом для цього послужило прохання надати деякі матеріали про позитивний досвід цього модельного суду для включення їх до коментарю ЦПК, котрий готував захисник. Матеріали були люб'язно надані і при зустрічі адвокат повідомив голові суду про ті проблеми, які виникли з розглядом справи. Звичайно, адвокат не розраховував на якусь допомогу з боку голови суду, проте він добивався, щоби справа була на слуху у суддів, і щоби про неї говорили на нарадах як на проблемну у доказовій частині. Цього результату адвокат добився і справа стала притчею во язиках у суді. Відголоски цього доходили і до адвоката. В результаті також до того, як справа дійшла до суду для розгляду по суті до неї були причетні 5 суддів, які в подальшому не могли брати собі цю справу для розгляду. Разом з тим адвокат ставився до суддів коректно (а інакше і не повинно бути), скарг в дисциплінарні комісії не писав, відводів по можливості не заявляв, а зосереджувався на правовій стороні справи.

Заява про зміну запобіжного заходу також була відхилена. Захисник зосередив свою увагу на незаконності затримання, якому послідовно розглядали три судді районного суду. Відхилені заяви адвокат послідовно оскаржував до апеляційного суду. Спочатку було скасовано судове рішення, проведене без участі адвоката, якого не повідомили про день засідання. Ухвала судді була скасована. Наступне рішення суду вже у іншого судді було скасоване апеляційним судом на тій підставі, що у постанові про затримання не вказано про годину фактичного затримання і цю обставину потрібно з'ясувати. Тут адвокату пощастило, оскільки прокурор в судовому засіданні необережно визнав, що затримання мало місце о 0 год. 20 хв., а не в 13 год. 20 хв.

При новому розгляді справи суд змушений був допитати працівників міліції, які проводили затримання, а також матері і батька, які були присутні при затриманні. В результаті суд, незважаючи на те, що встановив явні порушення закону при затриманні, в черговий раз відхилив скаргу на затримання. Однак адвокат одержав додаткову інформацію про обставини затримання, про учасників цих подій та закріпив твердження про алібі поясненнями батьків. Тут же у межах розслідуваної справи було заявлено клопотання про допит сусіда та родичів Ц. на предмет його алібі. Слідчий був вимушений допитати цих осіб, які підтвердили алібі Ц. Суд відхилив скаргу на затримання, мотивуючи тим, що Ц. добровільно пішов разом з працівниками міліції до ІТТ о першій годині ночі.

Апеляційний суд, маючи під руками покази міліціонерів, які підтвердили факт затримання в нуль годин 20 хв. та відсутність будь-якої підстави для затримання, а також пояснення адвоката про те, що Ц. йшов не добровільно до ІТТ, а підкорившись наказові, скаргу задовольнив, визнав затримання незаконним. Однак Ц. з-під варти не звільнили, на тій підставі, що стосовно нього діє постанова суду про тримання його під вартою.

Нарешті справа була передана до районного суду. Захисник подав до суду розгорнуте клопотання, де поставив питання про призначення психіатричної експертизи відносно потерпілої, про допит понятих, про виклик до суду і допит експертів тощо. По суті це було заперечення на обвинувальний висновок з посиланням на матеріали справи. Окремо було подано клопотання про зміну запобіжного заходу відносно Ц. З поданням цього клопотання, за винятком інших обставин, захисник наголошував і на те, що мало місце незаконне затримання, що підтверджено рішенням апеляційного суду. В результаті до судді, якому була розподілена справа, було доведено до відому про слабкі місця обвинувачення та позицію захисту. До суду були направлені скарги на неправильні дії слідчого, зокрема, на те, що ним не було всупереч вимогам закону, вказано про час і місце затримання Ц.

Суддя, до якого звернувся адвокат за дозволом про побачення із Ц. зустрів захисника без особливої приязні і запитав: ми будемо розглядати справу по суті чи ж будемо займатись тими дурницями, які ви заявили у клопотаннях. Захисник відповів, що готовий до розгляду справи по суті, проте ж з матеріалів справи випливає, що підзахисного потрібно виправдовувати і для цього потрібно з'ясувати і ті питання, які адвокат поставив у своєму запереченні на обвинувальний висновок, оформленому як клопотання.

З реакції судді адвокат зрозумів, що суддя явно не розділяє такої можливості і що у нього вже склалася певна думка відносно вирішення справи. Попереднє засідання було проведено, клопотання були відхилені як передчасні, тримання під вартою на інший запобіжний захід не було змінено. Адвокат намагався створювати ситуації, які привели б суд до помилок, які дозволяється буде використати в апеляційному порядку.

Усвідомлюючи небажаність участі призначеного у справі судді адвокат у день слухання справи по суті подав заяву про неможливість розгляду справи саме цим суддею, оскільки він на стадії досудового слідства вирішував питання про обшук квартири підсудного. Справу передали іншому судді. Суддя підозрював, що адвокат навмисно скрив факт його неможливості участі у справі, тобто проявив підступність, залишаючи на майбутнє привід для скасування вироку на рівні апеляції.

Основними доказами у справі були:

Пояснення потерпілої, яка показала, що підсудний схожий на нападника, проте дати категоричний висновок, що це був саме він, вона не може.

Пояснення директора аптеки з слів потерпілої. Відбитки пальців Ц,. знайдені в аптеці, та експертиза, яка підтверджувала, що відбитки відносять підсудному. Уламок іграшкового пістолета.

Плетена шапочка з слідами поту та експертиза шапочки, яка підтверджувала, що сліди поту відносять не підсудному, а іншій особі. Покази родичів про алібі Ц. Протокол впізнання особи; Протокол огляду місця події.

Підсудний свою вину не визнав ні на досудовому слідстві ні у суді.

Адвокат, незважаючи на відмову у задоволенні клопотань, повторно заявляв про допит в якості свідків, родичів, які можуть підтвердити алібі Ц., а також про допит експертів і спеціаліста, котрий виявив відбитки пальців. Це продовжувалося з одного засідання до другого. Врешті суддя задовольнив клопотання про допит родичів, які в судовому засіданні підтвердили алібі Ц. На запитання судді, про те через що вони пам'ятають день злочину і де перебував в той день Ц. і не пам'ятають що було 5, 6, 20 та інші дні того ж місяця родичі, підготовлені адвокатом до таких запитань, пояснили: по-перше, за порадою адвоката вони провели записи про події 8-9 лютого і дані записи можуть надати суду. По-друге, даний день для них був знаковий, бо саме того вечора арештували їх сина. Приєднати записи в якості письмового доказу суд відмовився.

У допиті спеціаліста, захисник запитав його скільки часу він затратив на виявлення відбитків пальців і скільки їх було. Спеціаліст відповів, що затрати від 45 хв. до однієї години. Тоді захисник заявив клопотання судді, щоби той оголосив початок і кінець проведення протоколу огляду. Коли суддя оголосив, що початок огляду о 18-40, а закінчення о 18-52, тобто 12 хвилин, спеціаліст не зміг пояснити через що його пояснення розходяться з тривалістю огляду в 12 хв., зазначеному у протоколі.

У допиті понятих один з них пояснив, що він взагалі не був в аптеці де проводилася слідча дія, а інший вказав, що його запросили до аптеки о 22 годині, тобто вже після того, як огляд місця події завершився.

Експерти, які виступили в суді, дали категоричний висновок, що сліди поту на шапочці, знятій з нападника, відносять іншій особі. Після встановлення цих даних, підзахисного дозволяється було виправдувати. Адвокат використав також певний психологічний прийом. Він попросив родичів прибувати в суд на кожне судове засідання і мовчки, ні на що не реагуючи буквально з'їдати очима суддю, ні на мить не відриваючи від нього погляду. Оскільки дані родичі підтвердили алібі підсудного, а Таким чином, були переконані, що він невинуватий, їхнє мовчання і невідривний погляд на суддю створювали для останнього певний дискомфорт та впливало на його суддівську совість. В результаті суддя ухвалив обвинувальний вирок - 5 років позбавлення волі із застосуванням ст. 75 КК. Проте при цьому не звільнив Ц. з-під варти.

Підсудний, якого в СІЗО систематично переконували, що без визнання вини він відбуватиме свої 5-6 років під вартою, зрадів такому вироку і відмовився оскаржувати вирок. Однак в останній день для оскарження прокуратура подала апеляцію за м'якістю вироку. Адвокат, у свою чергу, змушений був також подати апеляцію про виправдання засудженого, разом з клопотанням про поновлення строку на оскарження, вигадуючи для цього підстави для такого поновлення. Апеляційний суд задовольнив обидві апеляції частково, направивши справу на новий розгляд.

Новий суддя Ф. прийняв справу до свого розгляду, ознайомився із запереченнями адвоката і взяв жорсткий курс на ухвалення обвинувального вироку. Незадовго перед тим даний суддя прославився арештом адвоката за неповагу до суду, що зійшло йому з рук, хоч справу про адміністративний арешт було закрито. Справу закрили через те, що протокол затримання адвоката (якому довелося перебути одну ніч в ІТТ) був складений неуповноваженою особою.

У процесі суддя Ф. знімав питання до свідків, робив зауваження адвокату, всіляко провокуючи його на конфлікт, відхиляв клопотання про допит свідків та експертів. Одного з понятих, котрий прибув на засідання, щоби не допустити його до свідчень, відправили назад, повідомивши, що засідання не буде, і що в його поясненнях потреби немає. Адвокат терпів, час від часу заявляв свої заперечення з діями головуючого і думав про вічне... Обвинувальний вирок не забарився -5 років позбавлення волі.

Захисник направив апеляцію до суду. При цьому, адвокат здійснював пресинг на районний суд (йому не видавали вирок на руки), звернувся на прийом до голови суду, написав відповідну скаргу. Написаний поспіхом вирок містив ряд помилок, які давали перспективу захисту у суді другої інстанції. Ґрунтовна апеляція привела до того, що апеляційний суд вирок скасував, засудженого звільнив з-під варти у залі суду, а справу направив на новий розгляд.

Новий суддя Ш. наміру встановлювати дійсні обставини справи також не мала і хоч як адвокат намагався налагодити особисті стосунки з цією суддею, ведучи розмови про проблеми правосуддя і подарував їй свою книжку на дані теми, справа рухалася дуже повільно. Клопотання адвоката знову відхилялися, понятих не допитували. Справа часто відкладалася на непевний строк через хворобу судді.

Зрештою справу від судді ПІ. відібрали і передали іншому судді. Новий суддя показав зразки об'єктивного підходу до участі у справі, задовольняв клопотання захисту, на прохання адвоката знімав навідні запитання прокурора, з'ясував всі спірні позиції у суді. На той час справа вже, як це кажуть "нікому не була потрібна", проте на виправдальний вирок суддя не наважувалася. Задовольнивши деякі з клопотань суддя одночасно заявила, що у випадку коли до кінця місяця справа не буде вирішена її передадуть наступному судді, бо вона іде у відпустку у зв'язку з вагітністю.

Адвокат зрозумів, що наступний суддя не стане вести так об'єктивно і майже доброзичливо судовий процес і до того ж завжди доведеться починати спочатку. Через те адвокат, порадившись з підсудним, котрий опинившись на свободі, в буквальному розумінні ожив, не став наполягати на додатковій експертизі, про якому він заявив. Зрештою, був ухвалений обвинувальний вирок - 3 роки позбавлення волі і з застосуванням відстрочки (ст. 75 КК) в один рік. У задоволенні цивільного позову було відмовлено за недоведеністю. Засуджений Ц. категорично не бажав подальшого оскарження справи, яка і без того розтягнулася більше ніж на 4 роки. Так було втрачено шанс на виправдальний вирок. Адвокат не наважився написати апеляцію всупереч волі засудженого.

← Предыдущая страница | Следующая страница →