Поделиться Поделиться

Правові засоби державного регулювання економіки

Держава, органи державної влади і органи місцевого самоврядування як учасники сфери господарювання

Будь-яка держава повинна надавати певні гарантії суб'єктам підприємницької діяльності. В Україні державні гарантії поділяються на загальні й майнові. Загальні полягають у через те, що держава гарантує всім підприємцям незалежно від вибраних ними організаційних форм підприємницької діяльності рівні права і створює рівні можливості доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава законодавчо забезпечує також свободу конкуренції поміж підприємцями, захищаючи споживачів від проявів недобросовісної конкуренції і монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Майнові гарантії передбачають недоторканність майна і забезпечення захисту права власності підприємця. Вилучення державою у підприємця його основних та оборотних фондів й іншого використовуваного ним майна забороняється, за винятком випадків, передбачених законодавчими актами України.

Збитки, заподіяні підприємцеві внаслідок порушення громадянами, юридичними особами і державними органами його майнових прав, що захищаються законом, відшкодовуються підприємцеві згідно з чинним законодавством.

З метою створення сприятливих організаційних і економічних умов для розвитку підприємництва держава на умовах і в порядку, передбачених чинним законодавством, надає підприємцям земельні ділянки, передає їм державне майно (виробничі та нежилі приміщення, законсервовані об'єкти, невикористовуване устаткування), необхідне для здійснення ними підприємницької діяльності; сприяє організації матеріально-технічного забезпечення й інформаційного обслуговування підприємців, підготовці й перепідготовці кадрів; здійснює первісне облаштування неосвоєних територій об'єктами виробничої і соціальної інфраструктури з подальшим їх продажем чи переданням їх у кредит підприємцям; стимулює за допомогою економічних важелів модернізацію технології, інноваційну діяльність, освоєння нових видів продукції і послуг; надає підприємцям цільові кредити й інші види допомоги.

Держава регулює найважливіші суспільні відносини, до яких належить і господарська діяльність. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, є учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 2 ГКУ). Важливо розмежовувати поняття "учасник господарювання" і "суб'єкт господарювання" з метою усунення подальшої плутанини цих понять. Так, згідно до ч. 1 ст. 8 ГКУ держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування не є суб'єктами господарювання. Згідно до цього органи державної влади та органи місцевого самоврядування беруть участь у господарській діяльності, проте не є суб'єктами господарювання. Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, за винятком організаційно-господарських, в яких орган державної влади чи орган місцевого самоврядування є суб'єктом, що наділений господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень. Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування в господарській діяльності можуть брати безпосередню участь лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законами України.

Втручання державних органів у господарську діяльність підприємців забороняється, коли вона не торкається передбачених законодавством України прав державних органів, пов'язаних зі здійсненням контролю за діяльністю підприємців.

Державні органи і службові особи можуть давати підприємцям вказівки тільки згідно зі своєю компетенцією, встановленою законодавством. У разі видання державним чи іншим органом акта, що не відповідає його компетенції чи вимогам законодавства, підприємець має право звернутися до суду чи до арбітражу із заявою про визнання такого акта недійсним.

Не допускається прийняття державними органами актів, що ставлять у привілейоване становище суб'єктів підприємницької діяльності однієї з форм власності відносно суб'єктів підприємницької діяльності інших форм власності.

Здійснення підприємницької діяльності забороняється органам державної влади та органам місцевого самоврядування. Підприємницька діяльність посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом у випадках, передбачених ч. 2 ст. 64 Конституції України.

Проте ст. 64 зазначає, що в умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод зі зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56,57, 58, 59, 60, 61, 62,63 Конституції України.

Згідно до ст. 23 Закону України "Про господарські товариства" посадовими особами органів управління господарського товариства не можуть бути народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та інших органів виконавчої влади, військовослужбовці, посадові особи органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, а також посадові особи органів державної влади, за винятком випадків, коли державні службовці здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що відносять державі, та представляють інтереси держави в раді товариства (спостережній раді) чи ревізійній комісії товариства. Фактично теж саме зазначено в ст. 62 Закону України "Про акціонерні товариства", а саме: посадовими особами органів акціонерного товариства не можуть бути народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, керівники центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, військовослужбовці, нотаріуси, посадові особи органів прокуратури, суду, служби безпеки, внутрішніх справ, державні службовці, за винятком випадків, коли вони виконують функції з управління корпоративними правами держави та представляють інтереси держави чи територіальної громади в наглядовій раді чи ревізійній комісії товариства.

Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

При будь-якій ринковій економіці виникає питання про роль держави в економіці, необхідності її впливу на господарську діяльність автономних підприємців, підстав та меж допустимого державного втручання в господарську діяльність.

Необхідність державного впливу визначається такою метою:

• забезпечення державних і суспільних потреб, пріоритетів в економічному і соціальному розвитку;

• формування державного бюджету;

• захисту навколишнього середовища і користування природними ресурсами;

• забезпечення зайнятості населення;

• забезпечення безпеки та оборони держави;

• реалізації свободи підприємництва і конкуренції та захисту від монополізму;

• дотримання правопорядку в зовнішньоекономічній діяльності підприємців та іноземного інвестування.

Принципи державного регулювання економіки:

1) органи державної влади та місцевого самоврядування не мають права втручатися в господарську діяльність суб'єктів господарювання, коли вона не суперечить чинному законодавству;

2) забезпечення державою захисту конкуренції у підприємницькій діяльності,

3) недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом;

4) забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України;

5) забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов

праці, захист прав споживачів. З точки зору обґрунтування прояву впливу на економіку він буває:

1) загальний - держава, виступаючи від імені народу та в публічних інтересах, вирішує завдання, які перед нею поставлені;

2) особливий - держава та її органи виступають як власники певного майна.

З точки зору змісту державний вплив розділяється на

- створення та припинення суб'єктів господарювання;

- планування;

- регулювання та контроль за господарською діяльністю. Планування має за мету забезпечити комплексний економічний розвиток держави. Планова діяльність ведеться як в територіальному, так і в галузевому розрізах, може бути спрямована на вирішення окремих господарських завдань.

Регулювання передбачає собою державний вплив відносно конкретного суб'єкта господарювання, з метою недопущення, зміни чи припинення господарської ситуації певного роду. Недопущення окремих видів господарської діяльності може мати місце під час охорони навколишнього природного середовища, наприклад, у вигляді заборони будівництва екологічно шкідливих об'єктів.

Регулювання може бути як пряме (вирішення конкретного питання), так непряме (застосування економічних важелів та стимулів).

Зважаючи на головні риси державного регулювання господарської діяльності, воно є попередньою стадією реалізації економічної політики й має державно-політичний характер, а саме: у сфері господарювання держава здійснює довгострокову (стратегічну) і поточну (тактичну) економічну та соціальну політику, спрямовану на реалізацію й оптимальне узгодження інтересів суб'єктів господарювання і споживачів, різних суспільних верств і населення у цілому.

Економічна стратегія - це вибраний державою курс економічної політики, розрахований на тривалу перспективу і спрямований на вирішення великомасштабних економічних та соціальних завдань, завдань культурного розвитку, забезпечення економічної безпеки держави, збереження і примноження її економічного потенціалу та національного багатства, підвищення народного добробуту. Економічна стратегія включає визначення пріоритетних цілей народного господарства, засобів та способів їх реалізації на підставі змісту об'єктивних процесів і тенденцій, що відбуваються в національному та світовому господарстві, і з урахуванням законних інтересів суб'єктів господарювання.

Економічна тактика - це сукупність найближчих цілей, завдань, засобів і способів їх досягнення з метою реалізації стратегічного курсу економічної політики в конкретних умовах, що складаються на сучасному етапі розвитку народного господарства. Правове закріплення економічної політики здійснюється шляхом визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики, у прогнозах і програмах економічного та соціального розвитку України й окремих її регіонів, програмах діяльності Кабінету Міністрів України, цільових програмах економічного, науково-технічного та соціального розвитку, а також відповідних законодавчих актах (ст. 9 ГКУ).

До основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, відносять:

• структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та підвищення рівня життя населення. Складовими даної політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, відносно яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимуляційного впливу;

• інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно в галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного й відповідального використання цих коштів і здійснення контролю за ним;

• амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найсприятливіших та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;

• політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності та господарювання, еквівалентності відносин обміну поміж суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання, а також ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

• цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну поміж суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності у процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін поміж галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

• антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння розвитку ефективної соціально орієнтованої економіки;

• бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

• податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

• грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

• валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти відносно іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

• зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Держава здійснює також екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

Як зазначалося, соціальне призначення державного регулювання господарської діяльності полягає в організації та впорядкованості господарських відносин, учасниками яких згідно до ст. 2 ГКУ є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють відносно них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Так, у соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику, що передбачає захист прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, соціального захисту та соціального забезпечення.

← Предыдущая страница | Следующая страница →