Поделиться Поделиться

Генеральна рада

В роки Визвольної війни її називали Військовою радою, і вона як центральний орган влади мала величезне значення. Проте вже після Переяславської ради Генеральні ради не скликаються. Пізніше, гетьмани, які відстоювали республіканську форму правління, відроджують їхнє скликання. Так було при Виговському та Дорошенкові. Генеральні ради були традицією, яка пов'язувала державність Гетьманщини з вічовими порядками Київської Русі і, як анахронізм, вони не могли стати органом влади.

Старшинська рада

У XVIII ст. зародилася рада, яка хоч і була представницьким органом, проте не представляла всього народу, а тільки окремі його верстви. Існувало чотири види старшинських рад:

а) рала гетьмана з колегією генеральної старшини;

б) збори генеральної старшини;

в) збори генеральної старшини з участю полковників;

г) з'їзди старшин, в яких брали участь усі козаки, за винятком рядових. Зовнішні події не дали можливості розвернутися старшинським радам

до українського парламенту, хоча вже й намітилася система двопалатного парламенту, де вищою палатою були збори генеральної старшини, а нижчою-з'їзди всіх старшин. Збори колегії генеральної старшини мали постійний характер і відбувалися щодня; з'їзди старшин відбувалися на Різдво та на Великдень - найбільші релігійні свята.

Компетенція старшинських рад була дуже широкою, вони конкурували з владою гетьмана та Генеральної ради. Старшинські ради розглядали майже всі питання внутрішньої та зовнішньої політики. Вони розпоряджалися фінансами, розглядали судові справи, управляли державою за відсутності гетьмана.

У1720 році було створено Генеральну військову канцелярію. її очолював генеральний писар. Вона поділялася на дві частини: колегіальну і розпорядчу (присутствіє). До розпорядчої частини входили порівну російські і українські чиновники.

Як вища палата старшинської ради, Колегія генеральної старшини була постійною радою при гетьмані. Генеральну старшину чи обирали збори старшинської ради, чи призначав гетьман. До вищої генеральної старшини належали обозний, суддя, підскарбій та писар.

На перше місце після гетьмана у другій половині XVII ст. виходить генеральний обозний. Він був заступником гетьмана в Його відсутність, завідував артилерією. Генеральні обозні командували військом у походах, часто призначалися послами до інших країн.

Далі йшли генеральні судді. Вони керували судом і виконували різні доручення гетьмана.

Третє місце належало генеральному підскарбієві, котрий контролював фінанси.

На четверте місце перемістився генеральний писар, котрий відав Генеральною військовою канцелярією та архівом, виконував дипломатичні доручення гетьмана.

До нижчої генеральної старшини належали: два генеральні осавули, генеральний хорунжий та генеральний бунчужний.

Генеральні осавули виконували різні доручення гетьмана, вели судові розслідування і займались справами дипломатичного характеру. Іноді вони були наказними гетьманами у походах, в яких брав участь сам гетьман.

Генеральний хорунжий був охоронцем загальновійськової корогви (стяга), а генеральний бунчужний - охоронцем гетьманського бунчука.

Органи місцевої влади та управління

До них належали полкові та сотенні ради, оскільки територія України поділялася на полки та сотні, своєрідні адміністративно-територіальні одиниці. У другій половині XVII ст. у Правобережній Україні було 12 полків: Білоцерківський, Кальницький, Канівський, Корсунський, Кропивенський, Овруцький, Поволоцький, Подільський, Уманський, Чигиринський, Черкаський. Лівобережна Україна поділялася на 10 полків: Галицький, Київський, Лубенський, Миргородський, Ніжинський, Переяславський, Полтавський, Прилуцький, Стародубський, Чернігівський.

Автономною територіальною одиницею в Україні була Запорізька Січ.

На чолі полку стояв полковник. Його чи обирала старшинська рада, чи призначав гетьман. Полковник у межах свого полку мав значні повноваження. Він був воєначальником на війні, головував на полковій раді, мав судові функції.

Полковник в своїй діяльності опирався на полкову старшину, яка за своєю назвою та функціями відповідала генеральній старшині, проте в полковому масштабі. До неї входили: полковий обозний, полковий суддя, полковий писар, полковий осавул та полковий хорунжий. Всі вони за посадою входили до полкової ради. Рішення, які приймалися на полкових радах, були обов'язковими для всього населення полкової території. У XVIII ст. полкові ради змінюють полкові канцелярії.

Сотню очолював сотник, котрий у масштабах сотні мав ті ж функції, що і полковник в полку. Заступником сотника був отаман. Далі йшли сотенний писар та сотенний осаул. У другій половині XVII ст. діяли сотенні ради. Які інші органи місцевого самоуправління, вони зникають на початку XVIII ст.

Устрій міст залишався тим же, що і в роки Визвольної війни. Магістратські міста управлялися за магдебурзьким правом, ратушні - городовими отаманами.

У другій половині XVIII ст. уряд почав масовий наступ на права та вольності України, і перш за завжди, на її полковий устрій. У1765 році за маніфестом Катерини II його було скасовано на Слобідській Україні, а у 1783 році по всій Україні. На її території була розповсюджена система територіального поділу Російської імперії. Разом знею затверджується російська система місцевого управління, і місцевий апарат управління став будуватися за зразком центральної Росії.

Також у 1775 році згідно з "Учреждением о губерниях" Лівобережна та Слобідська Україна була поділена на намісництва. За збереженням поділу на губернії в Російській імперії було створено 34 намісництва, серед них в Україні - Харківське, Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське (пізніше було створено також й Катеринославське). Правління кожного намісництва складалося з намісника, котрий здійснював адмінистративно-поліцейські функції, губернатора, віце-губернатора і двох радників. Правління намісництв відали адміністративними, судовими, фінансовими та іншими справами.

Указом "Про новий поділ держави на губернії" (1796 р.) намісництва були ліквідовані. Харківське намісництво увійшло до складу Слобідсько-Української губернії, а Чернігівське з 1797 року - до Малоросійської губернії разом з Новгородом-Сіверським, частиною Київського та Катеринославським намісництвом. У 1802 році Малоросійську губернію було поділено на Чернігівську і Полтавську.

← Предыдущая страница | Следующая страница →