Поделиться Поделиться

ОСОБЛИВА ЧАСТИНА

ПРАВО ВЛАСНОСТІ ТА ІНШІ РЕЧОВІ ПРАВА

Загальні питання права власності у відносинах з "іноземним елементом"

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед міжнародних договорів стосовно питань власності значну кількість становлять договори про іноземні інвестиції. Це також Декларації. Мова йде, зокрема, про Хартію економічних прав і обов'язків держав, прийняту 1974 р. Генеральною Асамблеєю ООН, Конвенцію "Про захист іноземної власності", схвалену Радою Організації економічного співробітництва і розвитку 12 жовтня 1967 р. Норми про власність містять міжнародні акти, які регулюють діяльність ТНК. Значну питому вагу серед договорів про іноземні інвестиції мають двосторонні угоди про сприяння і взаємний захист інвестицій. Україна уклала такі угоди з Великобританією, Вірменією, В'єтнамом, Ізраїлем, Казахстаном, Киргизстаном, КНР, Литвою, Монголією, Польщею, США, Францією, ФРН, Чехією та іншими державами.

Питання права власності регулюють й інші міжнародні договори. Наприклад, 11 серпня 1994 р. було підписано Угоду поміж Урядом України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності. Постановою Кабінету Міністрів України від 15 березня 1999 р. "Про підписання Протоколу поміж Кабінетом Міністрів України і Урядом Республіки Молдова про взаємне визнання прав та регулювання відносин власності від 11 серпня 1994 року" схвалено зміни до Угоди від 11 серпня 1994 р.

Питання права власності врегульовано у консульських та інших конвенціях. Наприклад, згідно до Конвенції ООН з морського права визнається повний імунітет у відкритому морі суден, які перебувають лише на некомерційній державній службі (ст. 96).

Серед численних нормативно-правових актів в Україні відносно питань права власності важливе місце займають Конституція України, Цивільний кодекс України 2003 р. (Книга третя за назвою "Право власності та інші речові права").

За законодавством України право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює згідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (ст. 316 Цивільного кодексу України). Змістом права власності є належні власникові права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Суб'єктами права власності України є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені Цивільним кодексом України). До них відносять, зокрема, фізичні та юридичні особи, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. Майно може належати на праві спільної (часткової чи сумісної) власності суб'єктів права.

Законодавством багатьох держав допускається об'єднання майна, що є власністю громадян, юридичних осіб та/чи держави, і створення на цих засадах змішаних форм власності, у т. ч. власності спільних підприємств за участю громадян та юридичних осіб інших держав. Таким чином спільні підприємства можуть мати на території держави у власності майно, необхідне для здійснення діяльності, визначеної установчими документами, коли інше не передбачено законодавчими актами даної держави.

Міжнародні організації та юридичні особи іноземних держав можуть мати на території України у власності будинки, споруди, інше майно соціально-культурного та виробничого призначення. Це положення знаходить відображення, наприклад, у численних міжнародних договорах про торговельні відносини, науково-технічну співпрацю тощо. Так, згідно із п. З ст. 5 Угоди про торговельні відносини поміж Україною та США від 6 травня 1992 р., кожна з держав дозволить комерційним представництвам іншої держави ввозити на свою територію і використовувати згідно до звичайної комерційної практики конторське та інше обладнання, таке як друкарські машинки, фотокопіювальні апарати, комп'ютери й телефакси для здійснення їхньої діяльності.

Іноземні держави можуть мати на території України у власності майно, необхідне для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин у випадку й порядку, встановленому міжнародними договорами та законодавчими актами України. Згідно до договорів за участю України на її території можуть розміщуватися й використовуватися об'єкти власності іноземних держав.

Правовий режим майна, що є об'єктом права власності інших держав, юридичних осіб, спільних підприємств і міжнародних організацій, визначається законодавчими актами України, коли інше не встановлено міжнародними договорами. Окремі майнові об'єкти можуть бути спільними для кількох держав. Мова йде, зокрема, про природні об'єкти. Режим використання спільних природних об'єктів, розташованих на території України та суміжних держав, визначається міжнародними договорами, ратифікованими Україною.

У серпні 1998 р. в Галаці (Румунія) було ухвалено Угоду про формування єврорегіону "Нижній Дунай". До нього увійшли: від української сторони - Одеська область, від молдавської - райони Кагул, Кантемир, Вулканешти, від румунської - повіти Браіла, Галац і Тульча. Згідно до національного законодавства та міжнародних договорів сторони зобов'язувалися підтримувати місцеві ініціативи, зокрема стосовно екології, захисту довкілля. У Румунії схвально сприйняли Указ Президента України про створення Дунайського біосферного заповідника.

Доктрині та законодавству держав часто відомий термін "речові права". Так, у гл. 30 Цивільного кодексу України за назвою: "Загальні положення про речові права на чуже майно" перелічено види речових прав на чуже майно. Ними є право володіння, право користування (сервітут), право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право забудови земельної ділянки (суперфіцій) та інші, встановлені законом (ст. 395 Цивільного кодексу).

На громадян іноземних держав та осіб без громадянства у державах у питаннях права власності переважно поширюється національний режим. Так, у Законі України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" зазначається, що іноземці можуть згідно до законодавства України мати у власності будь-яке майно, успадковувати й заповідати його, зокрема іноземці мають право власності на житло згідно до законодавства України (статті 12, 13).

В Україні набувати право власності на майно іноземці могли через приватизацію. Наприклад, до 1999 р. в Україні діяв Указ Президента "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва" у редакції від 2 червня 1995 р., ст. 2 якого надавала право на приватизацію об'єктів незавершеного будівництва іноземним громадянам та особам без громадянства. Проте згідно до ст. 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" (у редакції від 19 лютого 1997 р.) іноземці вже не мали права отримати частку державного майна за приватизаційні папери. Водночас Державна програма приватизації на 1999 р., затверджена Указом Президента України від 30 грудня 1998 р., передбачала приватизацію окремих об'єктів із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України (п. 4)1. Приватизацію таких підприємств, що належали до групи Г, було запропоновано здійснювати шляхом продажу пакетів акцій підприємств згідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок продажу пакетів акцій підприємств, приватизація яких здійснюється із залученням іноземних інвестицій за міжнародними договорами України", якому було запропоновано розробити Фонду державного майна, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольному комітету, Міністерству юстиції та Мінекономіки України.

Деякі об'єкти в державах, у т. ч. в Україні не можуть належати на праві власності іноземним громадянам та особам без громадянства. Це випливає зі змісту законодавства України чи безпосередньо встановлюється його нормами. Наприклад, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу (ч. 1 ст. 324 Цивільного кодексу України).

В Україні окремими підзаконними актами також з початку 90-х років XX ст. допускалося право власності іноземних громадян та осіб без громадянства, яке могло виникнути шляхом приватизації. Так, Указом Президента України "Про приватизацію автозаправних станцій, що реалізують паливно-мастильні матеріали виключно населенню" від 29 грудня 1993 р., допускалося право іноземних громадян та осіб без громадянства на приватизацію автозаправних станцій та земельних ділянок. Інший акт - Указ Президента України "Про приватизацію об'єктів незавершеного будівництва" від 14 жовтня 1993 році2 (втратив чинність на підставі Указу Президента № 591/99 від 28 травня 1999 р.) - також передбачав можливість приватизації земельних ділянок іноземними громадянами та особами без громадянства. Норми цих актів суперечили законодавству України, зокрема, діючому на той час Указу Президента України "Про продаж земельних ділянок ^сільськогосподарського призначення" від 19 січня 1999 р. (нині не діє). Згідно із його нормами покупцями земельних ділянок, на яких знаходилися об'єкти нерухомого майна, у т. ч. об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, приватизовані (відчужені) згідно до законодавства України, могли бути тільки громадяни України - суб'єкти підприємницької діяльності чи юридичні особи України .

Користування землею іноземним суб'єктам дозволяється в більшості країн СНД (Азербайджан, Киргизстан, Узбекистан та ін.). Водночас законодавство Естонії передбачає можливість тільки володіння землею іноземними суб'єктами права.

Згідно зі ст. 68 Кодексу України "Про надра" 8 червня 1998 р. Кабінет Міністрів України затвердив Положення про порядок організації та проведення міжнародних конкурсів (тендерів) на укладання контрактів на користування надрами. Іноземним юридичним та фізичним особам надра в користування надаються на конкурсній основі. У Положенні вказано, що об'єктами тендерів можуть бути, по-перше, окремі ділянки надр, у т. ч. континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони України; по-друге, конкретні родовища, окремі їх поклади чи частини родовища корисних копалин; по-третє, техногенні родовища корисних копалин; по-четверте, об'єкти будівництва та експлуатації підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у т. ч. споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод.

У цілому питання, пов'язані з наданням природних ресурсів у користування, є компетенцією приймаючої сторони. Це випливає з Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1962 р. "Про постійний суверенітет над національними природними багатствами", де закріплено право народів вільно розпоряджатися своїми природними багатствами згідно з національними інтересами. На цих засадах ґрунтується й законодавча практика України.

Право власності та інші речові права можуть виявлятися у процесі концесійної діяльності, коли сторони беруть на себе певні зобов'язання. Наприклад, згідно до Указу Президента України від 4 липня 1998 р. "Про концесію на будівництво та експлуатацію нової автомобільної дороги Львів - Краковець" та постанови Кабінету Міністрів України "Про заходи відносно виконання Указу Президента України від 4 липня 1998 р. № 739" від 12 жовтня 1998 р. концесіонер повинен був дотримуватися правил охорони рослинного та тваринного світу, атмосферного повітря у процесі концесійної діяльності.

Питання про користування майном, яке не є у власності іноземних суб'єктів, регулюється, зокрема, законодавством про іноземні інвестиції. Користування майном може оформлятися договором майнового найму (оренди). Іноземні суб'єкти права можуть бути орендарями будь-якої форми власності майна.

Таким чином, суб'єкти іноземного права можуть бути власниками, володільцями та користувачами майна в Україні, коли це прямо та у виключній формі не заборонене законом України.

Своєю чергою, громадяни, юридичні особи України мають право володіти, користуватися та розпоряджатися майном, що належить їм та знаходиться за кордоном у повному обсязі та згідно до вимог місцевого законодавства. Так, згідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 р. громадяни України - резиденти можуть відкривати рахунки в іноземній валюті під час їх перебування за кордоном.

← Предыдущая страница | Следующая страница →