Поделиться Поделиться

ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

20.1. Формування порівняльного правознавства

20.2. Порівняльне правознавство як напрямок сучасної юридичної думки

20.3. Особливості предмета порівняльного правознавства та його значення для юридичної теорії і практики

Формування порівняльного правознавства

Порівняльне правознавство у сучасному його розумінні сформувалося в останній чверті XIX ст., що стало наслідком соціально-політичних змін, які відбулися у світі. Правовий розвиток передових держав досяг досить високого рівня. Практично сформувалися національні правові системи. Утвердження ринкових відносин суттєво розширило контакти поміж державами в цілому, а також поміж їх органами, громадськими організаціями та громадянами. Відбулася інтернаціоналізація економіки, розвиток міжнародних торговельних зв'язків, збільшення експорту капіталу. У зв'язку з цим виникли практичні потреби і, згідно, посилився інтерес до вивчення іноземного законодавства та його порівняння з національним правом.

На цьому тлі відбулося виразне відокремлення порівняльного правознавства у більш-менш самостійну наукову дисципліну, відокремлення його від історії, теорії та філософії права, при яких воно фактично відігравало роль одного з методів досліджень. Виникли відповідні спеціальні наукові заклади: Товариства порівняльного законодавства (Франція, 1869 р.; Англія, 1898 р.), Міжнародна асоціація порівняльного правознавства і науки народного господарства (Берлін, 1899) та інші. Почали проводитися міжнародні конгреси, присвячені проблемам порівняльного правознавства, перший з яких відбувся у 1900 р. у Парижі.

У розвинутих країнах (Франція, Німеччина, Англія, США) порівняльне правознавство як окрема навчальна дисципліна стало обов'язковим для вивчення предметом у програмі юридичної освіти. Було створено спеціальні кафедри компаративістського (порівняльного) напрямку.

У сучасному порівняльному правознавстві досить чітко вимальовуються дві головні тенденції. З одного боку, підкреслюється спільність, схожість законодавства різних держав, а з другого, більше уваги надається пошуку та висвітленню відмінностей поміж ними. В межах цих тенденцій у ході історичного розвитку порівняльного правознавства вбачається декілька його шкіл (напрямів).

Історично першим виникло порівняльно-історичне правознавство, яке було дуже впливовим у Німеччині та Росії. Даний напрям сформувався під впливом історичної школи права, і через те в ньому під порівняльним правознавством розумілась загальна порівняльна історія права. Співставляючи різні правові системи в різних історичних умовах, представники цього напряму обгрунтовували ідею виникнення і розвитку права у кожній державі безпосередньо із „народного духу", незалежно від будь-яких зовнішніх чинників. На основі цього посилання робився висновок, що правовий розвиток у кожного народу, у кожній державі відбувається своїм, не схожим і не залежним від інших народів і держав шляхом.

Таким чином, право так тісно пов'язане з особливостями розвитку конкретного народу, що не може бути запозичене іншим народом, що суперечитиме його „духу”. Історичний напрям від порівняння правових систем фактично перейшов до їх протиставлення, а через те не сприяв взаєморозумінню і зближенню різних народів.

Історично-філософська школа у порівняльному правознавстві відстоювала подальший його розвиток. У рамках цього напряму зарубіжне законодавство розглядалося не тільки як об'єкт вивчення і пізнання, а й як дієвий інструмент вдосконалення національного законодавства. Понад усе, історичне дослідження права розглядалося як шлях до глибокого пізнання загальнотеоретичних проблем правознавства. Представники цього напряму вважали, що будь-яке історичне дослідження, яке не наводить формулювання понять, по суті є поверхове заняття для розваг. Історія – не тільки знання минулого, це й вивчення сучасного. Проте сучасне не підпорядковане минулому. Навпаки, минуле повинно допомагати розкрити процеси послідовного розвитку поняття права і пов'язаних з ним явищ. Історія права у кожної нації розглядалася як певна стадія, елемент загального, універсального для всіх народів процесу розвитку права, яке визначається як чинник і результат цивілізації, та яке може ефективно здійснювати свої функції лише тоді, коли відповідає вимогам культури певного часу. Таким чином, ця школа в порівняльному правознавстві була зорієнтована на ідею загальності у розвитку права різних народів, а через те підтримувала процеси відносно їх зближення.

Школа порівняльного законодавства, виходячи із позитивістського праворозуміння, була зорієнтована не на розгляд права взагалі, а на вивчення конкретних правових норм та інститутів. Згідно і мета їх розгляду полягала не у визначенні загальнотеоретичних понять, а у формулюванні конкретних висновків і рекомендацій, спрямованих на удосконалення національного законодавства.

„Вільне право** як школа порівняльного правознавства виходило зі спільності еволюції правових систем, які належали до однієї цивілізації, з аналогів у вирішенні конкретних юридичних проблем, спорідненості певних правових інститутів. На цій основі передбачалося спочатку розробити ідеальні типи, зразки певних правових інститутів, а потім створити в деяких сферах приватного права загальне право цивілізованого людства. Такі зусилля прибічників ідеї створення „світового права XX століття” підтримувалися низкою міжнародних організацій аж до Ліги Націй. Вони підготували низку проектів „загальних законів”, з-поміж яких найвідомішим є франко-італійський проект „Кодексу зобов'язального права” (1929 р.), що був результатом співробітництва провідних юристів цих країн і за мету мав зближення правових систем Франції та Італії.

Нині у центрі уваги юристів-компаративістів знаходяться три головні комплекси проблем: 1) загальнотеоретичні питання порівняльного правознавства: його предмет, цілі, функції тощо; 2) порівняльні дослідження основних правових систем сучасності; 3) порівняльні дослідження у галузевих юридичних науках.

Коли раніше в центрі порівняльного правознавства знаходилися майже виключно проблеми цивільного права, то тепер значна увага приділяється публічному праву, й особливо конституційному. Поряд з вивченням суто юридичних проблем починають проводитися соціологічні порівняльно-правові дослідження, метою яких є розгляд функціональних характеристик та умов створення і реалізації правових приписів. Таким чином, порівняльне правознавство з простого методу дослідження конкретних норм права переросло у складне явище правової думки.

← Предыдущая страница | Следующая страница →