Поделиться Поделиться

Міжнародно-правова охорона навколишнього природного середовища

Загальні засади міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища

Правова охорона довкілля не є проблемою окремих країн. Вона виходить за межі національних кордонів і набуває глобального характеру.

Міжнародне право навколишнього природного середовища - це сукупність правових норм, що регулюють міжнародні відносини поміж суб'єктами з приводу охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Принципи міжнародного права навколишнього природного середовища поділяються на дві групи: а) загальні (принципи міжнародного права) і б) спеціальні (безпосередньо принципи міжнародного права навколишнього природного середовища). До першої групи відносять: незастосування сили чи погрози силою; суверенна рівність держав; невтручання у внутрішні справи; непорушність державних кордонів; мирне врегулювання спорів; співробітництво; добросовісне виконання міжнародно-правових зобов'язань. Другу групу принципів становлять: охорона довкілля на благо нинішнього та майбутнього поколінь; право людини на сприятливе навколишнє природне середовище; суверенітет держав над власними природними ресурсами; недопущення негативного впливу на довкілля; прийняття заходів перестороги з метою захисту навколишнього природного середовища; міжнародне природоохоронне співробітництво; обмін інформацією у сфері охорони довкілля; спільна, проте диференційована відповідальність держав за погіршення стану навколишнього природного середовища та ін.

Основними об'єктами міжнародно-правової охорони довкілля є Світовий океан, внутрішні води, флора і фауна, атмосферне повітря, космічний простір, об'єкти загальнолюдського надбання (Антарктида, Місяць).

Суб'єктами міжнародно-правової охорони навколишнього природного середовища виступають держави, міжнародні міжурядові та неурядові організації. Серед спеціалізованих установ Організації Об'єднаних Націй, діяльність яких так чи інакше пов'язана з вирішенням екологічних проблем, дозволяється виділити Продовольчу та сільськогосподарську організацію ООН (ФАО, рік заснування - 1945); Організацію Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО, 1946 р.); Європейську економічну комісію ООН (ЄБК ООН, 1947 р.); Економічну та соціальну комісію ООН для Азії і Тихого океану (ЕСКАТО, 1947 р.); Міжнародну організацію стандартизації (МОС, 1947 р.); Всесвітню організацію охорони здоров'я (ВООЗ, 1948 р.); Міжнародну морську організацію (ММО, 1948 р.); Всесвітню метеорологічну організацію (ВМО, 1950 р.); Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ, 1957 р.); Конференцію ООН з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД, 1964 р.); Програму розвитку ООН (ПРООН, 1965 р.); Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО, 1966 р.); Програму ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП, 1972 р.).

Міжнародними неурядовими природоохоронними організаціями є Міжнародний союз охорони природи (МСОП, 1948 р.); Всесвітній фонд дикої природи (ВФДП, 1961 р.); Грінпіс (1971 р.); Всесвітній альянс екологічного права; Центр міжнародного права навколишнього середовища.

До джерел міжнародного права навколишнього природного середовища відносять угоди, договори, конвенції, резолюції, директиви, хартії, програми дій тощо.

Міжнародно-правова охорона Світового океану та внутрішніх вод

Світовий океан займає 70,8 % площі поверхні земної кулі, що становить близько 361 млн кв. км. Поняття "Світовий океан" охоплює чотири океани (Атлантичний, Індійський, Тихий і Північний Льодовитий), а також підлеглі до них моря. Світовий океан містить значний обсяг мінеральних ресурсів та енергії, має важливе транспортне значення. Це така екосистема, від стану якої залежить життя і благополуччя всього людства.

Норми з охорони Світового океану містяться в міжнародно-правових актах - як у загальних (Конвенція про відкрите море від 29 квітня 1958 року; Конвенція про територіальне море та прилеглу зону від 29 квітня 1958 року; Конвенція про континентальний шельф від 29 квітня 1958 року; Конвенція ООН з морського права від 10 грудня 1982 року), так і спеціальних (Конвенція про запобігання забрудненню моря скидами відходів та іншими матеріалами від 29 грудня 1972 року; Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден від 2 листопада 1973 року (з поправками) і Протокол до неї 1978 р.).

Женевські конвенції та Конвенція ООН з морського права визначають міжнародно-правові режими відкритого й територіального морів, прилеглої зони й континентального шельфу, закріплюють загальні положення відносно запобігання їх забрудненню та раціонального використання. У Конвенції про відкрите море останнє визначається як усі частини моря, що не входять ні до територіального моря, ні до внутрішніх вод якої-небудь держави. Проголошується принцип свободи відкритого моря для всіх держав (свободи судноплавства, рибальства, прокладення підводних кабелів і трубопроводів, польотів над ним), а також принцип, за яким жодна держава не вправі претендувати на підпорядкування будь-якої частини відкритого моря своєму суверенітету.

Конвенція про територіальне море та прилеглу зону тлумачить поняття "територіальне море" як морський пояс, котрий примикає до сухопутної території і внутрішніх вод держави та на котрий поширюється її суверенітет; а "прилегла зона" - це зона відкритого моря, що безпосередньо примикає до територіального моря держави, де вона може здійснювати контроль, необхідний для недопущення порушень її митних, фіскальних, імміграційних і санітарних правил. Конвенція встановлює суверенітет прибережних держав на територіальне море, повітряний простір над ним, а також на поверхню й надра його дна, фіксує право та визначає умови мирного проходу через територіальне море.

У Конвенції про континентальний шельф наводиться така дефініція поняття "континентальний шельф": це поверхня й надра морського дна підводних районів, що примикають до берега, проте перебувають поза зоною територіального моря, до глибини 200 м чи за цією межею, де глибина покриваючих вод дозволяє розроблення природних багатств цих районів, а також поверхня й надра подібних підводних районів, що примикають до берегів островів. Конвенція закріплює суверенне право прибережної держави на розроблення природних ресурсів континентального шельфу.

Спеціальні міжнародно-правові акти регулюють питання відносно охорони окремих компонентів морського середовища й захисту моря від конкретних джерел забруднення. Метою Конвенції про запобігання забрудненню моря скидами відходів та іншими матеріалами є індивідуальне й колективне сприяння ефективній боротьбі з усіма джерелами забруднення морського середовища, здійснення всіх можливих заходів для запобігання цьому скидами відходів і матеріалів, які можуть становити небезпеку для здоров'я людей і зашкодити життю живих ресурсів моря. Конвенція містить припис, що кожна держава окремо (залежно від її наукових, технічних та економічних можливостей), а також держави колективно зобов'язані вжити ефективних заходів для попередження забруднення морського середовища, що викликається скиданням відходів та інших матеріалів.

Міжнародна конвенція по запобіганню забрудненню з суден спрямована на співробітництво держав з метою досягнення повного припинення навмисного забруднення морського середовища шкідливими речовинами і зведення до мінімуму їх випадкових скидань. Конвенція зобов'язує держави співпрацювати у виявленні порушень, повідомляти про інциденти, пов'язані зі скиданням шкідливих речовин, обмінюватися інформацією.

Існує низка міжнародно-правових актів, що встановлюють відповідальність за забруднення морського середовища нафтою та визначають комплекс заходів з попередження такого забруднення і зменшення його наслідків. Серед них Міжнародна конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою від 29 листопада 1969 року; Міжнародна конвенція відносно втручання у відкритому морі у випадках аварій, які призводять до забруднення нафтою від 29 листопада 1969 року, до якої 2 листопада 1973 року було прийнято Протокол відносно втручання у відкритому морі у випадках забруднення іншими речовинами; Конвенція про цивільну відповідальність за шкоду від забруднення нафтою в результаті розвідки та розробки мінеральних ресурсів морського дна від 17 грудня 1976 року.

Конвенція про захист Чорного моря від забруднення від 21 квітня 1992 року і Протоколи до неї4 спрямовані на досягнення прогресу в захисті морського середовища Чорного моря і збереженні його живих ресурсів. Основними положеннями цього документа є співпраця в запобіганні забрудненню морського середовища небезпечними речовинами, закріплення переліку небезпечних (Доповнення І) та отруйних (Доповнення II) речовин і матеріалів, а також установлення обмежень відносно їх скидання.

Внутрішні води - це частина водної території держави. Вони поділяються на внутрішні морські (води, розташовані поміж берегом держави і прямими вихідними лініями, прийнятими для відліку ширини територіального моря) і внутрішні неморські води (води річок, озер, каналів та інших водойм, розташовані в межах державних кордонів). Незважаючи на те, що внутрішні води знаходяться на державній території (таким чином, на них у повному обсязі поширюється суверенітет і юрисдикція держави), вони теж відносять до об'єктів міжнародно-правової охорони. Це зумовлено насамперед тим, що води річок потрапляють у міжнародні води; деякі річки протікають територією не однієї держави, а через те отримують міжнародний статус; деякі озера відносять до світової природної спадщини і мають міжнародне значення.

Серед міжнародних актів, спрямованих на охорону внутрішніх вод, необхідно виділити Конвенцію з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер від 17 березня 1992 року і Протокол про воду та здоров'я від 17 червня 1999 року, а також Конвенцію відносно співробітництва по охороні та сталому використанню ріки Дунай (Конвенція про охорону ріки Дунай від 29 червня 1994 року.

Метою Конвенції з охорони та використання транскордонних водотоків та міжнародних озер є вжиття національних і міжнародних заходів для охорони, раціонального використання, запобігання, обмеження і зменшення забруднення транскордонних вод. Згідно з Конвенцією транскордонні води - це будь-які поверхневі чи підземні води, що позначають, перетинають кордони поміж двома й більше державами чи розташовані в таких кордонах; у випадках коли транскордонні води впадають безпосередньо в море, вони обмежуються прямою лінією, що перетинає їхні гирла поміж точками, розташованими по лінії малої води на їх берегах.

Важливе значення для охорони та раціонального використання вод мають двосторонні угоди з прикордонними державами. Як наприклад дозволяється навести угоди поміж Україною та Росією, Угорщиною, Словаччиною, Молдовою.

← Предыдущая страница | Следующая страница →