Поделиться Поделиться

Контроль та санкції

Фінансування політичних партій має бути прозорим, що по­требує від політичних партій, зокрема:

1) ведення суворої звітності усіх надходжень та видатків, що мають подаватися принаймні раз на рік для перевірки незалеж­ним ревізійним органом та оприлюднюватися;

2) розкриття осіб донорів, що надали підтримку вищу за певну межу.

Будь-які порушення у фінансуванні політичних партій мають тягнути за собою санкції, пропорційні серйозності порушення, зокрема втрата всього чи частини державного фінансування в наступному році.

Будь-які порушення у фінансуванні виборчих кампаній тяг­нуть за собою для партії чи кандидата санкції, пропорційні сер­йозності порушення, зокрема у вигляді втрати чи повного чи часткового відшкодування державного фінансування, сплати штрафу чи іншої фінансової санкції, чи скасування резуль­татів виборів.

Такі правила відносно накладення санкцій мають застосовувати обрані судді (конституційного чи інших судів) згідно з законом. Асамблея Ради Європи рекомендує Комітету міністрів:

1) прийняти "спільні правила проти корупції у фінансуванні політичних партій і виборчих кампаній", враховуючи роботу Багатопрофільної групи з питань корупції згідно до пропозицій її Робочої групи з питань фінансування політичних партій, сформульовані принципи та Правила, прийняті Венеціанською комісією у березні 2001 р.

2) запропонувати державам-членам прийняти законодавство з фінансування політичних партій та виборчих кампаній, засноване на вище сформульованих принципах, відображених у правилах Ради Європи.

Трансформація статусу партії як політичного інституту

Зміни в структурі та масштабах фінансування політичних партій вплинули на статус політичної партії як важливої ланки політичної системи суспільства. Його трансформація відбулася у декількох напрямах. Розглянемо найважливіші з них.

1. Політичні партії споконвічно виникли й функціонували як громадські організації. Ініціатором їхнього створення було суспільство. Феномен державного фінансування політичних партій навіть із формального боку девальвує (і дуже серйозно) їхній статус громадських організацій. Із початком державного фінансування партій, вони поступово втрачають незалежність, а таким чином, здатність повноцінно й не перекручено виражати інте­реси тих верств суспільства, які вони представляють. Добре відомо, що фінансова підтримка й надання державою різних пільг і послуг для партій створює для держави можливість ста­ти учасником керування їхньою діяльністю.

В останню чверть XX ст. у всіх країнах світу, що стали на шлях демократії, партійна система перетворюється в лідера ор­ганізації делегування владних повноважень народу державним законотворчим і керуючим структурам. Є підстави вважати, що держава у власних інтересах й надалі усіма доступними способа­ми впливатиме на діяльність партій. У свою чергу, партії будуть втрачати статус громадських організацій. Узагальнюючи, до­цільно підкреслити, що державна участь у фінансуванні діяль­ності політичних партій, а також інші форми її допомоги у проведенні партійних заходів, нічого антигуманного в собі не несуть. Однак не дозволяється забувати, якою гострою є боротьба за владу й питання про те, чи одержать її політичні сили, здатні розпорядитися нею на благо народу.

2. Зі збільшенням допомоги держави постає питання про відсутність аргументів, що давали б змогу класифікувати політичну партію як організацію громадянського суспільства.

У наукових публікаціях і періодиці розглядаються різні по­гляди стосовно даної проблеми:

– партію розглядають як таку, що цілком відповідає кри­теріям організацій громадянського суспільства, іноді навіть як вищу форму;

– її не вважають організацією громадянського суспільства;

– партію розглядають як організацію громадянського су­спільства до моменту, коли її представники входять у владні структури.

У наукових дослідженнях громадянського суспільства бага­то запитань, що перебувають у стадії дискусії. Що стосується поняття "організація громадянського суспільства", то тут прак­тично погляди збігаються. Організацію громадянського суспіль­ства ідентифікують як самоорганізоване і саморегульоване, автономне, незалежне від держави утворення.

Згідно до наведених характеристик сучасні партії не­можливо віднести до організацій громадянського суспільства. Більше того, у зв'язку з появою феномена "партії влади" деякі політичні партії втратили статус громадської організації не тіль­ки в частині свого функціонування, проте й згідно факту їхньо­го утворення: очевидно, що ініціюють утворення "партії влади" певні владні структури.

3. Також більше, ніж державне фінансування політичних партій, на статус останніх як організацій, що декларують себе структурами, котрі представляють і відстоюють інтереси певних соціальних верств, впливає фінансування різними спонсорами, як правило, великими корпораціями.

Важко не погодитися із міркуваннями, що суспільний інтерес не властивий бізнесу. Реалізація економічних інтересів бізнесу багато в через що залежить від його підтримки політичними струк­турами. Для забезпечення цього одним із надійних шляхів е фінансування політичних партій.

Відомо, що СПС Росії, яка декларувала себе як праволіберальна партія, всіляко підтримувала великий бізнес, мала у грудні 2003 р. "найпроплаченішу" виборчу кампанію – 7,3 млн дол. Неважко уявити, в чиїх інтересах голосувала фракція даної партії в Думі третього скликання: із питань підвищення міні­мальної оплати праці (проти), підтримки багатодітних сімей (проти), обмеження трудової пенсії (за), приватизації залізниць (за), збереження привілеїв Б. Єльцину (за) тощо.

Також дозволяється навести наприклад: коли у червні 2003 р. Г. Се-лезньов (тоді також на посаді спікера Державної думи) виступив із пропозицією для прокуратури й Рахункової палати "відстежити феномен – звідки в Росії за 8–9 років з'явилися доларові мільярдери", то його не підтримали, проти виступили усі (за винятком КПРФ) фракції. Неважко припустити, що це пов'язано з фінан­совою залежністю парламентських партій від великих корпо­рацій.

Кампанії з виборів депутатів у Державну думу Росії показа­ли, що багато великих корпорацій виступали спонсорами одно­часно декількох партій, що стояли на протилежних позиціях. Ця обставина є вкрай негативною. Таким чином, є підстава припускати, що фінансування політичних партій – це прямий вплив на них, що значною мірою сприяє втраті ними статусу суспільних, авто­номних, незалежних організацій, які представляють інтереси народу у владних структурах.

Контрольні запитання та завдання

1. Якими нормативними актами регулюється діяльність політичних партій в Україні?

2. Котрий орган здійснює державну реєстрацію політичних партій в Україні?

3. Чим відрізняються статут політичної партії та її про­грама?

4. Яким вимогам має відповідати програма політичної партії?

5. Які документи потрібно подати для реєстрації політич­ної партії?

6. Назвіть головні елементи внутрішньої структури полі­тичних партій.

7. Через що, на Вашу думку, партії не можуть займатися під­приємницькою діяльністю?

8. В яких випадках припиняється діяльність політичної партії?

9. Що таке Венеціанська комісія?

10. На яких принципах фінансуються політичні партії в європейських країнах?


← Предыдущая страница | Следующая страница →