Поделиться Поделиться

Правовий порядок

Правовий порядок (правопорядок) є важливою категорією теорії держави і права, що широко використовується як юридичною наукою, так і національним та міжнародним правом. Так, у ч. 1 ст. 19 Конституції України визначено, що правовий порядок в Україні грунтується на засадах, згідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Правовий порядок – це фактичний стан упорядкованості суспільних відносин за допомогою юридичних засобів.

Основою правопорядку є право. На це вказує сам термін "правовий порядок", тобто порядок, заснований на праві як на втіленні ідей справедливості, рівності, свободи, гуманізму. Право за своєю сутністю передбачає порядок, воно спрямоване на встановлення злагоди в суспільстві шляхом справедливого, передбачуваного та однакового впорядкування суспільних відносин. Таким чином, правовий порядок є метою та результатом існування права. Саме право закріплює моделі належної поведінки, межі свого впливу на суспільні відносини, окреслюючи сферу, в якій можливий правопорядок. Воно регламентує прийоми, способи і засоби впливу на поведінку суб'єктів. Право закріплює систему заходів з установлення і підтримання правопорядку, виступає його юридичною передумовою.

Однак наявність права сама по собі не гарантує належної впорядкованості суспільних відносин, необхідної для забезпечення нормальної життєдіяльності суспільства, створення умов для всебічного гармонійного розвитку людини. Правопорядок складається завдяки через те, що вимоги права правильно і послідовно реалізуються в поведінці членів суспільства через належне виконання ними своїх юридичних обов'язків, утримання від порушення юридичних заборон, правомірне використання належних їм суб'єктивних прав. Правовий порядок неможливий також без складної системи організаційних, примусових та інших заходів з боку держави, яка є відповідальною за його підтримання. Унаслідок цього формується взаємоузгоджена, несуперечлива правомірна поведінка суб'єктів права, що дає підстави говорити про наявність такого стану суспільного життя, як правопорядок.

Правопорядок розкриває, наскільки суспільне життя реально функціонує на правових засадах. Розуміння правового порядку як стану аж ніяк не заперечує його мінливості, динамізму. В кожний момент свого існування суспільне життя має різний ступінь упорядкованості згідно до наявних на даний час умов.

Аналіз проблеми правопорядку неможливий без розгляду його співвідношення з суспільним порядком. Останній є станом упорядкованості суспільного життя, що з'являється внаслідок реалізації всієї сукупності соціальних норм певного суспільства. Право регулює та охороняє найбільш значущі відносини, а через те правовий порядок охоплює найважливішу частину соціальних зв'язків. Із цього випливає, що правопорядок є найважливішою складовою суспільного порядку, яка виступає опорою останнього. Правопорядок є запорукою злагоди та спокою і робить можливим нормальне функціонування всіх сфер суспільства.

Підбиваючи підсумок наведеному, дозволяється виділити низку істотних ознак правопорядку.

1) він є різновидом, складовою частиною суспільного порядку, таким чином, обумовлений суспільними потребами та інтересами;

2) е правовим станом упорядкованості, організованості, врегульованості суспільних відносин. Як такий він, по-перше, виступає антиподом анархії, хаосу, неорганізованості, невизначеності та нестабільності; по-друге, правовими засобами стримує можливі незаконні вияви з боку держави, її органів стосовно громадян, а також однієї особи відносно іншої;

3) передбачає високоузгоджену дію механізму правового регулювання, існує лише за режиму законності;

4) має бути забезпеченим (гарантованим) державою. При цьому ступінь участі держави у моделюванні правопорядку істотно відрізняється залежно від сфери суспільних відносин. Публічно-правовий порядок формується в точній і повній відповідності до норм і принципів публічного права, що містять його чітку модель та визначають його заданість та передбачуваність. У приватноправовій сфері здійснюється лише так зване "рамкове регулювання", за якого приватноправові відносини прямо не передбачені нормами права і формуються на вільний розсуд сторін, проте користуються державною підтримкою через можливість юридичного захисту, насамперед у судовому порядку.

Правовий порядок як певний стан життя суспільства має особливості, що відповідають конкретній специфіці тієї чи іншої соціальної системи в той чи інший час. Таким чином, правопорядок має досить значну різноманітність своїх виявів.

За стійкістю дозволяється виокремити стабільний і мінливий різновиди правопорядку. Певна відносність цих термінів зрозуміла: правопорядок одночасно поєднує ознаки стабільності та динамізму. Однак у нашому випадку йдеться про те, наскільки правопорядок є усталеним, наскільки надійно і непохитно він протистоїть деструктивним явищам у суспільстві. Наприклад, зростання злочинності спричиняє зміну рівня стабільності правопорядку в соціумі.

Оскільки правопорядок є єдиним і цілісним у межах відповідної правової системи, за сферою, в якій він виникає, виокремлюються міжнародний, наднаціональний і національний правопорядки.

Міжнародний правопорядок формується на підставі норм міжнародного права у сфері міжнародних відносин і є умовою нормального існування людської цивілізації.

Наднаціональний правопорядок є спільним порядком наднаціональних утворень (на кшталт Європейського Союзу), що формується на підставі національного права країн-учасниць і наднаціонального права об'єднання держав.

Національний правопорядок складається в межах певної держави на підставі її внутрішнього права. Наведені різновиди тісно взаємопов'язані: так, національний правопорядок сприяє стабільності системи міжнародних зносин держав, і навпаки, глобальна впорядкованість є чинником стабільності національної правової системи.

← Предыдущая страница | Следующая страница →