Поделиться Поделиться

Підстави, порядок та правові наслідки зміни умов, розірвання, недійсності чи припинення шлюбного договору

Законодавець визначив у ст.ст. 100, 102, 103 СК України загальні положення, застосувавши субсидіарні правові норми цивільного права, зміни, розірвання та визнання шлюбного договору недійсним. Згідно до ст. 100 СК України, одностороння зміна умов шлюбного договору не допускається.

Подружжя може внести зміни до шлюбного договору за взаємною згодою. Дані зміни обов'язково мають бути нотаріально посвідчені.

Коли ж шлюбним договором порушуються інтереси дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки чи сина та інтереси одного з подружжя, що мають істотне значення, то на вимогу того з подружжя, інтереси якого порушені, шлюбний договір за рішенням суду може бути змінений.

Поняття "інтереси, що мають істотне значення", яке вживає законодавець, є оціночним. На нашу думку, обставини мають змінитися настільки, що якби сторони могли передбачити це під час укладення такого договору, то він міг би бути взагалі не укладений чи укладений на зовсім інших, протилежних умовах.

Відносно розірвання шлюбного договору, то у ст. 102 СК України встановлено, що шлюбний договір може бути розірваний на вимогу одного з подружжя за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема у разі неможливості його виконання.

Згідно до ст. 651 ЦК України розірвання договору можливе лише за згодою сторін чи за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін.

Правовими наслідками розірвання договору є припинення будь-яких зобов'язань з моменту розірвання договору, коли інше не встановлено договором. Коли договір розривається в судовому порядку, то з моменту набрання рішенням про розірвання договору законної сили (ч. З ст. 653 ЦК України).

Згідно до ст. 101 СК України подружжя має право відмовитися від шлюбного договору. У такому разі, за вибором подружжя, права та обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення чи в день подання нотаріусу заяви про відмову від нього.

Коли шлюбний договір розглядати як сімейно-правовий договір з особливостями цивільно-правового договору, то подання такої заяви суперечитиме загальній концепції укладення, зміни і розірвання договору.

Законодавець у СК України визначає два поняття: "право на відмову від шлюбного договору" (ст. 101 СК України) і "розірвання шлюбного договору" (ст. 102 СК України), у той час як згідно до ст. 651 ЦК України розірвання договору можливе лише за згодою сторін чи за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін. Правовими наслідками розірвання договору є припинення будь-яких зобов'язань з моменту розірвання договору, коли інше не встановлено договором. Коли договір розривається в судовому порядку, зобов'язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили (ч. 3 ст. 653 ЦК України).

Згідно до змісту ст. 101 СК України права й обов'язки, встановлені шлюбним договором, припиняються з моменту його укладення чи в день подання до нотаріуса заяви про відмову від нього.

Коли припинення шлюбного договору відбувається в день подання заяви про відмову, то настають правові наслідки, аналогічні наслідкам розірвання будь-якого правочину.

Однак коли шлюбний договір припиняється з моменту його укладення, то для сторін цього договору можуть настати серйозні наслідки, у через те числі й для третіх осіб.

Наприклад, під час дії шлюбного договору майно (квартира) було оформлене на одного з подружжя, і на нього шлюбним договором був поширений режим роздільності, а саме – особистої приватної власності. Квартира згідно була відчужена та оформлена у нотаріуса без згоди другого з подружжя. Після припинення дії шлюбного договору з моменту його укладення правовий режим даної квартири змінився на спільну сумісну власність. Договір відчуження квартири може бути визнаний у судовому порядку недійсним на вимогу одного з подружжя.

На думку З. В. Ромовської, законодавчою підставою для формування права на відмову від шлюбного договору була норма про відмову від правочину, вперше закріплена у ст. 214 ЦК України. Відмова від договору має наслідком двосторонню реституцію, а у разі розірвання договору він втрачає чинність лише на майбутнє.

О.В. Дзера зазначає, що положення глави 16 ЦК України про відмову від правочину не узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 651 ЦК України, яка визначає порядок припинення договірного зобов'язання за домовленістю сторін про зміну чи розірвання договору. Таким чином, так чи інакше, у разі взаємоузгодженої відмови від договору відбувається, в юридичному аспекті, розірвання договору, а через те взаємна відмова, згідно, має оформлятися правочином про розірвання договору, а не про відмову від нього, оскільки у ЦК України така підстава припинення договору не зазначена.

За винятком того, ЦК України визначив форму, в якій вчиняється відмова від правочину, а саме – у такій самій формі, в якій він був вчинений. Таким чином, положення ст. 101 СК України суперечать також й положенню відносно форми такого правочину, визначеної цивільним законодавством.

Таке поняття, як "відмова", застосовувати за аналогією концепції договірного права до шлюбного договору не дозволяється; за винятком того, договір не може бути припинений шляхом подання сторонами заяви про його припинення, а навпаки, сторони мали б укласти договір про припинення шлюбного договору.

Згідно до ст. 103 СК України шлюбний договір на вимогу одного з подружжя чи іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України. Законодавець чітко не вказав, що дані підстави встановлені ЦК України для правочинів. Така позиція законодавця також раз вказує на відсутність серед науковців єдиної думки відносно правової природи шлюбного договору, а також сімейного права як самостійної галузі права.

ЦК України дає суду можливість визнати шлюбний договір недійсним повністю чи частково на вимогу одного з подружжя, коли умови шлюбного договору ставлять його у надзвичайно невигідне матеріальне становище (ст. 217 ЦК України, ч. 4 ст. 93 СК України).

Перш ніж аналізувати правові норми про визнання шлюбного договору недійсним, пропонуємо розглянути ті умови договору, з дотриманням яких шлюбний договір буде вважатися дійсним:

– зміст шлюбного договору не може суперечити закону;

– подружжя чи особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні мати цивільну правоздатність та дієздатність;

– на укладення шлюбного договору до реєстрації шлюбу неповнолітньою особою необхідна нотаріально засвідчена письмова згода батьків чи піклувальника;

– шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується;

– волевиявлення учасника шлюбного договору має відповідати його волі, тобто повинно бути правильне розуміння суті договору, а укладення шлюбного договору має бути добровільним. Шлюбний договір не може укладатися під впливом обману, насильства (ст.ст. 230, 231 ЦК України) чи помилки однієї зі сторін договору (ст. 229 ЦК України).

Коли дані умови під час укладення шлюбного договору не будуть дотримані, то такий шлюбний договір може бути визнаний недійсним.

Недійсні правочини за ЦК України поділяються на нікчемні та оспорювані (ст. 215 ЦК України).

Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом (ч. 2 ст. 215 ЦК України). Це означає, що у цих випадках рішення суду не потрібне. Як зазначає І. В. Жилінкова, суд лише фіксує факт здійснення такого правочину та застосовує наслідки, передбачені законом для такого роду правочинів. Нікчемним є шлюбний договір, котрий укладений, наприклад, без нотаріального посвідчення.

Оспорюваним правочин є тоді, коли недійсність його прямо не встановлена законом, проте одна зі сторін чи інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом (ч. З ст. 215 ЦК України). Як зазначається у ст. 103 СК України, шлюбний договір може бути визнаний недійсним на вимогу одного з подружжя чи іншої особи, права та інтереси якої порушено цим договором.

Особи, які не зареєстрували шлюб, не мають права звертатися до суду з вимогою про визнання шлюбного договору недійсним.

Визнання шлюбного договору недійсним можуть вимагати, за винятком подружжя, й інші особи. Це означає, що шлюбний договір може мати у своїй конструкції елементи договору на користь третьої особи і передбачати права осіб, які не є його учасниками (ч. 2 ст. 98 СК України). Коли права цих осіб шлюбним договором буде порушено, то на їх вимогу шлюбний договір у цій частині може бути визнаний судом недійсним. Однак такими особами, права та інтереси яких можуть бути порушені шлюбним договором, можуть бути не тільки треті особи, а й інші особи, зокрема батьки подружжя та інші їхні родичі.

За рішенням суду, наприклад, недійсним може бути визнаний шлюбний договір, укладений під впливом обману, помилки, насильства. Дані обставини має доводити заінтересована особа, яка заперечує дійсність шлюбного договору.

Недійсність шлюбного договору тягне за собою певні правові наслідки. Дані наслідки визначено ЦК України. За загальним правилом ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, за винятком тих, що пов'язані з його недійсністю, зокрема:

1) кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі завжди, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає в користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, – відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування;

2) коли у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні чи третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.

Визнання недійсним шлюбного договору ніяким чином не впливає на шлюб. Однак визнання шлюбу недійсним тягне за собою недійсність шлюбного договору.

← Предыдущая страница | Следующая страница →