Поделиться Поделиться

Кодекс 1969 р

У цьому Кодексі інститут опіки та піклування одержав подальший розвиток. Насамперед були усунені недоліки Кодексу 1926 р.:

1) піклування стало самостійним засобом охорони прав та інтересів дітей;

2) були чітко визначені підстави призначення опіки та піклування;

3) запроваджена добровільність призначення опікуном та піклувальником;

4) опікунові, піклувальникові надано право відмовитися від своїх повноважень.

Водночас збережено принцип безоплатності виконання обов'язків відносно опіки та піклування. У статті 143 Кодексу опікунів та піклувальників над неповнолітніми було зобов'язано піклуватися про їхнє здоров'я та фізичний розвиток, проте у жодній статті не було зазначено про джерело одержання для цього відповідних коштів. Це означало, що у випадку, коли сума пенсії дитини чи відшкодування у зв'язку з втратою годувальника була недостатньою, опікун чи піклувальник мав додавати з власної кишені.

Сімейний кодекс

Оскільки Кодекс 1926 р. (у новій мовній редакції) мав назву "Кодекс про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану", наявність у ньому норм про опіку та піклування над дітьми та дорослими громадянами мала абсолютне виправдання.

У Кодексі про шлюб та сім'ю 1969 р. наявність частини "Опіка та піклування" уже не була такою органічною, враховуючи те, що опіка та піклування могли бути призначені над кожною фізичною особою, незалежно від її сімейного статусу, а опікуном чи піклувальником міг бути й не родич, й не член сім'ї. Аналіз норм цього частини давав підставу стверджувати, що опіка та піклування є загально-цивілістичними інститутами, оскільки в них визначалася головно місія опікуна та піклувальника у сфері цивільних майнових відносин.

Згідно до назви частини IV Сімейного кодексу, до нього мали бути включені лише ті правові норми, які стосуються опіки та піклування як засобів влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

У результаті, колись єдині інститути були поділені на дві частини: норми, які стосуються дітей, залишилися у структурі Сімейного кодексу, а ті, що стосуються повнолітніх осіб, були перенесені у Цивільний кодекс. За винятком цього у структуру Цивільного кодексу ввійшли організаційні норми, що визначають порядок призначення та зняття опіки та піклування, призначення опікуна та піклувальника та увільнення їх від цих повноважень.

Право на опіку

Право на опіку належить малолітній дитині. З досягненням нею 14 років це право перетворюється у право на піклування.

Цьому праву кореспондує конституційний обов'язок держави взяти кожну дитину, яка позбавлена батьківського піклування, під свою охорону. Безпосереднє виконання цього обов'язку покладено зокрема на органи опіки та піклування.

Призначення опіки та опікуна

Встановлення опіки, піклування, призначення опікуна та піклувальника тривалий час було виключною компетенцією органів опіки та піклування.

У частинах 3-4 статті 60 ЦК суду було вперше надано право встановити опіку чи піклування над дітьми, коли при розгляді справи було встановлено, що вони позбавлені батьківського піклування. Законом України від 3 березня 2005 р. цю статтю було доповнено: суду було надано право призначати одночасно і опікуна чи піклувальника "за поданням органу опіки та піклування". Однак практика застосування даної статті судами виявилася неочікуваною за позовом органу опіки та піклування ж. було позбавлено батьківських прав відносно 8-річної Олесі після набрання цим рішенням законної сили орган опіки та піклування подав до суду заяву про призначення опіки над дитиною та опікуна.

Таку позицію займають суди по всій Україні, однак вона не випливає ні з букви, ні з духу ст. 60 СК.

Унесена зміна до ст. 60 СК дещо спотворила первісну ідею, згідно до якої компетенцією суду було лише призначення опіки чи піклування, а призначення опікуна чи піклувальника мало залишитися у компетенції органу опіки та піклування. Проте ця нерозумна зміна, на щастя, не знищила цю ідею остаточно.

Коли, наприклад, батьківських прав суд позбавив обох батьків, він має у через те ж рішенні призначити опіку і, коли одразу є відповідне подання органу опіки та піклування про конкретну особу, яка виявила бажання стати опікуном та піклувальником, - одночасно призначити її опікуном чи піклувальником.

Коли ж такого персонального подання немає, суд може лише призначити опіку чи піклування. У цьому разі орган опіки та піклування повинен відразу здійснювати опікування над дитиною, і саме він має нести відповідальність за шкоду, заподіяну цією дитиною. Коли згодом виявиться охочий стати опікуном чи піклувальником, органові опіки та піклування треба буде звернутися з заявою до суду. При цьому неодмінно виникне запитання "навіщо?", на яке навряд чи відповість автор даної новели.

У всіх інших випадках, не охоплених у частинах 3-4 ст. 60 СК, опіку і опікуна, піклування і піклувальника призначає орган опіки та піклування.

← Предыдущая страница | Следующая страница →