Поделиться Поделиться

Національне законодавство як джерело міжнародного приватного права

Передумови кодифікації МПрП. Загальна характеристика законодавчих процесів

6. Говорячи про національне законодавство як про джерело МПрП, у кожній окремій країні, залежно від доктринального підходу до суті МПрП та до складу його норм, мають на увазі позитивування чи лише норм колізійного права, чи останніх плюс матеріально-правових норм у різних сферах так званого "зовнішнього права" держави (право іноземців, зовнішньоекономічна діяльність, іноземне інвестування тощо). Доктрина в Україні віддає перевагу другому підходу. Через те про нормативні акти у згаданих сферах мова піде у наступній главі.

Історично перші законодавчі колізійні норми у сфері МПрП були нерозривно пов'язані з кодифікаціями цивільного права. Більше того, до початку XIX ст. про кодифікацію конфліктного права мови не було: більшість питань у сфері колізії законів вирішувалась на рівні доктрини та судової практики. Через те один із перших значущих законів, котрий містив такі норми МПрП, Прусське цивільне уложення 1794 р. не відокремлював положення відносно застосування законів від решти положень цього акта.

Найвідомішим в історії кодифікації цивільного права актом став французький Цивільний кодекс (Кодекс Наполеона) 1804 р. У доктрині МПрП даний кодекс згадується завдяки кільком положенням відносно застосування законів у сфері приватного права. Найпопулярнішими статтями, на які найчастіше посилаються в літературі з колізійних питань, є ст. З (з якої шляхом тлумачення виводився колізійний принцип lex patriae) та ст. 6 кодексу, у яких ідеться згідно про сферу застосування французьких законів та про "позитивну" концепцію публічного порядку (яка взагалі є нетиповою для більшості кодифікацій МПрП).

Італійський Цивільний кодекс від 25 червня 1865 р. пішов також далі у відокремленні норм МПрП від положень цивільного права. Цьому актові передувала Постанова про оприлюднення, тлумачення та застосування законів, де, власне, й було викладено головні положення колізійного права тогочасної Італії.

Широкомасштабний процес кодифікації МПрП у частині колізійного права, тобто систематизації, опрацювання, оновлення і прийняття нормативних актів, що відповідають вимогам часу, розпочався з другої половини XIX ст., зазнав впливу нових тенденцій у середині XX ст. і набув ознак глобального процесу наприкінці XX - на початку XXI ст. (відносно періодизації кодифікаційних процесів у сфері МПрП див.: Жильцов А. Н., Муранов А. И. Международное частное право: иностранное законодательство. - М., 2001. -С. 29-43).

У цілому періодизація розвитку національного "колізійного" законодавства має умовний характер. У принципі кожна суверенна держава приходить до вирішення питання про необхідність прийняття відповідного законодавчого акта, про його форму і зміст власним шляхом. Спільними для цих процесів є об'єктивні умови: розвиток міжнародного спілкування та необхідність визначення меж панування власних законів.

7. Процесу кодифікації МПрП притаманна низка загальних тенденцій. По-перше, це прогресуюче зростання кількості нормативних актів. На початку XIX ст. законодавчі акти відносно питань транскордонного застосування законів були поодиноким явищем. Сьогодні кодифікація МПрП - це глобальний процес, котрий відбувається не лише "вертикально", шляхом історичного вдосконалення даної правової системи, проте й "горизонтально", тобто в контексті співіснування і взаємодії різних правових систем, запозичення іноземного правового (в т.ч. законодавчого) досвіду.

По-друге, збільшується обсяг регулювання. У новітніх кодифікаціях помітне розширення переліку правовідносин і, згідно, поява нових колізійних норм. При цьому у формулюванні принципів прикріплення помітна тенденція до встановлення гнучких правил, широких можливостей вибору права сторонами, запровадження принципу найбільш тісного зв'язку правовідносин з тим чи іншим правопорядком, відхід від правила lex patriae на користь більш гнучкого принципу lex domicilii.

По-третє, відмітною ознакою новітніх кодифікацій є включення у відповідні законодавчі акти норм міжнародного цивільного процесу (сюди відносять такі питання, як процесуальна правоздатність іноземців, міжнародна підсудність, судові доручення та визнання і виконання іноземних судових рішень). Такий підхід у цілому не є характерним для правових систем, де колізійні норми МПрП включені у цивільні кодекси (Бразилія, Єгипет, Іспанія, ФРН та ін., хоча є винятки - цивільні кодекси Перу та канадської провінції Квебек). Не був притаманним даний підхід і окремим законам з питань МПрП, прийнятим у середині XX ст. (Таїланд, Польща, Австрія). Однак, починаючи з 80-х років XX ст., включення процесуальних норм у законодавчі акти з МПрП стає нормою. Поєднання в одному законі положень відносно колізійного регулювання та процесуальних норм пояснюється тісним взаємозв'язком поміж нормами МПрП та положеннями міжнародного процесу. Даний зв'язок виявляється у процесі розгляду судами справ, що виникають з приватноправових відносин, ускладнених іноземним елементом.

По-четверте, слід відзначити, що розвиток законодавства у сфері МПрП не тільки охоплює нові країни і сфери регулювання. Відбувається вдосконалення відповідних законодавчих актів у конкретних державах. Підставами для реформування законодавства є об'єктивна необхідність запровадження нових колізійних принципів, розширення сфер колізійного регулювання, а також міжнародні зобов'язання.

Протягом XX - початку XXI ст. закони з питань МПрП було реформовано у Японії (новий Закон про загальні правила застосування законів 2006 р. замінив відомий Закон про застосування законів (Ногеі) 1898 р.), Польщі (Закон про МПрП 2011 р. діє замість відповідного Закону 1965 р.), Туреччині (у 2007 р. прийнято оновлений Кодекс (Закон) з питань МПрП та міжнародного цивільного процесу-наступник відповідного Кодексу 1982 р.), Австрії (реформа Закону про МПрП 1978 р. у зв'язку з приєднанням до Конвенції ООН 1980 р. про право, що застосовується до договірних зобов'язань), Китаї (Закон 2010 р. про застосування права до цивільних правовідносин з іноземним елементом замінив низку розрізнених нормативних актів) та в інших країнах.

Має місце тенденція до уніфікації принципів колізійного регулювання, передусім на регіональному рівні та за галузевою ознакою. Як наслідок - внутрішні колізійні норми відносно відповідних груп правовідносин відходять на другий план і поступово втрачають своє значення. Так, у державах - членах ЄС положення багатьох регламентів фактично замінили відповідні національні колізійні норми.

← Предыдущая страница | Следующая страница →