Поделиться Поделиться

Стаття 12. Забезпечення права на свободу та особисту недоторканність

1. Під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим чи обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом.

2. Кожен, кого затримано через підозру чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення чи інакше позбавлено свободи, повинен бути в найкоротший строк доставлений до слідчого судді для вирішення питання про законність та обґрунтованість його затримання, іншого позбавлення свободи та подальшого тримання. Затримана особа негайно звільняється, коли протягом сімдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого судового рішення про тримання під вартою.

3. Про затримання особи, взяття її під варту чи обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, а також про її місце перебування має бути негайно повідомлено її близьких родичів, членів сім'ї чи інших осіб за вибором даної особи в порядку, передбаченому цим Кодексом.

4. Кожен, хто понад строк, передбачений цим Кодексом, тримається під вартою чи позбавлений свободи в інший спосіб, має бути негайно звільнений.

5. Затримання особи, взяття її під варту чи обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб під час кримінального провадження, здійснене за відсутності підстав чи з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.

1. Передбачені коментованою статтею гарантії поширюються на процесуальні дії, передбачені розділами ІІ, VI, IX.

2. Згідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. (далі - Конвенція) "кожен має право на свободу і особисту недоторканність і ніхто не може бути позбавлений волі інакше ніж у порядку, встановленому законом, і в таких випадках: а) законне утримання особи під вартою після її засудження компетентним судом; b) законний арешт чи затримання особи за невиконання законної вимоги суду чи для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, передбаченого законом; с) законний арешт чи затримання особи, застосовані для того, щоби вона стала перед компетентним законним органом на підставі обґрунтованої підозри у вчиненні злочину чи коли є розумні підстави вважати, що необхідно запобігти вчиненню нею правопорушення чи перешкодити їй зникнути після його вчинення; d) затримання неповнолітнього на підставі законного рішення з метою застосування наглядових заходів виховного характеру чи законне затримання неповнолітнього для того, щоби він став перед компетентним законним органом; е) законне затримання з метою запобігання поширенню інфекційних захворювань, законне затримання душевнохворих, алкоголіків чи наркоманів чи бродяг; і) законний арешт чи затримання особи, застосовані з метою запобігання незаконному в'їзду в країну, чи особи, відносно якої застосовуються заходи з метою депортації чи екстрадиції". Міжнародні стандарти недоторканності особи встановлюють і інші міжнародно-правові акти, зокрема Загальна декларація прав людини 1948 р. (ст.ст. 3, 9), Міжнародний пакт про громадські та політичні права (ст. 9).

Указана норма Конвенції захищає право людини на фізичну свободу й особисту недоторканність, тобто можливість самостійного вибору особою способу правомірної поведінки, і встановлює заборону позбавляти людину волі, заарештовувати, затримувати за підозрою у вчиненні злочину, здійснювати особистий обшук, огляд, освідування, судову експертизу чи примусовий привід інакше ніж на підставах і в порядку, передбачених законом.

3. Згідно до ст. 29 Конституції України, ніхто не може бути заарештований чи триматися під вартою інакше ніж за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановлених законом. У разі нагальної потреби запобігти злочину чи його припинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірене судом. Затриману особу негайно звільняють, коли протягом сімдесяти двох годин із моменту затримання їй не вручене мотивоване рішення суду про утримання під вартою. Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснені його права і надана можливість із моменту затримання захищати себе особисто і користуватися правовою допомогою захисника. Кожен затриманий має право в будь-котрий час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт чи затримання людини має бути негайно повідомлено родичам заарештованого чи затриманого. Процесуальний порядок застосування до особи таких запобіжних заходів, як тримання під вартою (арешт), домашній арешт, а також затримання встановлений гл. 18 КПК. Кожен, хто затриманий за підозрою у вчиненні злочину, чи в разі, коли є достатні підстави вважати, що необхідно запобігти вчиненню ним правопорушення чи перешкодити йому зникнути після його вчинення, має бути негайно доставлений до судді і має право на судовий розгляд протягом розумного строку чи на звільнення до суду (п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 p.).

4. Під позбавленням волі в цій статті розуміється один із видів кримінального покарання, передбачений ст. 63 КК, що може застосовуватися тільки за обвинувальним вироком суду.

5. Незаконним є позбавлення волі, що було застосовано не у зв'язку з виконанням обвинувального вироку суду. Незаконним є також позбавлення волі, пов'язане з виконанням необгрунтованого обвинувального вироку, чи коли він є незаконним унаслідок несправедливості застосування такого виду покарання, як позбавлення волі, неправильного застосування норм матеріального закону. Дані обставини встановлюються в апеляційному, касаційному порядку.

Незаконним повинне визнаватися тримання людини під вартою, обране як запобіжний захід за відсутності необхідних на те підстав (ст. 177 КПК), чи без урахування обставин, які слід ураховувати при обранні певного запобіжного заходу (ст. 178 КПК), чи в порушення встановленого законом процесуального порядку (гл. 18 КПК). Взяття особи під варту (арешт як запобіжний захід) допускається тільки за рішенням суду, прийнятим у порядку, встановленому чинним КПК (ст.ст. 192-194 КПК).

Незаконним є тримання особи під вартою понад строки, встановлені законом. Строки тримання особи під вартою і порядок їхнього продовження під час досудового розслідування встановлені ст. 197 КПК. Максимальний строк тримання особи під вартою під час провадження досудового розслідування не може перевищувати дванадцяти місяців.

6. У будь-якому випадку для визначення законності тривалості арешту на будь-якій стадії підлягає застосуванню концепція розумного строку відносно особи, яка перебуває під вартою. Дана концепція заснована на вимогах п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. і практиці Європейського суду з прав людини, згідно з яким "кожна заарештована чи затримана згідно до положення підпункту "с" п. 1 даної статті особа негайно доставляється до судді чи до іншої посадової особи, уповноваженої законом здійснювати судові функції, і має право на судовий розгляд протягом розумного строку чи на звільнення до суду". Дана концепція заснована на недопустимості тримання особи в місцях попереднього ув'язнення протягом невизначеного часу, що може мати місце у разі відсутності законодавчого врегулювання строку тримання під вартою чи при зловживанні такими строками з боку влади. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що для оцінки обставин у зв'язку з конкретною справою важливо враховувати такі критерії: а) фактичну тривалість затримання (арешту); б) тривалість попереднього затримання (арешту) відносно характеру правопорушення, встановленого покарання і покарання у разі пред'явлення обвинувачення; в) матеріальні, моральні та інші наслідки для затриманого (арештованого); г) поведінку обвинуваченого (підсудного); д) порядок проведення дізнання і досудового слідства; е) поведінку відповідних судових органів. Затриманому чи заарештованому має бути повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснені його права і надана можливість із моменту затримання захищати себе особисто і користуватися правовою допомогою захисника. Кожен затриманий має право в будь-котрий час оскаржити в суді своє затримання. Про арешт чи затримання людини має бути негайно повідомлено родичам заарештованого чи затриманого.

Кожен, хто затриманий за підозрою у вчиненні злочину, чи у разі, коли є достатні підстави вважати, що необхідно запобігти вчиненню ним правопорушення чи перешкодити йому зникнути після його вчинення, має бути негайно доставлений до судді і має право на судовий розгляд протягом розумного строку чи на звільнення до суду (п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.).

Загальна декларація прав людини 1948 р. (ст. 9) і Міжнародний пакт про громадські та політичні права (ст. 9) передбачають, що ніхто не може бути підданий свавільному арешту чи утриманню під вартою. Термін "свавільний" не ототожнюється з поняттям "протизаконний" і згідно до тлумачення Комітету ООН з прав людини містить у собі елементи недоречності, несправедливості та непередбачуваності. Зокрема, Комітет з прав людини вважає також, що викрадення державою свого колишнього громадянина з території іншої держави є свавільним арештом у порушення п. 1 ст. 9 Міжнародного пакту про громадські та політичні права, а суд над даною особою слід розглядати як зловживання процесом.

7. Згідно до ст. 20 Закону України "Про попереднє ув'язнення" від 30.06.1993 році2 підставами для звільнення з-під варти є:

- скасування запобіжного заходу; -зміна запобіжного заходу;

-закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, коли даний строк не продовжено в установленому законом порядку;

- закінчення максимального строку тимчасового чи екстрадиційного арешту, передбаченого Кримінальним процесуальним кодексом України;

- припинення тимчасового чи екстрадиційного арешту;

- звільнення особи з-під екстрадиційного арешту судом;

- скасування запобіжного заходу; зміна запобіжного заходу; закінчення передбаченого законом строку тримання під вартою як запобіжного заходу, коли даний строк не продовжений у встановленому законом порядку.

8. Право на недоторканність особи може обмежуватися при проведенні особистого обшуку особи. Обшук особи повинен провадитися з дотриманням процесуального порядку, встановленого ст. 236 КПК.

9. Примусовий привід підозрюваного, обвинуваченого чи свідка здійснюється лише у випадках, коли вони без поважних причин не з'явилися до слідчого, прокурора чи суду на їхній виклик, органами внутрішніх справ за ухвалою слідчого судді чи суду (ст.ст. 140-143 КПК).

10. Чинним законодавством України встановлені додаткові гарантії недоторканності окремих категорій осіб.

На час виконання своїх повноважень Президент України користується правом недоторканності (ч. 1 ст. 105 Конституції).

Згідно зі ст. 111 Конституції, Президент України може бути усунений зі свого поста Верховною Радою України в порядку імпічменту в разі вчинення ним державної зради чи іншого злочину. Це питання ініціюється більшістю від конституційного складу Верховної Ради України (тобто більш ніж 225 народними депутатами).

Частиною 3 ст. 80 Конституції України встановлена депутатська недоторканність. Народні депутати України не можуть бути без згоди Верховної Ради України притягнуті до кримінальної відповідальності, затримані чи заарештовані.

Закон України "Про статус народного депутата України" від 22.0S.2002 р. № 2328-ІП (ч. 2 ст. 27) передбачає, що обшук, затримання народного депутата чи огляд особистих речей і багажу, транспорту, житлового чи службового приміщення народного депутата, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної й іншої кореспонденції і застосування інших заходів, які згідно до закону обмежують права і свободи народного депутата, допускаються лише в разі, коли Верховною Радою України дано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, коли іншими способами одержати інформацію неможливо.

Згідно до п. 1.4 Рішення Конституційного Суду в справі про конституційне подання Міністерства внутрішніх справ України про офіційне тлумачення положень ч. 3 ст. 80 Конституції України (справа про депутатську недоторканність) від 27.10.1999 році2, депутатська недоторканність поширюється на народного депутата України з моменту визнання його обраним за рішенням відповідної виборчої комісії і до моменту припинення повноважень народного депутата України. У разі пред'явлення громадянинові України обвинувачення у вчиненні злочину і/чи його арешту до обрання народним депутатом України подальше провадження в кримінальній справі відносно такого депутата може бути продовжене за наявності згоди Верховної Ради України на його притягнення до кримінальної відповідальності і/чи тримання під вартою.

Згідно до ч. 1 ст. 126 Конституції, суддя не може без згоди Верховної Ради України бути затриманий чи заарештований до постановления обвинувального вироку судом.

11. Згідно до п. 3 ч. 2 ст. 44 Закону України № 1789-ХІІ "Про прокуратуру" від 05.11.1991 році3, на прокурора як на особу, що здійснює нагляд за дотриманням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян, покладений обов'язок негайно звільнити особу, яка незаконно перебуває в місцях тримання затриманих, попереднього ув'язнення, позбавлення волі чи в установі для виконання заходів примусового характеру.

12. За завідомо незаконне затримання, привід чи арешт передбачена кримінальна відповідальність (ст. 371 КК).

← Предыдущая страница | Следующая страница →