Поделиться Поделиться

Представництво

Поняття, підстави та види представництва

Представництво - це правовідношення, згідно до якого одна сторона (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, якому представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.

Завдяки представництву стає можливим реалізація цивільних прав недієздатними та малолітніми особами. Необхідність представництва зумовлена також тим, що інколи громадянин внаслідок тривалої відсутності, хвороби, браку часу чи кваліфікації не має можливості особисто отримати заробітну плату, пенсію, поштовий переказ, керувати транспортним засобом, продати чи купити квартиру, кваліфіковано виступити у суді, У цих випадках допомогу йому надає представник.

Юридичні особи завдяки представництву мають можливість оперативно і кваліфіковано укладати договори, захищати свої інтереси у суді за допомогою кваліфікованих юристів чи інших фахівців.

Представництво характеризується такими ознаками:

o цивільні права та обов'язки відносять одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою;

o представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюються);

o представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи;

o представник діє виключно у межах наданих йому повноважень; :н

o правові наслідки настають не для представника, а для особи, якому він представляє. Коли укладений представником правочин спричинив для контрагента збитки, то зобов'язаною стороною буде не представник, а та особа, яка надала йому повноваження для вчинення цього правочину.

У широкому розумінні термін "представництво" включає відносини, які існують поміж особами, коли одна з них діє за іншу чи під її контролем. Через те нерідко цим терміном користуються і тоді, коли йдеться про комісію, торгове представництво, відносини з брокерами, маклерами, адвокатами.

Дії представника особи спричиняють певні правові наслідки для інших лише у через те разі, коли представництво є належним і здійснюється у межах наданих повноважень.

Повноваження - це право однієї особи виступати представником іншої особи. Підставами виникнення повноважень, тобто тими юридичними фактами, з наявністю яких закон пов'язує виникнення повноважень, є:

o волевиявлення особи, яка бажає мати представника, виражене у встановленій законом формі. Це волевиявлення може бути виражене чи у договорі доручення, чи, найчастіше, у вигляді довіреності;

o призначення чи обрання особи на посаду, виконання обов'язків якої вимагає певних юридичних дій від імені іншої особи:

o призначення чи обрання керівником підприємства;

o призначення на певну посаду на підприємстві чи в установі, яка надає послуги населенню шляхом укладання договорів (касир, продавець, приймальник, гардеробник). Повноваження цих осіб відображені у відповідних відомчих положеннях, інструкціях. Довіреність їм не потрібна, оскільки вони виконують обов'язки за посадою у службовий час, а обсяг їхніх повноважень випливає з обстановки, в якій вони працюють. Водночас, коли, наприклад, продавцеві доручається укласти договір охорони, то, звичайно, при цьому вже вимагається довіреність, оскільки дана особа перестає бути представником за посадою, а має набути повноважень представника за довіреністю;

o призначення опікуном;

o наявність адміністративного акта, що дозволяє особі вчиняти певні дії як представникові іншої особи. Наприклад, дозвіл органів опіки та піклування, котрий надано опікунові для укладення конкретної угоди, що виходить за межі побутової (п. 4.7. Правил опіки та піклування від 26 травня 1999 р.);

o відносини материнства, батьківства, усиновлення, удочеріння, які відповідним порядком оформлені;

o спільне ведення селянського (фермерського) господарства, оскільки інтереси такого господарства представляє його голова;

o членство у кооперативі, спілці, об'єднанні, за статутом якого інтереси цього об'єднання представляє голова.

Таким чином, залежно від того, на через що будуються повноваження представника, дозволяється вирізнити представництво за законом (чи законне, обов'язкове) і представництво за договором (чи договірне, добровільне).

Представництво за законом має місце тоді, коли особа представник, коло її повноважень і самі випадки такого представництва визначаються певними нормативними актами (ЦК, СК тощо). До призначення представника той, кого представляють, у таких випадках ніякого відношення не має.

Різновидом даного представництва є так зване статутне представництво, коли згідно до статуту чи положення керівний працівник (директор, ректор, начальник, голова) наділений повноваженнями виступати у цивільному обігу від імені юридичної особи.

Представництво за договором - це таке представництво, яке виникає у результаті правочину поміж представником та особою, якому він представляє. Для здійснення даного представництва потрібно отримати довіреність, якому той, кого представляють, видає представникові як доказ наданих йому повноважень.

Представництво у цивільному праві відрізняється від представництва суміжних правових інститутів, наприклад, від представництва судового чи процесуального. Процесуальне представництво має місце як у цивільному, так і в кримінальному процесах. Метою представництва у цивільному праві є здійснення представником від імені і за рахунок того, кого представляють, певних юридичних дій (укладання договорів тощо), метою судового представництва є захист представником у суді інтересів тієї чи іншої сторони.

Коли у цивільному праві при укладанні договору представник завжди заміняє того, кого він представляє, то у судовому представництві поруч із представником може діяти й особа, інтереси якої представляються.

Нарешті, коли коло повноважень представника у цивільному праві повністю визначається довірителем, то при судовому представництві загальні права представника передбачені у законі, і тільки деякі права можуть бути застережені у довіреності.

← Предыдущая страница | Следующая страница →