Поделиться Поделиться

Грошове зобов'язання

Застосоване в коментованому абзаці визначення поняття (терміну) грошове зобов'язання ґрунтується на положеннях цивільного законодавства України та нормах права, що регулюють суспільні відносини в публічній сфері з питань оподаткування тощо. Так, згідно ст. 509 ЦК зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана на користь кредитора сплатити гроші, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Підстави виникнення грошового зобов'язання.

Згідно ст. 11 ЦК - це договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти. До грошового зобов'язання відносяться лише ті договори (правочини), які в якості зустрічного виконання передбачають сплату грошей за товари, роботи, послуги. В господарському праві відносини поміж сторонами називаються господарським зобов'язанням (ст.ст. 173-175 ГК та інші).

Грошове зобов'язання може виникнути не лише з договору, проте і з позадоговірних відносин. Зокрема, до позадоговірних видів грошового зобов'язання відносяться зобов'язання з відшкодування збитків (ст. 22 ЦК), відшкодування моральної шкоди (ст. 23 ЦК), відшкодування шкоди (ст.ст. 804, 1021,1166, 1195, 1200, 1210, 1214 ЦК). Характер грошового зобов'язання отримують і зобов'язання, що виникають в результаті набуття чи збереження майна без достатньої правової підстави (ст. 1212 ЦК).

Грошові зобов'язання відносно сплати податків і зборів. Зазначені види грошових зобов'язань боржника виникають з податкових відносин на підставах, визначених податковим законодавством (ст. З ПК). Грошовим зобов'язанням боржника-платника податків є сума коштів, якому платник податків має сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/чи штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Поняття податку та збору визначені ст. б ПК. Податком є обов'язковий безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку згідно до цього Кодексу. Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників зборів з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у через те числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій. Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.

До набрання чинності Податковим кодексом грошове зобов'язання за вимогами з податків і зборів визначалося за діючим на той час законодавством. Під податком, збором (обов'язковим платежем) на підставі ст. 2 ЗУ від 25.06.1991 № 1251-ХІІ "Про систему оподаткування" (в редакції Закону від 18.02.1997 № 7/97-ВР) розумілися обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня чи державного цільового фонду, здійснюваний платниками в порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Вичерпний перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) встановлювався ст.ст. 14 та 15 цього Закону. Податки і збори (обов'язкові платежі), справляння яких не передбачено зазначеним Законом, сплаті не підлягали.

Грошові зобов'язання по страхових внесках на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування. Згідно до ЗУ "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" під страховими внесками розуміються кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (чи підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Згідно до ЗУ "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" грошовим зобов'язанням є єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Грошовим зобов'язанням боржника є лише та грошова сума, яка підлягає сплаті кредиторові за виконані роботи, надані послуги, продані товари тощо. Таке зобов'язання в цивільних відносинах іменується основною вимогою (ст. 266 ЦК), основною сумою боргу (ч. 3 ст. 534 ЦК) чи основним зобов'язанням (ч. 6 ст. 261, ст. 548 ЦК). До складу грошових зобов'язань боржника не включаються неустойка (штраф, пеня) та інші фінансові санкції, визначені на дату подання заяви до господарського суду. Таким чином, усі грошові зобов'язання боржника, що виникли до дня порушення справи про банкрутство, за винятком основного, згідно до ЗВБ мають статус "інші вимоги" та задовольняються згідно до ст. 45 цього Закону у шосту чергу. Зазначені "інші вимоги" визначаються на дату подання заяви до господарського суду лише ініціюючим кредитором. Інші кредитори визначають розмір неустойки (штрафу, пені) та інших фінансових санкцій на день порушення справи про банкрутство, оскільки ухвалою про порушення справи про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів, під час дії якого не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші фінансові санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань із задоволення всіх вимог, на які поширюється мораторій.

Під грошовим зобов'язанням, що є підставою для виникнення відносин неспроможності чи банкрутства, розуміється обов'язок боржника сплатити кредиторові (державі) грошову суму основного зобов'язання, що ґрунтується на цивільно-правовому договорі (правочині), чи грошову суму основного обов'язкового платежу з податків (зборів) до відповідного бюджету, чи основну грошову суму єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, чи інших грошових коштів" обов'язок сплати яких у боржника виник на підставах, передбачених законодавством України.

До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються зобов'язання, які виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, зобов'язання з виплати авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника - юридичної особи, що виникли з такої участі. Відносно цих грошових вимог законом встановлено спеціальний порядок заявления та черговість задоволення. Головний юридичний зміст розподілення грошових вимог на різні категорії в залежності від підстав їх виникнення в ЗВБ полягає в через те, що не усі грошові вимоги дають підстави для звернення кредитора з заявою про порушення справи про банкрутство стосовно боржника. Так, грошові вимоги, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю і здоров'ю громадян, задовольняються лише в ліквідаційній процедурі шляхом капіталізації відповідних платежів. Тобто, суб'єктом сплати капіталізованих платежів є боржник, котрий визнаний банкрутом. КМУ затверджено відповідний "Порядок капіталізації платежів для задоволення вимог, що виникли із зобов'язань підприємства-банкрута перед громадянами внаслідок заподіяння шкоди їх життю і здоров'ю".

До складу грошових зобов'язань боржника також не зараховуються зобов'язання перед засновниками (учасниками) боржника-юридичної особи, що виникли з такої участі у статутному капіталі боржника, тобто з корпоративних прав, що випливають з володіння акціями чи частками у статутному капіталі товариства. Це означає, що засновники (учасники, акціонери, пайщики тощо) юридичної особи взагалі не можуть визнаватися кредиторами, оскільки їхні права на управління товариством як об'єкт цивільних прав на час провадження у справі про банкрутство стає предметом конкурсу та у встановленому Законом порядку переходять до конкурсних кредиторів. Право управління може бути повернено засновникам (учасникам, акціонерам, пайщикам) у разі задоволення усіх вимог кредиторів чи коли після ліквідації залишилося майно боржника. В такому разі майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, ліквідатором передається боржнику чи уповноваженому ним органу (ст. 63 ГК), після чого власник, засновники (учасники, акціонери) боржника самостійно реалізують своє право на отримання частини майна боржника (активів) в результаті його ліквідації (ст. 167 ГК). Майно державних підприємств, що залишається після здійснення ліквідаційної процедури передається органу приватизації для прийняття рішень відносно подальшого розпорядження таким майном (ч. 7 ст. 45 ЗВБ).

← Предыдущая страница | Следующая страница →