Поделиться Поделиться

Правове регулювання та форми безготівкових розрахунків

Значними у структурі грошового обігу є розрахункові відносини, що виникають поміж їх учасниками з приводу передачі (перерахування) певних грошових сум.

Визначення термінів "безготівкові розрахунки" та "готівкові розрахунки" дають нормативно-правові акти, видані Національним банком України. Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, установлено, що "безготівкові розрахунки – перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Дані розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді", А в Положенні про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затвердженому постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року Хв 637, так трактується термін "готівкові розрахунки" – це платежі готівкою підприємств (підприємців) та фізичних осіб за реалізовану продукцію (товари, виконані роботи, надані послуги), а також за операціями, які безпосередньо не пов'язані з реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг) та іншого майна.

Розрахункові правовідносини виникають щоразу, коли законом чи договором встановлюється обов'язок конкретного суб'єкта відносно здійснення грошового платежу. Такий обов'язок може виникати на підставі: а) закону (сплата податків, зборів, інших обов'язкових платежів); б) рішення державного органу (наприклад, справляння адміністративного штрафу, пені у зв'язку з несвоєчасним погашенням податкового зобов'язання); в) договору (перерахування грошової суми контрагента в цивільно-правових зобов'язаннях чи виплата заробітної плати працівникові згідно до умов трудового договору.

Розрахункові відносини охоплюють дві сфери грошового обігу: готівкову і сферу безготівкових розрахунків. Підтвердженням даної позиції може бути конструкція розрахункових правовідносин, наведена у п. 2.2 Положення про ведення касових операцій у національній валюті України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637: "Підприємства (підприємці) здійснюють розрахунки готівкою поміж собою і з фізичними особами (громадянами України, іноземцями, особами без громадянства, які не здійснюють підприємницької діяльності) через касу як за рахунок готівкової виручки, так і за рахунок коштів, одержаних із банків. Зазначені розрахунки проводяться також шляхом переказу готівки для сплати відповідних платежів".

Таким чином, розглядаючи розрахункові правовідносини, варто підкреслити, що дані правовідносини виникають не тільки при здійсненні безготівкових розрахунків. Визначальним моментом для розрахункових правовідносин є наявність зв'язку поміж його суб'єктами – платником і одержувачем із приводу перерахування визначеної грошової суми.

Головний зміст розрахункових правовідносин розкривається в принципах, на яких базується організація безготівкових розрахунків, зокрема:

• підприємства всіх форм власності повинні зберігати свої грошові кошти як власні, так і позичкові на рахунках в установах банку, за винятком залишків готівки в їх касах у межах встановленого банком ліміту;

• господарюючі суб'єкти мають право вибирати форму розрахунків та способу платежу з числа передбачених чинним законодавством;

• момент здійснення платежу повинен бути максимально наближений до відгрузки товарів, виконання робіт чи надання послуг;

• платежі з рахунку підприємства здійснюються банком за згодою власника рахунку і з дотриманням черговості встановленої керівництвом підприємства, та розрахункової та договірної дисципліни;

• господарюючі суб'єкти мають право вибору банків для відкриття поточних та депозитних рахунків.

Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті у п. 1.13 визначено, що при здійсненні розрахунків може застосовуватися акредитивна, інкасова, вексельна форма розрахунків, а також форма розрахунків за розрахунковими чеками та з використанням розрахункових документів на паперових носіях та в електронному вигляді. Цією Інструкцією, а також іншими нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива; банківських платіжних карток; векселів.

Клієнти банків для здійснення розрахунків самостійно обирають платіжні документи (за винятком меморіального ордера) і зазначають їх під час укладення договорів.

Розрахункові документи складаються на спеціальних бланках. Усі текстові елементи мають бути виконані українською мовою. Відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, у через те числі номерів рахунків і кодів банків, суми податку на додану вартість і кодів бюджетної класифікації, несе особа, яка оформила даний документ і подала його до обслуговуючого банку. Розрахункові документи, в яких перевірені реквізити заповнено з порушенням вимог, повертаються банком, що здійснив їх перевірку, без виконання.

Коли до банку надійшли разом кілька розрахункових документів, то при їх виконанні додержується такий пріоритет: спочатку виконуються платіжні вимоги, оформлені на підставі рішень судів, потім – розрахункові документи на сплату платежів до бюджетів, після цього – платіжні вимоги, оформлені на підставі інших виконавчих документів. Усі інші документи виконуються у порядку їх послідовного надходження.

Найбільш поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення, яке оформлюється платником за спеціальною формою. Сутність даної форми полягає в через те, що на бланку відповідної форми власник рахунку дає розпорядження банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми зі свого рахунку на рахунок одержувача коштів за поставлену продукцію чи надані послуги. Платіжне доручення приймається банком платника до виконання протягом десяти календарних днів з дати його виписки.

Платіжне доручення застосовується в розрахунках: за фактично відвантажену (продану) продукцію (виконані роботи, надані послуги тощо); у порядку попередньої оплати; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; для перерахування підприємствами сум, які відносять фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках; для сплати податків і зборів (обов'язкових) платежів до бюджетів і державних цільових фондів та ін.

Розрахунки із застосуванням платіжних вимог-доручень можуть застосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків. Платіжна вимога-доручення – це вимога постачальника до платника сплатити на підставі надісланих йому розрахункових та відвантажувальних документів вартість поставленої продукції; виконаних робіт, наданих послуг. Платіжна вимога-доручення складається з двох частин:

1. Верхня частина-вимога оформляється одержувачем коштів і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

2. Нижня – частина-доручення платника своєму банку про перерахування з його рахунку зазначеної суми до оплати.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника протягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем. Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, коли сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

З метою скорочення розрахунків за отримані товари, виконані роботи та надані послуги підприємствами та фізичними особами використовуються розрахункові чеки. Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку у банку-емітенту. Чекову книжку на ім'я чекодавця банк-емітент видає на суму, що не перевищує залишку коштів на рахунку чекодавця. Строк дії чекової книжки – один рік; розрахункового чека, котрий видається фізичній особі для одноразового розрахунку, – три місяці. Депонування коштів на окремому рахунку забезпечує гарантування правової форми оплати за допомогою чеків.

Банківські правила передбачають обов'язкові реквізити, які повниш мати кожний чек: назву – (розрахунковий чек"; назву власника (для фізичних осіб – прізвище, ім'я, по батькові, реквізити його паспорта) чекової книжки та номер його рахунка; назву банка-емітента і його номер МФО; ідентифікаційні коди чекодавця та чекодержателя за Єдиним державним реєстром підприємств та організацій в Україні, у фізичних осіб – ідентифікаційні номери, назву чекодержателя, доручення чекодавця банку-емітенту сплатити конкретну суму; призначення платежу; число, місяць та рік складання чека, місце складання чека; підписи чекодавця та відбиток печатки (юридичної особи). Чек, на якому відсутній будь-котрий із реквізитів, вважається недійсним і повертається банку-чекодавцю без виконання.

Забороняється передавання розрахункового чека чи чекової книжки власником будь-якій іншій особі, а також підписання незаповнення бланків розрахункового чека і проставлення на них відбитку печатки юридичними особами. За бажанням фізичної особи розрахунковий чек може виписуватися на ім'я іншої особи, яка в цьому випадку стає його власником. Видача розрахункових чеків на пред'явника не проводиться.

Приймаючи розрахунковий чек до оплати за товари, виконані роботи чи надані послуги, чекодержатель перевіряє: відповідність його встановленому зразку; правильність заповнення; відсутність виправлень; відповідність суми корінця чека сумі, зазначеній на самому чеку; строк дії; достатність залишку ліміту за чековою книжкою для оплати чека; наявність на ньому чіткого відбитка штампа чи печатки банку та даних чекодавця. Після цього чекодержатель установлює особу пред'явника розрахункового чека за документом, що її посвідчує. Після зазначеної перевірки чекодержатель відрізає розрахунковий чек від корінця, ставить на звороті чека та корінці календарний штамп і підписує чек, а також робить відмітку у відомості про прийняття до оплати розрахункового чека.

Чекодержатель здає в банк розрахункові чеки разом із примірниками реєстру чеків. Прийняті на інкасо розрахункові чеки обліковуються за відповідним позабалансовим рахунком групи "Документи та цінності, що прийняті і відіслані на інкасо". Умови інкасування розрахункових чеків мають зазначатися в договорі на розрахунково-касове обслуговування клієнтів. При зарахуванні за призначенням банком чекодержателя коштів, що надходять за оплаченим розрахунковим чеком, сума цього чека списується з відповідного позабалансового рахунку "Документи та цінності, що прийняті і відіслані на інкасо".

Невиконані розрахункові чеки після закінчення строку дії чекової книжки чи використання ліміту підлягають поверненню до банку-емітента, котрий їх погашає. За бажанням клієнта банк може продовжити строк дії чекової книжки чи клієнт може поповнити її ліміт у разі його використання.

Чекодавець повинен періодично перевіряти правильність використання уповноваженими ним особами розрахункових чеків і відповідність оплачених розрахункових чеків документам постачальників, на оплату яких вони видавались. У разі відмови банку-емітента оплатити розрахунковий чек чекодержатель має право пред'явити до чекодавця претензію в установленому порядку, а в разі часткового чи повного відхилення чекодавцем – звернутися з позовом до суду.

Чекодавець, якому видана чекова книжка (розрахунковий чек), відповідає за неправильне використання розрахункових чеків, за збитки у разі передавання чекової книжки чи окремих розрахункових чеків іншій особі, втрати чи крадіжок, а також через зловживання осіб, уповноважених на підписання розрахункових чеків. У разі порушення клієнтом порядку розрахунків розрахунковими чеками банк може позбавити його права користування цим платіжним інструментом, коли де передбачено умовами договору про розрахунково-касове обслуговування.

У платіжному обігу України використовуються розрахунки за акредитивами, умови та порядок проведення яких передбачаються в договорі поміж бенефіціаром і заявником акредитива.

Акредитив за своєю природою є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу чи іншого контракту, на якому він може базуватися. За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами чи іншими видами виконання зобов'язань, з якими мажуть бути пов'язані дані документи. Розрахунки за акредитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів у редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 500) та Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів: непокритий – акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту; покритий – акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку

Акредитив може бути відкличним чи безвідкличним, про що повинно зазначатися на кожному акредитиві. У разі відсутності такої відмітки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений чи анульований банком-емітентом у будь-котрий час без попереднього повідомлення бенефіціара, на відміну від безвідкличного акредитиву, котрий може бути анульований чи умови якого можуть бути змінені за згодою на це бенефіціара.

Безвідкличний акредитив – це тверде зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива. Умови акредитива є дійсними для бенефіціара, поки він письмово не повідомить про згоду на внесення змін до них банку, котрий авізував йому дані зміни.

Відносини поміж банком-емітентом та авізуючим чи виконуючим банком регулюються договорами, в яких передбачається розмір комісійних за авізування та інші витрати, пов'язані з відкриттям і виконанням акредитива, відповідальність сторін відносно оплати документів згідно з умовами акредитива тощо. Для відкриття акредитива клієнт подає обслуговуючому банку-емітенту заяву, яка містить умови акредитива і складається так, щоби, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх проконтролювати, з іншого – забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив. Акредитив має містити ті умови, які банк може перевірити документально.

Акредитив вважається відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення про відкриття і умови акредитива бенефіціару.

Після відвантаження продукції, надання послуг тощо бенефіціар подає виконуючому банку погрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром за акредитивом. Після ретельної перевірки поданих бенефіціаром документів і відповідності їх умовам акредитива банк проводить виплату акредитива.

Коли своєчасно одержати кошти з рахунку заявника акредитива неможливо, то банк-емітент до вирішення цього питання згідно з умовами договору обліковує заборгованість заявника акредитива за балансовим рахунком, що призначений для обліковування короткострокових кредитів. Одночасно банк-емітент списує з відповідного позабалансового рахунку, що призначений для обліку акредитивів, іу суму, що була виписана за акредитивом бенефіціару.

У день закінчення строку дії акредитива, кошти за яким заброньовані у виконуючому банку, останній списує кошти з аналітичного рахунку "Розрахунки за акредитивами" та перераховує до банку-емітента на рахунок, з якого вони надійшли. Виплати за акредитивом готівкою не допускаються.

На банк покладається контроль за дотриманням умов акредитування. Претензії до бенефіціарів, за винятком тих, що виникли з вини банку, розглядаються без участі банку.

Відносно новою формою безготівкових розрахунків в Україні є вексель. Правове застосування векселя як платіжного інструмента визначається Законом України "Про обіг векселів в Україні" від 05 квітня 2001 року.

Векселя поділяються на прості та переносні і можуть бути виставлені як у національній, так і в іноземній валюті. Простий вексель – це документ, котрий містить просте і нічим не обумовлене зобов'язання векселедавця сплатити власнику векселя в зазначений строк визначену суму. Переказний вексель – це складений за суворо визначеною формою документ, котрий містить письмовий наказ векселедавця, адресований платнику, сплатити третій особі певну суму грошей у зазначений строк. Платник стає боржником по векселю лише після того, як акцептує вексель, тобто дає згоду на його оплату, поставивши на ньому відповідний підпис.

Останнім часом у безготівкових розрахунках поширюються розрахунки платіжними картами.

Згідно з Положенням про порядок емісії платіжних карток і здійснення операцій з їх застосуванням, затвердженим Правлінням НБУ 27 серпня 2001 року, банківська платіжна картка – це пластиковий ідентифікаційний засіб, за допомогою якого утримувачу картки надається змога здійснювати операції оплати за послуги чи товари та отримувати готівку

Розрізняють такі види банківських пластикових карток:

• власна, яка надає змогу фізичній особі розпоряджатися власним картковим рахунком;

• корпоративна, яка дає змогу фізичній особі розпоряджатися картковим рахунком юридичне" особи;

• дебета, яка дає змогу розпоряджатися картковим рахунком у межах залишку коштів на ньому;

• кредита, яка дає змогу здійснювати операції за дебетом картрахунку в межах установленого банком-емітентом ліміту кредиту.

Учасником платіжної системи маже cram фізична чи юридична особа, яка має договірні правові відносини з членами платіжної системи, тобто з юридичними особами, які одержали ліцензію міжнародної платіжної системи на емісію карток даної системи та на & обслуговування і згідно до законодавства України мають право здійснювати на території України зазначені операції.

Розрахункові взаємовідносини поміж комерційними банками та їх клієнтами будуються на договірних засадах і здійснюються на платній основі.

Основними нормативними актами, на підставі яких здійснюється розрахунково-касове обслуговування в Україні, є: закони України "Про банки та банківську діяльність", "Про Національний Банк України", "Про платіжні системи та переказ грошей в України", Інструкція про порядок відкриття, ведення та закриття рахунків в національній та іноземних валютах, Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України та Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні та інші.

За загальним правилом безготівкові розрахунки здійснюються з ініціативи та за дорученням власників банківських рахунків. Проте мають місце випадки, коли банки зобов'язані списувати кошти з рахунків їх власників за їх дорученням (договірне списання) та на вимогу (розпорядження) державних органів, яким надане таке право (примусове списання). Згідно до ст. 1071 Цивільного кодексу України, кошти можуть бути списані з рахунків клієнта-боржника, кореспондентського рахунку банка-боржника без його розпорядження на підставі рішення суду.

Фізичні та юридичні особи, що укладають поміж собою договори, передбачають у них право утримувача на договірне списання коштів з рахунку платника за його дорученням. Це право отримувач може використати в разі настання строку платежу, обумовленого в договорі з платником, чи прострочення платником цього строку. Право банку на здійснення договірного списання з рахунку платника за його дорученням обумовлюється в договорі про розрахунково-касове обслуговування чи іншому договорі про надання банківських послуг.

Примусове списання, а в деяких діючих законодавчих актах – безспірне стягнення є суттєвим обмеженням прав власника рахунку розпоряджатися своїми коштами. Через те його застосування є обмеженим і може мати місце лише у випадках, коли таке право прямо передбачене в законі.

Стаття 59 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначає загальні підстави для застосування арешту, стягнення та зупинення операцій по рахунках. Так, арешт на майно чи кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних чи фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів чи про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця чи за рішенням суду. Зупинення власних видаткових операцій банку за його рахунками, а також видаткових операцій за рахунками юридичних чи фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення арешту згідно до частини першої даної статті, за винятком випадків, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму". Зупинення видаткових операцій здійснюється в межах суми, на якому накладено арешт, за винятком випадків, коли арешт накладено без встановлення такої суми.

Забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки банку. Стягнення коштів з кореспондентських рахунків банку здійснюється Національним банком України на вимогу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб виключно у випадках, передбачених Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

← Предыдущая страница | Следующая страница →