Поделиться Поделиться

Поняття трудових спорів. Порядок вирішення індивідуальних та колективних трудових спорів

Процес трудової діяльності – явище багатогранне, через те при виконанні працівником відповідної роботи можуть виникати певні суперечності чи непорозуміння поміж працівником і власником чи уповноваженим ним органом.

Трудові спори (конфлікти) можуть виникати не лише поміж сторонами трудового договору, а й поміж професійною спілкою чи страйковим комітетом і власником підприємства – їх називають колективними трудовими спорами. З огляду на учасників трудові спори поділяються на індивідуальні – поміж сторонами трудового договору, та колективні – поміж профспілковим чи страйковим комітетом і власником (адміністрацією) підприємства.

Чинне законодавство України про працю не розкриває поняття “трудові спори”. У сфері трудового права трудові спори – це конфлікти поміж працівником і власником чи поміж працівниками і роботодавцями з приводу застосування законодавства про працю чи встановлення чи зміни умов праці, що розглядаються в установленому законом порядку.

За винятком зазначеного, поняття трудового спору певною мірою спонукає й до з'ясування причин, через які він може виникнути. Зокрема, зазначення того, що конфлікти поміж працівником і власником можуть виникати за двох взаємозумовлених обставин: по-перше, у процесі застосування законодавства України про пращо і, по-друге, під час встановлення умов праці.

Конкретні ж причини виникнення трудових конфліктів можуть бути:

– об'єктивного характеру (помилки сторін трудового договору, недоліки в культурно-виховній роботі тощо);

– організаційно-правового характеру (нечіткі формулювання окремих правових норм, прогалини в діючому законодавстві про працю тощо);

– організаційно-господарського характеру (недоліки у проведенні обліку, контролю, у постачанні, фінансуванні та інших господарських справах).

Саме класифікація причин, унаслідок яких може виникнути трудовий спір, спонукає до розгляду двох видів індивідуальних трудових спорів, що зумовлюються: застосуванням норм трудового законодавства (позовні спори); встановленням нових чи зміною чинних умов праці (непозовні спори).

Трудові спори другого виду (непозовні) виникають:

а) із правовідносин у сфері встановлення умов праці поміж профспілковим органом і власником підприємства (під час укладення колективного договору, введенні норм виробітку тощо);

б) із трудових правовідносин поміж працівником і власником ( у разі зміни власником окладу працівникові в межах схем посадових окладів тощо).

Вирішення трудових спорівпроцес, тісно пов'язаний з іншими демократичними засадами правової системи України в цілому і трудового права зокрема. Через те під час розгляду трудових спорів застосовується демократичний підхід. Це реалізується в дотриманні таких основних принципів, як доступність і зручність; колегіальність і швидкість розгляду трудових спорів; додержання законності та забезпечення виконання рішень.

Згідно з чинним законодавством трудові спори вирішуються системою спеціальних органів. Так, індивідуальні трудові спори, грунтуючись на положеннях гл. XV КЗпП України, розглядаються:

– комісіями з трудових спорів (КТС);

– районними (міськими) судами;

– вищими органами у порядку підпорядкованості, що встановлюється законодавством.

Серед зазначених первинним обов'язковим органом відносно розгляду трудових спорів на підприємствах, в установах, організаціях є комісія з трудових спорів (КТС). Цим зумовлюється необхідність з'ясування таких найголовніших питань, як організація, види та компетенція КТС.

Організація КТС включає:

– обрання цього необхідного громадського органу на загальних зборах (конференції) трудового колективу;

– визначення його чисельності, складу, строку дії загальними зборами трудового колективу (конференцією);

– обов'язкове обрання робітників у кількості, не меншій половини складу КТС;

– наявність печатки встановленого зразка.

За рішенням загальних зборів трудового колективу (конференції) підприємства, установи, організації КТС створюються як у цілому на підприємстві, так і в окремих цехах та інших аналогічних підрозділах. При цьому КТС обирається на тих підприємствах, в установах, організаціях, де працюють не менше 15 чоловік. На першому засіданні обрані члени КТС шляхом голосування вибирають зі свого складу: голову КТС; його заступника чи заступників, які за рішенням загальних зборів трудового колективу (конференції) можуть бути звільнені від основної роботи; секретаря КТС, котрий обов'язково звільняється від основної роботи й працює в КТС на постійній основі. Таким чином, КТС є постійнодіючим органом по розгляду трудових спорів.

Другим органом по розгляду трудових спорів є суд, котрий може бути як другою, так і першою інстанцією, що вирішує трудові спори. Так, у суді як другій інстанції розглядаються трудові спори за заявами працівника чи власника, які не погоджуються з рішенням КТС чи прокурора, коли рішення КТС суперечить чинному законодавству. Як перша інстанція суд розглядає трудові спори сторін трудового договору, а також окремих працівників, які прагнуть вступити в трудові правовідносини. Наприклад, безпосередньо в суді як першій інстанції розглядаються трудові спори:

а) працівників підприємств, де не обирається КТС;

б) працівників з питання поновлення на роботі;

в) власника чи уповноваженого ним органу про компенсацію працівником матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, тощо.

Самостійне значення у вирішенні трудових спорів мають строки, які умовно поділяються на три групи:

а) строки звернення до КТС та суду за вирішенням трудового спору;

б) строки вирішення;

в) строки виконання рішень з трудових спорів.

Перший вид, тобто строки звернення, мають дві особливості: одні з них встановлені для працівників, а інші – для власника, прокурора чи вищого в порядку підлеглості органу. Так, працівник залежно від органу, що вирішує справу, може звернутися:

– до КТС протягом трьох місяців з моменту, коли дізнався чи мав дізнатися про порушення свого права;

– до суду протягом десяти днів для оскарження рішення КТС, у разі звільнення з роботи – протягом одного місяця, з інших спорів – протягом трьох місяців, коли суд є першою інстанцією вирішення.

Власник, прокурор, вищий орган можуть звернутися до суду впродовж 10 днів через незгоду з рішенням КТС і протягом одного року з питань стягнення з працівника матеріальної компенсації шкоди, заподіяної підприємству.

Другим видом є строки вирішення трудових спорів. У КТС і в суді трудові спори розглядаються протягом 10 днів, а вищим у порядку підлеглості органом – у строки, які визначаються спеціальними нормами. Для виконання рішення з трудових спорів як строк третього виду встановлений триденний строк після закінчення 10 днів, передбачених для оскарження рішень. Це стосується рішень, винесених КТС і судом, за винятком рішень про поновлення на роботі незаконно звільнених чи переведення працівників, які підлягають негайному виконанню.

Способи виконання рішень КТС умовно поділяються на два види: добровільне виконання; примусове – спосіб виконання, котрий полягає у через те, що КТС видає працівникові посвідчення, яке має силу виконавчого листа. Це посвідчення працівник може пред'являти до суду впродовж трьох місяців. При цьому доречно зауважити, що в посвідченні обов'язково вказуються:

– найменування органу, котрий виніс рішення з трудового спору;

– дата його прийняття та видачі;

– прізвище, ім'я та по батькові працівника;

– рішення по суті спору;

– підпис голови чи заступника, скріплений печаткою КТС.

Другим видом трудових спорів є колективні. Правова база їх забезпечення – Закон України “Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)” від 3 березня 1998 р. котрий містить загальні положення, порядок вирішення колективного трудового спору (конфлікту), визначення страйку, положення про його проведення, гарантії, відповідальність і відшкодування збитків, заподіяних страйком.

Специфіка закону (ст. 3) полягає в через те, що класифікація сторін колективного трудового спору (конфлікту) визначається залежно від трьох рівнів: виробничого; галузевого, територіального; національного.

Так, сторонами колективного трудового спору (конфлікту) на виробничому рівні є наймані працівники (чи окремі їх категорії) підприємства чи його структурного підрозділу чи профспілкова чи інша уповноважена найманими працівниками організація; власник підприємства, установи, організації чи уповноважений ним орган чи представник.

На галузевому, територіальному рівнях сторонами колективного трудового спору (конфлікту) є наймані працівники підприємств однієї чи кількох галузей (професій) чи профспілки, їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи; власники, об'єднання власників чи уповноважені ними органи чи представники.

На національному рівні сторонами колективного трудового спору є наймані працівники однієї чи кількох галузей (професій) чи профспілки чи їх об'єднання, чи інші уповноважені працівниками органи; власники, об'єднання власників чи уповноважені ними органи.

До основних положень Закону виноситься і система органів з розгляду колективних трудових спорів (конфліктів). До них відносять:

– примирна комісія, яка створюється з ініціативи однієї із сторін;

– трудовий арбітраж – орган, що створюється з ініціативи однієї із сторін чи з ініціативи незалежного посередника. Незалежний посередник – конкретна особа, визначена сторонами спору з метою сприяння взаємодії поміж сторонами, проведення переговорів тощо (ст. 10. Закону).

Значне місце в Законі приділено страйку – визначенню його поняття, права на страйк, умов його проведення, а також гарантіям працівників тощо (статті 17–28 Закону). Страйктимчасове колективне добровільне припинення роботи (невихід на роботу чи невиконання трудових обов'язків) працівниками підприємства чи структурного підрозділу з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

← Предыдущая страница | Следующая страница →