Поделиться Поделиться

Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи

Особисті немайнові права, що забезпечують соціальне буття фізичної особи, дозволяється класифікувати на: права, що спрямовані на індивідуалізацію особистості; - права, що спрямовані на забезпечення недоторканності внутрішнього світу особистості й автономію її у суспільстві. До прав, що спрямовані на індивідуалізацію особистості, відноситься право на ім'я, його зміну та використання, право на індивідуальність, право на захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок.

Для України традиційними складовими імені є прізвище, ім'я та по батькові, що і відображено у чинному законодавстві. Так, ст. 28

ЦК встановлено, що ім'я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові. Важливість імені саме для цивільних правовідносин полягає у через те, що фізична особа набуває прав та обов'язків і здійснює їх під своїм іменем.

Оскільки правоздатність фізичної особи виникає з народження, то і право на ім'я також виникає з моменту народження. Це чітко закріплено в Конвенції про права дитини від 20 грудня 1989 року, яка є частиною законодавства України. Так, ст. 7 вказаної Конвенції передбачає, що дитина має бути зареєстрована зразу ж після народження і з моменту народження має право на ім'я. Батьки зобов'язані невідкладно, проте не пізніше одного місяця від дня народження дитини, зареєструвати народження дитини в органі державної реєстрації актів цивільного стану. Невиконання цього обов'язку є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Реєстрація народження дитини проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану з одночасним визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені і по батькові та засвідчується Свідоцтвом про народження, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

Серед особливостей реєстрації складових імені необхідно зазначити, що "по батькові" дитини визначається за іменем батька. З урахуванням національних традицій законодавством України дозволяється записувати у паспорті дитини лише її ім'я та прізвище.

Складовими права на ім'я є право на його зміну, яке регулюється насамперед ст. 295 ЦК. Правом на зміну імені та прізвища наділені фізичні особи з 14 років за наявності згоди батьків. В окремих випадках достатньо лише згоди одного з батьків. Так, достатньо лише згоди одного з батьків, коли другий з батьків помер, визнаний безвісно відсутнім, оголошений померлим, визнаний обмежено дієздатним, недієздатним, позбавлений батьківських прав відносно даної дитини, а також коли відомості про батька (матір) дитини виключено з актового запису про її народження чи коли відомості про чоловіка як батька дитини внесені до актового запису про її народження за заявою матері.

У разі коли над фізичною особою, яка досягла чотирнадцяти років, встановлено піклування, зміна прізвища та (чи) власного імені такої особи здійснюється за згодою піклувальника. З 16 років фізична особа самостійно вирішує питання про зміну свого прізвища та ім'я і закон згоди батьків не вимагає.

Право на зміну по батькові фізична особа має також з 14 років, проте лише у разі зміни її батьком свого власного імені чи виключення відомостей про нього як батька дитини з актового запису про її народження.

Законодавство передбачає процедуру зміни імені шляхом подання заяви встановленого зразка до компетентного органу (для громадян України, які проживають на території України, це відділ реєстрації актів цивільного стану за місцем їх проживання; для громадян України, які постійно проживають за кордоном,- це дипломатичне представництво чи консульська установа України, в якій вони перебувають на постійному консульському обліку). До заяви мають бути надані встановлені законодавством документи. Матеріали про зміну імені надсилаються компетентним органом до відповідного органу внутрішніх справ, котрий у місячний строк готує та надсилає висновок про можливість (чи неможливість) зміни імені. Підставами для відмови у наданні дозволу на зміну імені є: перебування заявника під слідством, судом, адміністративним наглядом; наявність у заявника судимості, якому не погашено чи не знято в установленому законом порядку; офіційне звернення правоохоронних органів іноземних держав про оголошення розшуку заявника; подання заявником неправдивих відомостей.

Прізвище фізичної особи може бути змінене у разі реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу чи визнання його недійсним.

Наступним складовим права на прізвище є право на використання імені. Як вказувалось вище, ім'я є одним із засобів індивідуалізації фізичної особи, зокрема, й у цивільних правовідносинах. Проте треба мати на увазі, що у деяких випадках вказівка на прізвище, ім'я та по батькові не дає змоги здійснити індивідуалізацію фізичної особи у цивільних відносинах. За статистичними даними досить поширеним серед фізичних осіб є співпадіння всіх трьох елементів імені (прізвища, ім'я та по батькові). З метою уникнення можливих проблем при індивідуалізації фізичної особи у цивільних відносинах, зокрема, при оформленні письмового договору позики чи розписки, як це передбачено ст. 1047 ЦК, доцільно використовувати додаткову інформацію про фізичну особу, яка дозволяє її індивідуалізувати: паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків (до 01.01.2011 - ідентифікаційний номер), дата народження та місце народження тощо.

До способів використання власного імені дозволяється віднести право автора наукового відкриття надати йому своє ім'я, що передбачено ст. 458 ЦК. Також цивільне законодавство передбачає при здійсненні окремих цивільних прав фізичної особи використання псевдоніму, тобто вигаданого ім'я, чи діяти без зазначення імені. Наприклад, до особистих немайнових прав автора належить право не тільки вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, а й право забороняти зазначення імені автора та право обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору (ст. 438 ЦК).

Наступним можливим способом використання імені є надання власником імені права іншим особам використовувати своє ім'я. Так, поміщення у рекламі імені фізичної особи чи її зображення дозволяється лише за письмовою згодою даної фізичної особи. Порівняно новим різновидом використання імені, яке активно реалізується фізичними особами, є можливість використання складових імені на номерних знаках автомобілів.

Вказані права (надання відкриттю власного імені, використання псевдоніму, заборона на використання власного імені, право використовувати ім'я на номерних знаках) також дозволяється назвати різновидами реалізації права фізичної особи на індивідуальність.

Зміст права на індивідуальність викладений у ст. 300 ЦК, під яким розуміється право фізичної особи на збереження своєї національної культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, коли вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства. Вказане право деталізується у Законі України "Про національні меншини в Україні", що передбачає, зокрема, гарантування державою всім національним меншинам користування і навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних навчальних закладах чи через національні культурні товариства, розвиток національних культурних традицій, використання національної символіки, відзначення національних свят, сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві, засобах масової інформації, створення національних культурних і навчальних закладів та будь-якому іншу діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

Серед елементів індивідуальності необхідно виділити підпис фізичної особи. Законодавство передбачає при здійсненні певних правочинів наявність письмового оформлення правочину, що має містити серед обов'язкових реквізитів підпис фізичної особи. Наприклад, Закон України "Про обіг векселів в Україні" передбачає при видачі векселі фізичною особою наявність підпису на векселю даної фізичної особи чи уповноваженої нею особи із зазначенням іншої ідентифікуючої фізичну особу інформації. При цьому важливим є також те, що підпис фізичною особою обирається самостійно і фіксується у паспорті.

Цивільне законодавство (ст. 300 ЦК) передбачає захист інтересів фізичної особи при проведенні фото-, кіно-, теле- та відеозйомок. Знімання фізичної особи на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку, в через те числі таємне, без згоди особи може бути проведене лише у випадках, установлених законом. До таких випадків дозволяється віднести, наприклад, здійснення оперативно-розшукової діяльності, що передбачає серед прав оперативних підрозділів здійснення візуального спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів. При цьому одержані внаслідок оперативно-розшукової діяльності відомості, що стосуються особистого життя, честі, гідності людини, коли вони не містять інформації про вчинення заборонених законом дій, зберіганню не підлягають і повинні бути знищені'.

До прав, що спрямовані на забезпечення недоторканності внутрішнього світу особистості й автономію її у суспільстві, відносяться право на повагу до гідності, честі та недоторканності ділової репутації, право на особисте життя та його таємницю, право на інформацію, право на недоторканність житла фізичної особи, право на вибір виду занять, право на захист від протиправного втручання в сферу приватного життя фізичної особи.

Безумовно, право на повагу честі, гідності та ділової репутації є важливим для кожної фізичної особи. Традиційно у навчальній юридичній літературі честь визначається як оцінка фізичної особи соціумом, а гідність - як самооцінка особою своїх соціальних якостей (моральних, професійних тощо). Коли виходити з етимології вказаних слів, то честь розглядається і як оцінка фізичної особи суспільством і як самооцінка, а гідність - як самооцінка особою своїх соціальних якостей (моральних, професійних тощо), тобто аналогічне вказаному вище, а також честь розглядається як складове поняття гідності.

Проте реалізації права на захист честі та гідності можлива лише за умови оцінки фізичної особи відносно неї дій, які посягають саме на її честь та гідність. Тобто мова йде не про самооцінку, а про оцінку цих якостей фізичної особи іншими. Для фізичної особи важливим є її оцінка в суспільстві. На самооцінку ніхто вплинути не може, через те говорити про захист самооцінки підстав не має, адже право регулює лише правовідносини як частину суспільних відносин, а самооцінка до суспільних відносин не відноситься.

Ділова репутація як особисте немайнове право фізичної особи також базується на певній суспільній оцінці фактичних ділових якостей фізичної особи як працівника, підприємця, фахівця тощо.

Право на повагу до гідності та честі, на недоторканність ділової репутації - це абсолютні права. Всі особи (фізичні та юридичні) зобов'язані утримуватись від дій, які посягають на недоторканність вказаних прав.

Повага до честі, гідності та ділової репутації повинна зберігатись і до людини, яка померла, що зазначено у ст. 298 ЦК.

Право на особисте життя закріплено в ст. 32 Конституції України, згідно з якою ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, за винятком випадків передбачених Конституцією України. Право фізичної особи на особисте життя та його таємницю також закріплено у ст. 301 ЦК, згідно якої фізична особа сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя.

Особисте життя як цивільне право слід розуміти саме як сукупність різноманітної інформації про особу. Коли фізична особа вважає, що оприлюднена інформація, яка стосується її особистого життя, поширена без її згоди та порушує її право на особисте життя, то така фізична особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права на особисте життя. Серед можливих способів захисту дозволяється назвати припинення поширення інформації про особисте життя, її спростування, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди.

Законодавство України визначає, яка інформація, що стосується особистого життя фізичної особи, не може бути розголошена, тобто визначаються межі втручання в особисте життя фізичної особи.

Так, при вчиненні нотаріальних дій нотаріус зобов'язаний дотримуватись принципу нотаріальної таємниці, суть якого полягає у через те, що нотаріус зобов'язаний зберігати відомості, отримані під час вчинення нотаріальної дії чи звернення до нотаріуса заінтересованої особи, в через те числі про особу, її майно, особисті майнові та немайнові права і обов'язки тощо, навіть коли їх діяльність обмежується наданням правової допомоги чи ознайомленням з документами і нотаріальна дія чи дія, яка прирівнюється до нотаріальної, не вчинялась.

Державою також встановлюються особливості збереження таємниці усиновлення. Зокрема, особи, яким у зв'язку з виконанням службових обов'язків доступна інформація відносно усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усиновлення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), а також інші особи, яким став відомий факт усиновлення, зобов'язані не розголошувати її, зокрема і тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним. Відомості про усиновлення видаються судом лише за згодою усиновлювача, за винятком випадків, коли такі відомості потрібні правоохоронним органам, суду у зв'язку з цивільною чи кримінальною справою, яка є у їх провадженні. Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом.

Хоча право на інформацію про стан свого здоров'я, на думку законодавця, відноситься до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи, проте це право також дозволяється розглядати як одне із складових права на інформацію (ст. 302), яке віднесено у ЦК до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Зокрема, серед прав фізичної особи-пацієнта є право на таємницю про стан свого здоров'я, факт звернення по медичну допомогу, діагноз, а також про відомості, одержані при його медичному обстеженні. Забороняється вимагати та подавати за місцем роботи чи навчання інформацію про діагноз та методи лікування пацієнта. Саме у цій частині вказану інформацію за способом свого поширення та обмеження на її поширення слід розглядати як складові права фізичної особи на інформацію, що відносяться саме до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду, а також за її згодою.

Наступним правом фізичної особи є право на недоторканність житла. Стаття ЗО Конституції України гарантує людині недоторканність її житла. Проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в ньому огляду чи обшуку можуть відбутися лише за вмотивованим рішенням суду. У невідкладних випадках, пов'язаних із рятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, законом може бути встановлено інший порядок проникнення до житла чи до іншого володіння фізичної особи, проведення в них огляду та обшуку.

Серед прав фізичної особи також важливим є право на вибір роду занять. При цьому це право може бути обмежене у випадках і в порядку, встановлених законом. Наприклад, серед санкцій кримінальне законодавство передбачає можливість застосування заборони обіймати певні посади та займатись певним видом діяльності за вчинення ряду злочинів.

Також законодавство забороняє застосування примусової праці. За недотримання цього принципу як санкція може настати кримінальна відповідальність. При цьому не вважаються примусовою працею військова чи альтернативна (невійськова) служба, робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи іншими рішеннями суду, а також робота чи служба згідно до законів про воєнний і про надзвичайний стан.

Похожие статьи