Поделиться Поделиться

Правове регулювання страхування

Поняття страхової діяльності

Сучасний період розвитку України характеризується намаганням інтегруватися у світові ринки товарів та послуг. Одним із провідних напрямів у цьому процесі є залучення країни до глобальної фінансової системи. Фінансові ринки - своєрідна "кровоносна система", індикатор стабільності економіки держави, вони визначають ступінь розвитку самого суспільства.

Основу правового регулювання страхових послуг в Україні становлять такі нормативно-правові акти: ГК України, ЦК України, закони України "Про страхування" від 07.03.1996 р. (у редакції Закону від 04.10.2001р.), "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" від 12.07.2001 р.

Страхування - це вид господарської (фінансової) діяльності відносно захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків) за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхувальниками страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

При цьому під страховими правовідносинами розуміють урегульовані нормами права страхові відносини, що виникають, змінюються, діють і припиняються на підставі юридичних фактів, учасники яких мають суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Розрізняють такі головні елементи страхових правовідносин.

Суб'єктний склад - представлений сторонами договору страхування (страховик і страхувальник) та іншими учасниками (застрахована особа, вигодонабувач, страховими посередниками та ін.).

Зміст - сукупність суб'єктивних прав та юридичних обов'язків учасників страхових правовідносин.

Підставою виникнення цих правовідносин є юридичний факт. Залежно від виду страхування розрізняють дві підстави виникнення страхових правовідносин: договір - при добровільному страхуванні та в силу закону - при обов'язковому страхуванні.

Об'єкт - здебільшого під ним розуміється страховий інтерес. Страховий інтерес - це майнова цінність, якому страхувальник може втратити у разі настання страхового випадку. Ця теорія знайшла своє відображення у ст. 4 Закону України "Про страхування", яка встановлює, що предметом договору страхування є майнові інтереси.

Інша позиція полягає в розгляді страхового ризику як об'єкта страхування. Так, законодавцем тлумачення терміна "ризик" використано лише для правового регулювання страхових відносин, що підкреслює особливу важливість цього елемента для страхових правовідносин. Згідно до ст. 8 Закону України "Про страхування", страховий ризик - це певна подія, на випадок якої провадиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Таким чином, законодавець виділяє такі елементи страхового ризику, як: а) ймовірність настання події (кількісний ознака); б) випадковість (ознака якісний); в) безпосередньо сама подія, на випадок настання якої провадиться страхування.

Причинно-наслідковий зв'язок поміж передбаченою страхуванням небезпекою та фактом настання страхового випадку є необхідним для отримання страхового відшкодування. При укладанні договорів страхування обов'язково передбачати характер цього зв'язку.

Згідно до даної точки зору, страховий інтерес є юридичним фактом об'єктивно-суб'єктивного характеру, сутністю якого є визначення змісту правового зв'язку поміж страхувальником і об'єктом страхування, яким виступає страховий ризик.

При цьому страховий ризик - об'єктивно-суб'єктивна категорія страхового права, що має характер ймовірності і випадковості, пов'язаних причинно-наслідковим зв'язком зі страховим випадком і є безпосереднім об'єктом страхування.

Коли страховий ризик характеризує лише ймовірність та випадковість настання певної події, то страховий випадок є саме тією подією на випадок настання якої проводилося страхування.

Так, ст. 8 Закону України "Про страхування" визначає страховий випадок як подію, передбачену договором страхування чи законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій чи іншій третій особі.

Таким чином, є два шляхи визначення страхового випадку. При добровільному виді страхування вони визначаються за згодою сторін.

Здебільшого страхові випадки (як і винятки з них) містяться у Правилах страхування, а вже окремі особливості (дія у часі, просторі, винятки зі страхових випадків, та ін.) вказуються у договорі страхування.

Страхові випадки для обов'язкових видів страхування встановлюються законодавством і не можуть бути змінені за згодою сторін, за винятком випадків, прямо передбачених чинним законодавством.

Одним із основних обов'язків страхувальника є своєчасне та у передбачений договором страхування спосіб повідомлення страховика про настання страхового випадку. Невиконання даної вимоги є підставою для відмови у виплаті страхового відшкодування, коли страхувальник не доведе, що був позбавлений даної можливості з об'єктивних причин.

Виконання цього обов'язку страхувальником дає змогу страховику вжити заходів відносно оформлення необхідних документів для здійснення страхової виплати та попередження випадків шахрайства зі страховими коштами.

Страхова сума - грошова сума, у межах якої страховик згідно до умов страхування зобов'язаний провести виплату при настанні страхового випадку.

Установлення страхової суми є втіленням одного з головних принципів страхування - страхове відшкодування не може бути більшим за завдану шкоду.

Проте при укладанні договорів страхування є деякі проблеми з визначенням страхової суми, причому дані проблеми залежать від виду страхування.

Визначення страхової суми при майновому страхуванні здебільшого потребує документів, які підтверджують вартість майна на час укладання договору страхування. Слід також врахувати, що вартість майна може збільшитися під час дії договору страхування. У такому разі при настанні страхового випадку страховик обмежиться виплатою в межах страхової суми.

Можливо також застрахувати майно на неповну його вартість. У цьому випадку страховик відшкодує шкоду лише в частині, покритій страховим захистом. Страхова сума може бути встановлена за окремим страховим випадком, групою страхових випадків, договором страхування у цілому.

При особистому страхуванні чи страхуванні відповідальності складно, а в деяких випадках неможливо встановити розмір збитків. Через те страховик і страхувальник на власний розсуд установлюють страхову суму виходячи з оцінки страхового ризику (ймовірності і випадковості).

З огляду на те, що інститут страхування має компенсаторний характер, страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник. Непрямі збитки вважаються застрахованими, коли це передбачено договором страхування. У разі коли страхова сума становить певну частку вартості застрахованого предмета договору страхування, страхове відшкодування виплачується у такій же частці від визначених по страховій події збитків, коли інше не передбачено умовами страхування.

Залежно від страхової суми та страхового випадку здійснюється страхова виплата-грошова сума, яка виплачується страховиком згідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Для майнового страхування використовується також термін "страхове відшкодування" - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Основу для формування грошових коштів, за рахунок яких здійснюються страхові виплати, складає страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) - плата за страхування, якому страхувальник зобов'язаний внести страховику згідно з договором страхування. Визначається страховий внесок за допомогою страхового тарифу - ставки страхового внеску з одиниці страхової суми за визначений період страхування.

Страхові тарифи при добровільній формі страхування обчислюються страховиком актуарно (математично) на підставі відповідної статистики настання страхових випадків, а за договорами страхування життя - також з урахуванням величини інвестиційного доходу, яка повинна зазначатися у договорі страхування. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування за згодою сторін.

Розрахунок страхового тарифу здійснюється спеціальним фахівцем - актуарієм.

Окремо регулюються питання валюти страхування. Згідно до ст. 19 Закону України "Про страхування" страхувальники згідно з укладеними договорами страхування мають право вносити платежі лише у грошовій одиниці України, а страхувальник-нерезидент - у іноземній вільно конвертованій валюті чи у грошовій одиниці України у випадках, передбачених чинним законодавством України, з урахуванням положень частини четвертої даної статті при укладанні договорів страхування життя.

Коли дія договору страхування поширюється на іноземну територію згідно до укладених угод з іноземними партнерами, то порядок валютних розрахунків регулюється згідно до вимог законодавства України про валютне регулювання.

Страхова виплата здійснюється тією валютою, яка передбачена договором страхування, коли інше не передбачено законодавством України.

Грошові зобов'язання сторін по договорах страхування життя, за їх згодою, можуть бути визначені як у національній валюті України, так і у вільно конвертованій валюті чи розрахункових величинах, що визначають фактичний розмір зобов'язань страховика на дату виникнення чи виконання цих зобов'язань.

З метою підвищення мотивації суб'єкта господарювання у збереженні об'єкта страхування частина збитків не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування. Таке обмеження у страхуванні називається франшиза. Вона може бути визначена в конкретній сумі чи у відсотках від страхової суми.

Розрізняють два види франшизи: умовну та безумовну.

При застосуванні умовної франшизи страховик не компенсує збитки, які не перевищують встановленої суми, і повністю відшкодовує шкоду в межах страхової суми в разі перевищення розміру франшизи.

Безумовна франшиза передбачає сплату страхового відшкодування за відрахуванням франшизи.

Суброгація - до страховика, котрий виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник чи інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Суброгацію слід відрізняти від регресу, оскільки при регресі одне зобов'язання замінюється на інше, а при суброгації здійснюється заміна сторони в зобов'язані (при цьому саме зобов'язання не змінюється).

← Предыдущая страница | Следующая страница →