Поделиться Поделиться

Способи тлумачення правових актів

Спосіб тлумачення – це сукупність прийомів і засобів аналізу текстів правових актів з метою встановлення змісту викладених у них норм права чи індивідуальних приписів.

В юридичній науці та практиці найбільш повно розроблені способи тлумачення нормативно-правових актів. Німецький правознавець Ф. К. Савіньї у праці "Курс сучасного римського права" (1840 р.) узагальнив класичні способи тлумачення нормативно-правових актів і виокремив серед них граматичний, логічний, системний та історичний. Названі способи тлумачення близькі до тих, якими оперує сучасна юриспруденція.

Граматичний (мовний) спосіб тлумачення – це початковий спосіб, котрий базується на даних філологічних дисциплін: граматики, лексики, семантики, синтаксису, морфології, етимології та ін. Він становить сукупність прийомів аналізу мовної форми вираження норм права, якому відображено в тексті нормативно-правового акта. Прийоми дослідження граматичного способу спрямовані на з'ясування значення окремих слів, термінів, які виражають зміст правової норми залежно від розміщення в тексті єднальних і розділових сполучників ("і", "чи"), розділових знаків, прийменників, вживання доконаних і недоконаних форм дієслів і дієприкметників (наприклад, "вчинює" чи "вчинив") тощо. До основних правил мовного тлумачення відносять такі:

– термінам, що використовуються в тексті, надається їх загальновживане значення, за винятком спеціально-юридичних чи інших термінів, яким надано законодавчі дефініції ("злочин", "правочин", "сім'я" та ін.);

– коли в законі однакові терміни використовуються неодноразово (наприклад, "батьки", "діти" в сімейному законодавстві), їх не дозволяється тлумачити в різному значенні, за винятком випадків, коли це визначено самим законом;

– різним термінам не може безпідставно надаватися одне значення (наприклад, поняттям "громадянин" і "фізична особа");

– значення терміна (словосполучення), визначене в межах певної галузі законодавства, не може автоматично поширюватися на інші галузі.

Логічний спосіб тлумачення полягає в аналізі логічної структури і внутрішніх зв'язків поміж нормами права чи їх структурними елементами. Даний спосіб грунтується на використанні законів і правил (прийомів) формальної логіки, серед яких: логічне перетворення; виведення норм із норм (їх логічний розвиток); дедукція та індукція; логічний аналіз понять; висновки за аналогією; висновки від протилежного; доведення до абсурду; висновок за ступенем та ін. Останній складається з двох правил: 1) хто має право чи зобов'язаний до більшого, той має право чи зобов'язаний до меншого; 2) кому заборонено менше, через те заборонено й більше. Даний прийом дозволяє, зокрема, обгрунтувати висновок про те, що законодавчий орган, наділений повноваженнями приймати закони, володіє й повноваженнями відносно їх роз'яснення.

Спеціально-юридичний спосіб тлумачення передбачає аналіз тексту правового акта з точки зору "догми" права за допомогою спеціальних юридичних знань із теорії права і галузевих наук. Він вимагає використання техніко-юридичних прийомів і засобів (юридичних конструкцій, фікцій, презумпцій тощо), спеціально-юридичних термінів чи словосполучень, а також правил і прийомів юридичної техніки для з'ясування змісту норм права.

Системний спосіб тлумачення враховує місце правової норми серед інших норм, які викладені в певному нормативно-правовому акті, інституті чи галузі законодавства. Можливість його застосування зумовлена системністю права. До системних зв'язків поміж нормами права, які підлягають з'ясуванню в процесі тлумачення, зокрема відносять:

а) зв'язки поміж нормами, що підлягають тлумаченню, і нормами, що розкривають зміст терміна, котрий у ній вживається (норми-дефініції);

б) зв'язки норм, що тлумачаться, з оперативними нормами, які можуть їх скасовувати, поширювати їх дію на нове коло відносин, суб'єктний склад чи територію;

в) зв'язки норм, що підлягають тлумаченню, з відсильними, бланкетними та іншими нормативними приписами. Застосування законодавцем відсильного чи бланкетного способу викладення норм права вимагає звернення до інших статей цього акта чи до іншого нормативно-правового акта для повного відтворення всіх елементів правила поведінки, що складає відповідну норму права;

г) зв'язок поміж загальними і спеціальними нормами, сутність якого полягає в через те, що правила поведінки, визначені в загальних нормах, часто потребують урахування особливостей певних ситуацій чи винятків, викладених у спеціальних нормах. У свою чергу спеціальні норми можуть бути розтлумачені лише у світлі загальних принципів, цінностей і положень, що становлять зміст загальних норм права. Зокрема, в процесі тлумачення необхідно брати до уваги зв'язки поміж загальною та особливою частинами кодексів чи інших нормативно- правових актів тощо.

Історичний спосіб тлумачення допомагає встановити зміст норми права, зважаючи на історичні умови та обставини, соціально-економічні, політичні та інші чинники, пов'язані з виникненням, юридичним закріпленням норм і застосуванням норм, що підлягають тлумаченню. До уваги беруться не тільки самі тексти нормативно-правових актів, а й архівні документи, стенограми обговорення їх проектів, пов'язані з ними матеріали ЗМІ та ін., що дозволяє встановити, які саме відносини і в котрий спосіб мав намір врегулювати нормотворчий суб'єкт. Різновидом історичного способу тлумачення дозволяється вважати конкретно-соціологічне тлумачення, яке полягає у встановленні змісту норм права з урахуванням реальних умов суспільного життя, в яких вони функціонують.

Телеологічне (цільове) тлумачення потребує розкриття цілей правових норм і права в цілому. Об'єктом аналізу виступають цілі, на досягнення яких спрямовані відповідні нормативні приписи, очікувані результати при їх реалізації. їх з'ясуванню сприяє аналіз преамбул конституцій і законів, а також початкових статей кодексів, що містять законодавчо визначені цілі відповідних інститутів і галузей законодавства.

Свої особливості має тлумачення міжнародно-правових договорів. Загальні правила і додаткові засоби такого тлумачення визначено в розділі 3 Віденської конвенції про право міжнародних договорів (1969 р.), де вказано, що міжнародно-правовий договір має тлумачитися сумлінно згідно до звичайного значення, яке слід надавати термінам договору в їх контексті, а також у світлі об'єкта і цілей договору.

На окрему увагу заслуговують способи тлумачення індивідуально- правових актів. Деякі з правил і прийомів їх тлумачення визначено на законодавчому рівні (наприклад, у статтях 213, 637, 1256 ЦК України).

← Предыдущая страница | Следующая страница →