Поделиться Поделиться

"Руська правда" як пам'ятка права

Взірцем органічного поєднання державної законотворчості з нормами звичаєвого права, за твердженням учених (Б. Бабій), є давньоруський правовий кодекс - "Руська правда". В науковій літературі висловлювалися різні, часто протилежні думки з приводу того, яке право становить основу "Руської правди": скандинавські (норманські) та германські норми (М Карамзін), місцеве звичаєве (К. Левицький), римське (А. Максимейко) чи візантійське право (А. Володимирський-Буданов). А історик єврейського походження Г. Барац виводив норми "Руської правди" із давньоєврейського права. Оригінал "Руської правди", найдавнішої збірки давньоукраїнського права (стала також джерелом російського, білоруського та литовського права), не зберігся.

До наших днів дійшло більше 100 (за іншими даними - 300) списків "Руської правди". Усі вони складені впродовж XI-XIII ст. До найстаріших відносять списки: Синодальний (бібліотека Синоду), Академічний (бібліотека Академії Наук), Карамзінський та ін.

Насамперед статті "Руської правди" дають досить повне уявлення про правову систему Київської Русі взагалі та про головні принципи її облаштування зокрема. Так, одним із основних принципів феодального права Київської держави було те, що права та інтереси феодалів і феодально-залежного населення захищалися неоднаково. Виникнувши на основі звичаєвого права, законодавство Київської Русі було поставлене на службу феодальній державі, згідно, послідовно відстоювало й захищало інтереси князів, бояр та інших категорій заможного населення. Це обумовило один із головних принципів (особливостей) розвитку феодального права у Київській державі - принцип привілею. Він означав те, що систему покарань було скеровано головно проти феодально-залежного населення. Особа й майно холопа взагалі не захищалися. Натомість права панівного класу відстоювали всі правотворчі спроби київських князів. Життя, честь і майно його представників, на відміну від простих селян, починаючи від "Правди Ярославичів" захищалося значно суворішим покаранням (подвійними вирами).

Іншою характерною рисою феодального права за "Руською правдою" було те, що під злочином ("обида") у цю епоху розумілося будь-яке завдання кому-небудь матеріальної чи моральної шкоди. Також не було різниці поміж кримінальними й цивільними правопорушеннями. Будь-яке правопорушення - чи то вбивство, чи несплата боргу - однаково називались "обидою". А покарання залежало значною мірою від соціального становища потерпілого ("обидженого").

"Руська правда" укладалася для того, щоби на її норми орієнтувались як поставлені князем нижчі судді, так і традиційні громадські суди. Зібрані у ній норми свідчать про те, що вони мали суто практичні цілі, а саме: дати можливість суддям "справедливо" вирішувати справи на підставі чинного права, а сторонам - обороняти свої права на суді. А про те, що "Руська правда" активно використовувалась у судочинстві, свідчить велика кількість Ті списків. Проте даний авторитетний звід аж ніяк не вичерпував собою всього давньоруського права. Його норми регламентували в основному ті сторони життя руського суспільства, де відчувався найбільший вплив князівської, державної влади, і не торкалися тих питань, які не становили інтересу для князівської влади. Таким чином, "Руська правда" 5ула зводом норм державного законодавства, чи, як прийнято його називати, князівського права. Вона була одночасно зводом норм як матеріального, так і процесуального права, тобто в ній містилися відомості як про те, які діяння слід уважати злочинами, і які призначати покарання, і про те, як слід розбирати справу і вершити суд. Кодекс укладався за казуальною системою, тобто законодавець ніби намагався передбачити всі можливі життєві ситуації.

У науковій літературі списки найдавнішого збірника вітчизняного права прийнято розділяти на три головні редакції: Коротку, Просторову (чи Поширену) та Скорочену (із Просторової). Вони пов'язані поміж собою за змістом, оскільки виникли в рамках однієї епохи, однак на різних етапах розвитку феодалізму.

Коротка "Руська правда" - найдавніша редакція - втілила початковий досвід уніфікації та систематизації правових норм Київської держави на середину XI ст. У ній історики вирізнили 43 статті, хоча первинні протограми статей не мали. Збірник складався з двох основних частин: "Правди Ярослава" (статті 1-18), "Правди

Ярославичів" (статті 19-41), а також "Локону вирного" (ст. 42) і "Уроку мостникам" (ст. 43). Усього в науці відомо близько десяти списків (варіантів) Короткої "Руської правди".

Укладення першої, основної частини пов'язувалося з князюванням Ярослава Мудрого і припало на 1030-1040 році., ймовірно після 1037 р. (за іншими даними - в Новгороді 1016 р.).

Правда Ярослава, основуючись на давньоруському звичаєвому праві, мала на меті врегулювати найбільш гострі повсякденні відносини, що виникали головно у середовищі князівських воїнів і дружинників. Правові норми, що становили "Правду Ярослава", встановлювали грошові штрафи за найбільш типові правопорушення: убивство, покалічення, образи, крадіжки та приховування чужого майна й холопів. З традицією звичаєвого права була пов'язана узаконена "Правдою Ярослава" кровна помста. Вона допускалася тільки у випадку вбивства (за всі інші правопорушення слід було платити сріблом: 40, 12 чи 3 гривні, залежно від тяжкості скоєного). Було обмежено коло родичів, яким дозволялася помста за вбитого. Узаконив Ярослав й окремі загальноприйняті традиції судочинства: присягу в непричетності до злочину, необхідність свідків у розгляді, порядок витребування украдених і виявлених речей. Установлювалася спрощена судова процедура для прийшлих воїнів князівської дружини - варягів і колбягів. У цілому, текст "Правди Ярослава" також не фіксував ніяких переваг (привілеїв) у санкціях для окремих верств вільного населення. Суб'єктами правовідносин були всі, за винятком холопів.

Таким чином, правовий зміст "Правди Ярослава" стосувався головно кримінального і кримінально-процесуального права. Серед питань, які вона порушувала, були: правове становище холопів, спадкоємництво, земельна власність тощо. "Правда Ярослава" охоплювала норми покарань за вбивство, за тілесні ушкодження, за образу, та норми, які врегульовували питання про порушення права власності.

"Правду Ярославичів" (статті 19-41) було укладено після смерті Ярослава Мудрого його синами Ізяславом, Всеволодом і Святославом на початку 70-х років XI ст. її виникнення пов'язують із повстанням київських смердів і городян 1068-1071 році. Вона була першим значним доповненням до "Руської правди" і принципово відрізнялася від законів Ярослава. За півстоліття, що минуло, давньоруське суспільство набуло нових соціальних рис: ставало очевиднішим розшарування раніше єдиних мас вільного населення на привілейованих і пригноблених. Князі вже стали великими землевласниками, господарями замків, де жили і працювали ремісники, працівники-рядовичі, раби-холопи. Через те всі введені до "Правди Ярославичів" норми були спрямовані передовсім на посилення правового захисту князівських слуг, князівського майна і князівського вотчинного господарства у цілому.

"Правда Ярославичів" свідчить про нерівність у правовому становищі різних категорій населення. Величезними за тим часом штрафами у 80 гривень срібла (близько 16 кг) наказувалося карати убивство вищих княжих адміністраторів і слуг: управителів-огнищан, дворецьких-тіунів, поставлених князем старост чи його порученці в-під'їзних. Установлюючи нові штрафи, Ярославичі спиралися вже не на традиційні норми, а на власну довільну судову практику. Наприклад, штраф у 80 гривень за вбивство старшого княжого конюха було встановлено, виходячи з того, "як постановив Ізяслав за свого конюха якого убили дорогобужці". Чималі штрафи встановлювались і за посягання на життя залежних від князя людей, смердів, холопів. Покаранню підлягала навіть самовільна ("без княжа слова") "мука" смерда. Грошові штрафи встановлювалися за крадіжку й пошкодження вотчинного майна: залежно від значимості й приблизної вартості украденого вони присуджувалися розміром від однієї ногати (1І20 гривні) за ягня, до двох гривень - за бойового коня. (Найкращий бойовий кінь і невелике село однаково коштували дві гривні). Причому майно, що належало князеві, охоронялося від посягання великим штрафом у три гривні, незалежно від його реальної ціни, чи був ТО КНЯЗІВСЬКИЙ кінь, мисливський сокіл чи князівська борть. Дослідники (О. Мироненко, Р. Хачатуров, С. Юшков) одностайні в через те, що найвизначнішим досягненням "Правди Ярославичів" було скасування кровної помсти й заміна її грошовою вирою, а також спрямування вири чи штрафу не на користь потерпілих, а до державної скарбниці.

"Локон виріши" було укладено також Ярославом Мудрим із метою регламентування розміру данини, що її збирали з населення на користь княжих дружинників, які приїжджали до громади здійснювати судочинство і збирати кримінальні штрафи. Видання спеціального уставу для шляхових майстрів - "Уроку мостників" - пов'язується з діяльністю Ярославичів. У ньому встановлювалися норми натуральних і грошових оброків, що збиралися із сільських і міських громад на користь указаних майстрів.

Просторова "Руська правда" пов'язується з іменем Володимира Мономаха. її датують не пізніше 1113 р. Посівши князівський "стіл" у Києві, Володимир Мономах видав новий звід правових норм - Устав свого імені, котрий передусім мав на меті ввести у більш-менш справедливі й законні рамки фінансові та кредитні операції купців і міського населення. У цьому Уставі, котрий містив близько 70 правових положень, містилися норми не тільки кримінального, а й цивільного права, регулювався порядок укладення окремих договорів і встановлювалася відповідальність за їх порушення. Було встановлено максимальний відсоток за договором позики 150 процентів річних від суми боргу. Стягування більшого "різа" (процента) звільняло боржника від зобов'язання повернення взятих грошей. Для купців закон уводив окремі привілеї, що пов'язувалися з їхньою торговою діяльністю. Так, коли купецький корабель потонув чи був захоплений ворогом, то кредитори зобов'язувалися надати купцеві відстрочення платежу, "оскільки погибель ця від Бога". Коли ж купець не міг віддати боргу з власної вини (пропив чи програв гроші), його дозволяється було продати в холопи. Водночас купці звільнялися від обов'язку укладати операції в присутності свідків (яких їм, звичайно, важко було знайти в місті, куди вони приїжджали для торгу). Тож від тих часів пішло прислів'я: "Слово купецьке - дорожче за золото".

Важливою новацією згаданого зводу законів стало детальне врегулювання правовідносин поміж феодалом-боргодавцем і залежним від нього селянином-закладником (закупом). Сама поява в законі таких норм свідчила про те, як далеко просунулося суспільство у феодалізації. Селянин, котрий взяв "купу" (тобто якесь майно чи знаряддя праці) у феодала, потрапляв від нього в особисту залежність. Закон забороняв йому йти від свого пана під загрозою обернення в холопи, дозволяв панові карати закупа "за справу". Однак повністю правоздатності такий селянин не втрачав, закон охороняв його життя, майно і навіть особисту гідність, хоч і меншою мірою, ніж вільного селянина чи городянина.

Приблизно в середині XII ст. Устав Володимира Мономаха було об'єднано з оновленою та переробленою Короткою "Руською правдою" та іншими князівськими уставами, що дістало назву Суду Ярослава. Було враховано окремі норми візантійського церковного права, зроблено інші доповнення. Таким чином, Просторова "Руська правда" також переділялася на дві головні частини: Суд Ярослава (статті 1-52) і Устав (Статут) Володимира Мономаха (статті 53-121). Вони були видані в різний час, а потім механічно поєднані переписувачами.

Таким чином, поширена "Руська правда" в цілому, а Устав Володимира Мономаха зокрема регулювали набагато ширше коло суспільних відносин, ніж попередні пам'ятки правової культури Київської Русі. Тут уже було викладено норми цивільного, процесуального, кримінального, більш детально - сімейного, шлюбного, опікунського та інших галузей права. У найголовнішій частині Просторової "Руської правди" - Уставі Володимира Мономаха - відображено норми, що врегульовували соціальні відносини у"вотчинах, питання спадкоємства, діяльність судово-адміністративного апарату, окремих посадових осіб, судочинство та правове становище холопів. Просторову редакцію "Руської правди" найчастіше мають на увазі, коли говорять про "Руську правду" взагалі. Вона стала основним зводом правових норм Києво-Руської держави періоду політичної роздробленості.

Скорочена "Руська правда" (50 статей) не мала самостійного вжитку та була призначена для використання у церковних судах. Більшість дослідників уважає, що її було складено на основі Просторової "Руської правди".

У літературі зазначається, що "Руська правда" була досить типовим зводом правових норм для своєї доби. Аналогічні пам'ятки права відомі в історії інших європейських країн, передусім Франції та Німеччини ("варварські правди"). Дослідники (Р. Хачатуров) вказують на нетипові риси "Руської правди". Зокрема, у ній повністю відсутній притаманний давньому праву символізм судових дій і призначення покарання. її норми - життєві й конкретні, позбавлені характерної для давніх часів жорстокості. Одночасно "Руська правда" відобразила досить примітивний рівень розвитку держави і права в Київській Русі. Вона не знала абстрактних юридичних понять, узагальнених розпоряджень, складних правових конструкцій.

Слід мати на увазі, що "Руська правда" не була єдиним із відомих кодексів, законів, які застосовувалися на практиці. Для права тієї доби, зокрема й руського, принцип дотримання однієї норми закону (що характерно для сучасної правової культури) не був типовим. Суддя чи інший адміністратор на відповідний розсуд вибирав, якого зводу права чи якого закону йому дотримуватися в кожному конкретному випадку. На нього впливали як авторитет укладача закону (невипадково і в XI, і в XII ст. укладачі Просторової редакції, як і раніше, пов'язували її з іменами Ярослава і його синів), так і старовина, особливо шанована на Русі, і звичайна обізнаність у законах. Через те, як зазначалося вище, поряд із "Руською правдою", у Києво-Руській державі існували та застосовувалися судами кодекси церковного права та збірники рецептованого візантійського права.

Підсумовуючи огляд джерел права Київської Русі, зазначимо таке. В основі правової системи Києво-Руської держави лежало звичаєве право. Законотворча діяльність здійснювалась у формі княжих і церковних уставів, договорів князів поміж собою, з дружиною та з підвладним населенням, міждержавних договорів. Було рецептовано й візантійське право, яке позначилося головно на церковному законодавстві. Є підстави стверджувати, що в цілому розвиток права на Русі здійснювавсь у напрямі створення норм, які поширювали чи змінювали звичаєві традиції та за своєю формою мало чим від них відрізнялися. Яскравий наприклад цьому - "Руська правда". Як перший відомий нам кодифікований збірник давньоруських юридичних норм вона найповніше зберегла давні положення звичаєвого права Русі-України, тож може служити, за висловом М. Чубатого, "підручником для вивчення руського права".

Похожие статьи