Поделиться Поделиться

Уявна оборона

Уявною обороною (ст. 37 КК) визнаються дії, пов'язані із заподіянням шкоди за таких обставин, коли реального суспільно небезпечного посягання не було, і особа, неправильно оцінюючи дії потерпілого, лише помилково припускала наявність такого посягання.

Уявна оборона характеризується наявністю трьох ознак у їх сукупності: 1) відсутність під час невизначеної обстановки реального небезпечного посягання; 2) особа, перебуваючи у невизначеній обстановці, помилково сприйняла певну поведінку іншої людини за наявне посягання. Іншими словами, у зв'язку з невизначеністю обстановки умови необхідної оборони існують лише суб'єктивно, в уявленні особи, в її помилковому припущенні; 3) через помилкове сприйняття наявності посягання потерпілому було заподіяно шкоду.

Можливі три види уявної оборони. Перший - коли обстановка, що склалася навколо особи, давала такій особі достатні підстави для припущення, що має місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення і діяла за правилами необхідної оборони.

Уявна оборона (ч. 2 ст. 37 КК) виключає кримінальну відповідальність за заподіяну шкоду лише у випадках, коли обстановка, що склалася, давала особі достатні підстави вважати, що мало місце реальне посягання, і вона не усвідомлювала і не могла усвідомлювати помилковості свого припущення. У цьому випадку має враховуватися час, місце і всі інші обставини події, а також віковий, розумовий, освітній, психологічний та інші характеристики особи, яка вважала, що захищається.

Другий вид уявної оборони охоплює випадки, коли особа, яка захищається, не усвідомлює і не може усвідомлювати помилковість свого припущення відносно наявності посягання, проте застосовує таку силу чи засоби, які вказують на перевищення межі захисту; така особа має відповідати за перевищення меж необхідної оборони.

Третій вид уявної оборони має місце у випадку, коли в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, проте могла усвідомлювати відсутність небезпечного посягання, і спричинила шкоду потерпілому. Така особа має відповідати за заподіяне залежно від наслідків шкоди через необережність.

Подібні кримінальні справи мають вирішуватися судом згідно до ч. 4 ст. 37 КК, за якою: "Коли в обстановці, що склалася, особа не усвідомлювала, проте могла усвідомлювати відсутність реального суспільно небезпечного посягання, вона підлягає відповідальності за заподіяння шкоди через необережність".

Затримання особи, що вчинила злочин

Затримання особи, що вчинила злочин, - це використання наданого законом права (для певних осіб - виконання покладених на них обов'язків) потерпілому та іншим особам затримувати злочинця під час вчинення чи безпосередньо після вчинення ним злочину з метою доставити його відповідним органам влади (прокуратура, суд, органи виконавчої влади, громадські формування з охорони громадського порядку).

Таке право визначено у ч. 1 ст. 38 КК, за якою не визнаються злочинними дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила злочин, і доставления її відповідним органам влади, коли при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи.

Зазначимо, що правоохоронні органи зобов'язані затримувати злочинців під час чи безпосередньо після вчинення ними злочину. За винятком того, цим органам надано право затримувати також: 1) особу, яка ухиляється від виконання вироку, яким вона засуджена за вчинений нею злочин; 2) особу, яка вчинила втечу з місця ув'язнення чи з місця відбування покарання за вчинений нею злочин; 3) особа, яка перебуває в розшуку у зв'язку з вчиненням нею злочину.

Умови та порядок відносно затримання таких злочинців працівниками правоохоронних органів визначено у статтях відповідних Законах України, а саме: "Про міліцію", "Про прикордонні війська України, "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про службу безпеки України". Правоохоронні функції виконують рибоохоронні органи, органи державного лісового господарства.

Затримання особи, що вчинила злочин, буде законним, коли: а) особа щойно вчинила злочинне посягання; б) така особа не підкоряється вимогам відносно доставлення її у відповідні органи влади; в) затримання мало місце з боку потерпілого, іншої особи чи особи, яка за своїм посадовим, службовим, професійним чи іншим становищем зобов'язана затримувати чи надавати допомогу під час затримування злочинця, котрий щойно вчинив злочин; г) особа, яка затримує злочинця, впевнена у через те, що останній вчинив злочин, котрий потребує негайного реагування відповідного органу влади; ґ) насильство, яке було застосоване до особи, що підлягала затриманню, і заподіяна їй шкода були вимушеними заходами, без застосування яких затримання було неможливим; д) затримання вчинене з метою доставлення злочинця відповідним органам влади; е) під час затримання злочинця не було допущено перевищення заходів, необхідних для доставлення його в органи влади.

За характером заподіяна злочинцеві шкода під час його затримання може бути різною (обмеження волі, заподіяння тілесних ушкоджень, у виняткових випадках - і заподіяння смерті).

В юридичній літературі це питання вирішується неоднозначно. Більшість авторів допускає можливість заподіяння смерті злочинцеві за певних умов його затримання. Деякі автори вважають, що ні за яких умов затримувана особа не може бути умисно позбавлена життя.

Застосування таких заходів залежить від конкретної обстановки здійснення затримання, а саме: ступеня небезпеки вчиненого посягання, реакції затримуваного відносно самого факту його затримання, інтенсивності та способу ухилення від затримання, озброєння злочинця, кількості осіб, які мають бути затримані, та кількості осіб, які здійснюють затримання, місця, часу доби тощо.

Коли під час затримання злочинця відомо, зокрема, що він дуже небезпечний, вчинив кілька особливо тяжких злочинів, озброєний, щойно вчинив особливо тяжкий злочин і намагається уникнути затримання з використанням транспортного засобу чи вчиняє збройний опір, а всі можливі заходи його затримання вичерпано, то тут можливе застосування табельної зброї з поразкою на смерть.

Перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, має місце при умисному заподіянні безпосередньо після вчинення ним посягання без необхідності надмірної (тяжкої) шкоди, яка явно не відповідала небезпечності посягання і обстановці затримання злочинця. Іншими словами, перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила напад, породжує кримінальну відповідальність:

1) за навмисне заподіяння тяжкої шкоди (умисне позбавлення життя чи умисне тяжке тілесне ушкодження); 2) за умови, коли така шкода не була зумовлена необхідністю і явно не відповідала небезпечності посягання і обстановці затримання злочинця.

За наявності цих двох ознак в їх єдності і взаємозв'язку має наслідком відповідальність (ч. 2 ст. 38 КК) лише у випадках, спеціально передбачених у ст. 118 (умисне вбивство у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця) і ст. 124 (умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця). Закон не передбачає кримінальної відповідальності за заподіяння середньої тяжкості тілесного ушкодження при перевищенні меж необхідної оборони, а таким чином, і за перевищення заходів затримання злочинця.

Умисне заподіяння особі, яка щойно вчинила напад, тілесного ушкодження чи смерті з помсти (самочинної розправи) вважається злочином, і особа, яка заподіяла таку шкоду, підлягає відповідальності за загальними правилами.

Похожие статьи