Поделиться Поделиться

Система покарань

Поняття системи покарань та її ознаки

Під системою покарань слід розуміти встановлений кримінальним кодексом і обов'язковий для суду вичерпний перелік видів покарань, розташованих у певному порядку за ступенем їх суворості.

Система покарань у сучасному кримінальному законодавстві України має низку особливостей, порівняно з раніше чинним КК України 1960 року:

- вона побудована від менш суворого покарання до більш суворого;

- до переліку покарань включено нові види, які раніше кримінальне законодавство України не передбачало, а саме: громадські роботи; службові обмеження для військовослужбовців; арешт; обмеження волі; довічне позбавлення волі;

- до системи покарань не увійшли деякі види покарань, що існували раніше, наприклад позбавлення батьківських прав; змінено назву деяких видів покарань і, згідно, їх зміст. Замість виправних робіт без позбавлення волі встановлено виправні роботи; замість позбавлення волі - позбавлення волі на певний строк.

Система покарань за чинним КК характеризується такими обов'язковими ознаками:

1) являє собою їх певний перелік, котрий встановлюється тільки кримінальним законом;

2) перелік покарань є обов'язковим для суду, котрий не має права вийти за його межі;

3) наведений у ст. 51 КК перелік покарань є вичерпним і не може бути розширений за розсудом суду;

4) перелік побудований у послідовності від менш суворого до більш суворого покарання, він є універсальним при побудові санкцій статей.

Класифікація покарань

Покарання можуть бути класифіковані:

1. за порядком призначення (застосування) - на головні, додаткові та змішані. Основними вважаються покарання, які передбачені статтями 56, 57, 58, 60, 61, 62, 63, 64 КК і призначаються за вироком суду лише як самостійні (ч. 1 ст. 52 КК). Особливістю цих покарань є те, що суд може призначити лише одне із зазначених покарань, передбачене в санкції статті Особливої частини КК. Дані покарання не можуть приєднуватися на доповнення до інших видів покарань і не можуть поєднуватися одне з одним при засудженні особи за один злочин. Головні покарання призначаються за правилом: один злочин - одне покарання. До основного покарання можуть бути приєднані одне чи кілька додаткових покарань у випадках та в порядку, передбачених кримінальним законом.

При вчиненні декількох злочинів за кожний з них призначається одне основне покарання, яке має самостійний характер. Порядок призначення покарань регламентується розділом XI Загальної частини КК.

Додаткові покарання - це покарання, що призначаються лише на доповнення до основних покарань і самостійно застосовуватись не можуть (ч. 2 ст. 52) КК.

Вони встановлені статтями 54, 59 КК.

Змішані покарання (ч. 3 ст. 52 КК) - штраф і позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю, які встановлені статтями 53, 55 КК і можуть застосовуватися в якості як основних, так і додаткових;

2. за суб'єктом, до якого застосовуються покарання, - на загальні та спеціальні.

Загальні покарання застосовуються до будь-яких осіб, а спеціальні, передбачені у статтях 54, 55, 58, 62 КК, - лише до певного кола осіб;

3. залежно від строку покарання - на строкові та безстрокові. Строковими є покарання, які встановлені у статтях 55-58, 60-63

КК і відносно яких у законі встановлені мінімальні та максимальні межі їх призначення; у вироку має бути зазначено конкретний строк їх застосування. Вийти за межі строків, встановлених для цих видів покарань у нормах Загальної частини КК, суд не вправі, за винятком випадків застосування ч. 2 ст. 71 КК відносно максимального строку позбавлення волі.

Безстроковими визнаються покарання, дія яких у часі не обмежена законом, передбачені статтями 53, 54, 59, 64 КК;

4. за характером виправного впливу - на:

- пов'язані з ізоляцією від суспільства та виправним впливом;

- не пов'язані з ізоляцією від суспільства та виправним впливом;

5. за наявністю чи відсутністю обмежень майнового характеру -

- майнові покарання, тобто пов'язані з обмеженнями майнового характеру;

- немайнові, що з такими обмеженнями не пов'язані.

Класифікація покарань можлива і за іншими підставами.

Система і види покарань постійно трансформуються (пом'якшуються чи посилюються) залежно від домінування тієї чи іншої мети покарання.

У сучасних умовах питання застосування певних видів покарань є одними з найактуальніших у протидії злочинності. Україна серед країн Центральної і Західної Європи за кількістю засуджених на 100 тис. населення посідає третє місце після Росії та Білорусі. Це дає привід замислитися над необхідністю обмеження застосування позбавлення волі на певний строк і довічного позбавлення волі враховуючи, котрий руйнівний вплив справляють такі покарання на засуджених і суспільство у цілому. Однак практика призначення покарань показує, що при винесенні вироку суди внутрішньо орієнтовані на застосування покарання у виді позбавлення волі на певний строк і збільшення строків покарання за вчинення окремих злочинів, мало зважаючи на тяжкість останніх. Виконання цих покарань є недостатньо ефективним, про що свідчить високий рівень рецидивної злочинності (за офіційними даними кримінально-виконавчої служби, рецидив досягає 24%, а за підрахунками вчених - 27-29%'). У свою чергу, дієвість покарання залежить передусім від того, наскільки правильно і справедливо воно призначено та наскільки відповідає тяжкості вчиненого злочину.

Звернемося до видів кримінальних покарань і судової статистики за останні роки. В Особливій частині КК альтернативні позбавленню волі покарання передбачені, проте, як і раніше, суди застосовують їх непослідовно і недостатньо. Так, питома вага штрафу як основного виду покарання становить близько 32% від загальної кількості санкцій статей Особливої частини КК України, проте на практиці суди його застосовують тільки до 5-7% засуджених. Громадські роботи передбачені в 14 санкціях, а їх застосування сьогодні становить лише 1,7-2%. Не набагато кращою є ситуація з виправними роботами, застосування яких становить лише 5,8-6%, арешт - 0,001%, обмеження волі - 1,6%.

Загальновідомо, що нині кримінально-правова боротьба із злочинністю (зокрема реалізація системи кримінальних покарань) переживає глибоку кризу. Місця позбавлення волі переповнені й фактично не виправляють злочинців, що сприяє поширенню серед населення кримінальної субкультури. Також менш ефективною виявляється діяльність державних органів, спеціальних установ і окремих осіб, які згідно із законом та конкретними вироками суду виконують інші види кримінального покарання. Однак за всіх недоліків органів та установ виконання покарань система кримінальних покарань залишається практично єдиним реальним і найбільш традиційним важелем стримування злочинності. Зазначене дає підстави стверджувати, що на даний час владу необхідно забезпечити ефективною стратегією протидії злочинності, яка дала б можливість з максимальною результативністю розподілити й використати всі ресурси суспільства і держави задля зменшення кількості злочинів, у через те числі шляхом застосування всіх видів покарань, надаючи перевагу альтернативним.

← Предыдущая страница | Следующая страница →