Поделиться Поделиться

Представництво

Законодавець надає можливість суб'єктам брати участь у цивільних правовідносинах особисто чи через представника.

Представництвом є правовідношення, у якому одна сторона (представник) зобов'язана чи має право вчинити правочин від імені другої сторони, якому вона представляє.

Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом. Залежно від таких підстав розрізняють два види представництва:

1) представництво за законом (законне представництво), тобто коли законом визначено хто, у яких випадках і чиї інтереси обов'язково має представляти. Зокрема, законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей є батьки (усиновлювачі), фізичних осіб, визнаних недієздатними, - опікуни;

2) представництво за довіреністю. Воно ґрунтується на договорі, акті органу юридичної особи.

Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, якому представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

За змістом і обсягом довіреності поділяються на:

1) разові, що видаються на вчинення одного правочину (наприклад, на продаж квартири);

2) спеціальні - видаються на вчинення певної кількості однорідних правочинів (наприклад, на отримання пенсії протягом шести місяців);

3) загальні (генеральні) - видаються на визначений термін для здійснення різноманітних правочинів (наприклад, довіреність на вчинення будь-яких правочинів із нерухомістю Іванова І.І. протягом одного року).

Строк довіреності встановлюється в самій довіреності. Коли строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Однак у будь-якій довіреності обов'язково має бути вказана дата її вчинення.

За загальним правилом представник зобов'язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково чи в повному обсязі іншій особі (здійснити передоручення), тільки коли:

1) це встановлено договором поміж особою, якому представляють, і представником;

2) це визначено законом;

3) представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, якому він представляє.

Строки та терміни. Позовна давність

Ефективність реалізації, охорони і захисту своїх прав суб'єктами цивільних правовідносин залежить від своєчасності здійснення ними певних дій. Для цього законодавець і передбачив наявність у цивільному праві строків і термінів.

Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Він визначається роками, місяцями, тижнями, днями чи годинами.

Термін - це певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Такий момент визначається календарною датою чи вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Строки і терміни можуть бути встановлені актами цивільного законодавства, правочином чи рішенням суду.

Для усунення невизначеностей, що можуть виникнути поміж суб'єктами цивільних правовідносин, законом встановлено особливий строк, котрий отримав назву "позовна давність".

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права чи інтересу.

Розрізняють два види позовної давності:

1) загальну тривалістю в три роки;

2) спеціальну - скорочені чи більш тривалі строки порівняно із загальною позовною давністю, що встановлюються законом для окремих видів вимог.

Так, спеціальна позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог відносно:

1) стягнення неустойки (штрафу, пені);

2) спростування недостовірної інформації, поміщеної в засобах масової інформації;

3) недоліків проданого товару;

5) розірвання договору дарування;

6) перевезення вантажу, пошти.

Спеціальна позовна давність у п'ять років встановлена до вимог про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства чи обману. Позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину, тобто правочину, недійсність якого прямо встановлена законом.

Слід враховувати, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін, проте не може бути в будь-якому разі скорочена.

У ЦК України також передбачено перелік вимог, на які позовна давність не поширюється, тобто вимог, які дозволяється пред'являти незалежно від того, скільки часу пройшло з моменту виникнення права на них. Такими е вимоги:

1)що випливають із порушення особистих немайнових прав, за винятком випадків, встановлених законом;

2) вкладника до банку (фінансової установи) про видачу вкладу;

3) про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю;

4) власника чи іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим чи органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності чи інше речове право;

5) страхувальника (застрахованої особи) до страховика про здійснення страхової виплати (страхового відшкодування);

6) центрального органу виконавчої влади, що здійснює управління державним резервом, стосовно виконання зобов'язань, що випливають із Закону України "Про державний матеріальний резерв".

← Предыдущая страница | Следующая страница →