Поделиться Поделиться

Вчення про державу Жана Бодена

Французький філософ, юрист, економіст і державний діяч Жан Боден (1530-1596) увійшов в історію державно-правової думки як теоретик державного суверенітету. Головні ідеї він виклав у працях "Метод легкого вивчення історії" і "Шість книг про республіку".

Ж. Боден першим у Європі сформулював світську концепцію суверенітету, визначив його як незалежну і абсолютну владу відносно створення і втілення в життя основних законів, життєво необхідних для нормального функціонування держави. Без такої влади, на його думку, держава втрачає силу, потрібну для існування. Таким чином, суверенітет залежить не від справедливості законів, а від здатності творити їх. Ж. Боден був представником французьких патріотичних буржуазних кіл, що прагнули стабільної, сильної влади монарха, яка приборкала б не лише свавілля місцевих феодалів, а й зупинила нищівні релігійні війни, дала мінімум прав міщанам. Саме це актуалізувало таку теоретичну проблему як вимір незалежності державної влади, права монарха.

Мислитель пріоритетну роль надавав формі держави. Заперечуючи арістотелівський поділ форм держави на правильні та неправильні, він вказував, що найважливіше те, кому відносять суверенітет і реальна влада - одному, багатьом чи більшості. Найкращою формою правління Боден вважав монархію, за якої враховують думки радників, що забезпечує компетентність, а одноосібність прийняття рішення забезпечує енергійність влади. У центрі уваги вченого була теза про абсолютність і незалежність королівської влади.

Держава, на думку Ж. Бодена, виникає не внаслідок добровільної угоди, а через завоювання та насильство, панування однієї групи над іншою. У праці "Шість книг про республіку" він визначив суверенітет як абсолютну і постійну владу держави, не пов'язану ніякими законами відносно громадян і підданих. Порушення суверенітету не може бути виправдане жодним конституційно-правовим актом. Суверенною має бути влада монарха як самостійна і необмежена можливість встановлення правових норм. Решта прав (оголошення війни, укладання миру, призначення урядовців тощо) є результатом становища монарха, котрий став сувереном, тобто законодавцем.

Кожна стабільна держава, на думку Ж. Бодена, мусить мати джерело суверенності: особа монарха, невелика група осіб (коли це в аристократичній державі) чи завжди суспільство (коли це народна держава). Державу він визначав як правове управління багатьма родинами і тим, що їм належить, згідно до справедливості та законів природи. Основною ознакою держави Ж. Боден вважав право видавати закони, укладати мир, здійснювати суд, призначати вищих посадових осіб.

Типологію державного ладу вчений формулював залежно від того, хто в державі є "утримувачем суверенності". Він не приховував своїх симпатій до монархічного устрою, доводив його переваги над усіма іншими. До природних умов існування людини мислитель зараховував приватну власність, що є основою сім'ї. Сім'я, у свою чергу, є основою держави, а об'єднання сімей, підпорядкованих своєму суверенові, може слугувати підґрунтям міцної держави. Звідси висновок, що послаблення сімейної влади батька призводить до розпаду держави.

Складові суверенності держави, за Боденом, є одночасно і "межами суверенності". Абсолютні повноваження суверенного правителя, стверджував він, обмежені етичною метою держави. Вище за носія суверенітету можуть бути тільки Бог і закони природи. Народ підкоряється законам правителя, а правитель - законам природи. Монарх не може порушувати "Закони Бога і закони природи", що виникли раніше від усіх держав і властиві всім народам. Філософу належить ідея, згідно з якою у будь-якого організованого політичного утворення має бути монарх, котрий, керуючись волею народу, встановлює і скасовує закони. Монарх, на думку Бодена, має право робити завжди, суверен не може обмежувати себе чи свого наступника, його неможливо змусити в законний спосіб звітувати перед своїми підданими. Влада суверена не обмежена законом, оскільки він є джерелом закону.

Засади єдиного правового правління як ознаку істинної держави мислитель застосовував до аналізу теорії форм урядування. Він вважав, що будь-яке врядування, кожна "добре влаштована" держава має містити в собі неподільне джерело влади. Суть держави полягає у володінні верховною владою; суть управління - в апараті, за допомогою якого ця влада здійснюється. Монарх може надавати широкі повноваження на місцях і в такий спосіб здійснювати народне правління, тим часом як демократія може правити деспотично. Таким чином, Боден чітко розмежовував державу і управління.

Ж. Боден застосовував теорію верховної влади і відносно складових держави. За монархії функції парламенту мають бути дорадчими, повноваження суддям надає правитель. Усі об'єднання в державі - релігійні громади, муніципалітети, комерційні компанії - завдячують своїм існуванням волі суверена, а їх повноваження ґрунтуються на його згоді. Закон Ж. Боден визначав як ухвалу волі суверена, хоча закон природи стояв над людським законом і встановлював певні незмінні норми права. Таким чином, Боден висловив думку про обмеження влади монарха природним правом. При цьому він визнавав два абсолюти: невід'ємні права родини й необмежену законодавчу владу суверена.

Політична філософія Ж. Бодена, як і всі філософські течії XVI ст., поєднувала елементи старого й нового, при цьому мислитель вже не був середньовічним філософом. Правник за фахом, він викликав на себе ворожість колег, захищаючи історичне і порівняльне вивчення закону замість зосередження лише на текстах римського права. Він стверджував, що і закон, і політику слід досліджувати не лише у світлі історії, а й у світлі матеріального середовища: клімату, топографії. У праці "Метод легкого вивчення історії" філософ розглянув виникнення різних форм держави залежно від географічного середовища, природних умов, які впливають на специфіку життя людей, їх психологічні та інтелектуальні якості, особливості духовного складу, а таким чином, визначають доцільність певної форми держави. Мешканці Півночі, гірських регіонів створили демократію чи виборні монархії, а Півдня і рівнини - монархії.

Важливого значення Ж. Боден надавав аналізу форм правління, вирізняючи демократію, аристократію і монархію. Він негативно ставився до демократії, вважаючи, що народ не може бути допущеним до управління державою. В аристократичній державі управління, на його думку, належить нерозумній більшості. Найкращою формою держави мислитель називав обмежену законами монархію, у якій монарх володіє владою за власним правом. Це держава, де суверенітет цілком належить монарху, а управління нею, порядок призначення на певні посади здійснюються за аристократичними і демократичними принципами.

Фактичне утворення держави Ж. Боден пов'язував із силовим правлінням. Він вважав, що влада за своєю природою відрізняється від володіння, а правитель не є власником державного майна і не може відчужувати його. Правителеві належить верховна влада, а право власності, притаманне родині, накладає певні обмеження на владу суверена. Таким чином, Боденове постулювання принципу верховного володарювання за загальною згодою є найважливішою частиною його політичної філософії.

Ж. Боден прагнув гармонійної справедливості, характеризуючи право як мету буття держави. Держави він поділяв за способом здійснення влади на три види: законні, вотчинні (сеньйоральні), тиранічні. Законними державами є такі, у яких піддані дотримуються законів суверена, а суверен - законів природи, зберігаючи природну свободу і приватну власність підданих. Вотчинні (сеньйоральні) держави - ті, у яких суверен силою зброї захопив власність людей і управляє ними як батько родини. У тиранічних державах суверен уникає природних законів, розпоряджаючись власністю людей на відповідний розсуд. Найкращою, на думку Бодена, є така держава, у якій суверенітет належить монарху, а управління має аристократичний характер. Таку державу мислитель називав королівською монархією. Королівська влада, стверджував він, здатна захищати і здійснювати загальнодержавні інтереси.

Таким чином, Ж. Боден поєднав концепції централізованої влади і конституціоналізму. Природне право, на якому ґрунтувалася вся система Бодена, приймали як традицію і не аналізували. Державно-правові погляди Бодена за своїм інтелектуальним змістом та історичним сенсом були проривом до горизонтів політико-правової ідеології Нового часу.

Похожие статьи