Поделиться Поделиться

Умови, що маються на увазі

Умови, які сучасне право вважає такими, що маються на увазі на користь покупця, поділяються на чотири категорії невисловлених умов: про те, що продавець має право продавати товари; що товари відповідатимуть своєму описові; що товари матимуть задовільну якість і відповідатимуть своєму призначенню; що при продажу за зразком партія товару відповідатиме взірцю.

Невисловлена умова про те, що продавець має право продавати товари

Стаття 12(1) передбачає умову з боку продавця, що (за винятком випадків, на котрі поширюється дія статті 12(3)) у випадку продажу він має право продавати товари і в разі укладення угоди про продаж він матиме таке право в момент, коли має відбутися перехід власності.

Зауважте, що хоч ця невисловлена умова в текстах майже неодмінно називається невисловленою умовою про титул, насправді вона йде далі й передбачає право продавати. Цю відмінність добре ілюструє справа Ніблетт проти "Конфекшинерс Метіріалс Ко" (1921 р.), в якій попри те, що продавець володів товарами, а таким чином, мав на них дійсний титул, він завжди ж не мав права продати їх через порушення торгової марки, що належить третій стороні.

Можливо, найпоширенішим прикладом продавця без правового титулу є ситуація, коли товари крадені. Наприклад: злодій (3) украв машину у власника (В) і продав її позивачеві (ПІ), котрий придбав її добросовісно. ПІ продав цю машину П2. Поліція знайшла машину у володінні П2 і повернула її власнику, яким є уже страхова компанія В. Компанія, виплативши В компенсацію його застрахованої втрати, в результаті одержує право власності на машину. П2 має право порушити справу проти ПІ за статтею 12(1) Закону про продаж товарів 1979 р. П2 може вимагати відшкодування купівельної ціни, якому він заплатив ПІ, попри те, що певний час користувався машиною (див. справу Роуленд проти Діваля (1923 р.)). ПІ має право подати позов проти 3 також за статтею 12(1) Закону про продаж товарів. Однак рідко буває варто подавати позов, тож ПІ, як правило, залишається з великою втратою.

У справі Роуленд проти Діваля (1923 р.) Д. придбав автомобіль у Т. у квітні. Т. був злодієм і правового титулу на машину не мав. У травні Д. продав машину Р. (дилеру) за 334 фунти стерлінгів. Р. дещо полагодив машину, перш ніж продати її в липні К. за 400 фунтів стерлінгів. Поліція вистежила машину в К. і відібрала її на користь справжнього власника. Р. повернув К. купівельну ціну. Д. відмовився повернути Р. купівельну ціну, проте заплатив суду меншу суму, що являла собою купівельну ціну, якому Р. заплатив Д., за вирахуванням знижки зд користування машиною. Суд ухвалив рішення, що Р. має право на повернення йому повної купівельної ціни, оскільки він заплатив за власність на машину, а не за ЇЇ використання. Тож у цьому випадку абсолютно не було зустрічного задоволення.

Подальші правові дії, які відбуваються рідко, полягають у через те, що власник має право порушити справу проти будь-кого з З, ПІ та П2 чи проти них усіх, звинувативши в делікті привласнення. Це право порушити справу часто ігнорується тими, хто висуває пропозиції відносно реформування правової системи, бо вони заявляють, що П2 може повернути собі купівельну ціну лише за умови знижки за користування товарами для П2. Якби так було, і, за винятком того, власник скористався б своїм правом порушити справу проти П2, то П2 заплатив би за користування товаром двічі й до того ж не одержав би власності, придбання якої він добивався!

У деяких випадках може виникнути сумнів стосовно того, хто є справжнім власником вкрадених товарів, знайдених поліцією. У таких випадках поліція, як правило, відмовляється повернути їх будь-якій стороні, очікуючи на рішення суду відносно титулу. Коли таке трапляється, початковий власник може подати позов з делікту привласнення проти поліції, сторони, у володінні якої поліція знайшла товар, чи їх обох.

За умови, що покупець розриває контракт через відсутність титулу, перш ніж відбувається передача власності, покупець може повернути собі заплачену ним ціну, попри те навіть, що продавець тим часом придбав дійсний титул, котрий дозволяється передати покупцеві, як у справі Bammepeopm проти "Кіннгсеей Моторе" (1954 p.). Б. придбав машину в компанії KM. З'ясувалося, що вона належала компанії, яка надає товари в оренду з правом викупу і була протиправно продана орендарю, пройшовши через багато рук, перш ніж потрапила до KM. Компанія, що займається наданням товарів в оренду з правом викупу, зажадала від Б. повернення машини (хоч нині Б. став би власником за положеннями статті 3 Закону про оренду з правом викупу 1964 p.). Тож Б. подав позов на KM, вимагаючи повернення внесеної ним купівельної ціни. Поміж тим орендар заплатив решту ціни оренди з правом викупу і став власником. Суд ухвалив рішення, що коли орендар став власником, це "заповнило" титули проміжних покупців. Однак, оскільки Б. розірвав контракт з KM, перш ніж орендар одержав титул, Б. мав право на повне відшкодування купівельної ціни.

Коли покупець вдосконалив товари, помилково, проте чесно вважаючи, що має на них дійсний титул, має відбутися коригування ціни з урахуванням збільшення вартості внаслідок удосконалення; аналогічне коригування має відбутися на користь покупця, котрий придбав товар у того, хто його вдосконалив, чи наступного покупця, коли проти нього порушує справу справжній власник, а не той, хто зробив удосконалення (див. статтю 6 Закону про делікт (взаємодія з товарами) 1977 p.).

← Предыдущая страница | Следующая страница →