Поделиться Поделиться

УКЛАДЕННЯ ТА ПРИПИНЕННЯ ШЛЮБУ

Поняття та правова природа шлюбу

Згідно до ст. 21 СК України шлюб – це сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану.

Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя (за винятком майнових прав – ст. 74 СК України – конкубінат).

В юридичній літературі висловлювалися різні думки відносно визначення поняття шлюбу. Різні погляди на правову природу шлюбу існують не тільки у вітчизняній теорії сімейного права, проте й у сімейному праві зарубіжних держав. Зокрема, Є. Васильєв визначає три головні концептуальні погляди на шлюб з тих, які існують за кордоном:

1) шлюб – договір (найбільш поширена концепція);

2) шлюб – статус;

3) шлюб – партнерство.

Характерним є те, що конституційне законодавство багатьох країн встановлює необхідність державного захисту шлюбу як основи сім'ї.

Наприклад, Конституцією Ірландії закріплено, що "держава бере на себе обов'язок з особливою увагою охороняти шлюб, на якому будується сім'я, і захищати його від нападу".

Стаття 51 Конституції України не тільки забезпечує охорону сім'ї державою, проте й проголошує на конституційно- правовому рівні рівність жінки і чоловіка у шлюбі та сім'ї та необхідність вільного волевиявлення осіб на укладення шлюбу.

У статті 5 СК України законодавчо закріплений принцип державної охорони сім'ї, дитинства, материнства, батьківства. Держава створює умови для зміцнення сім'ї.

Таким чином, шлюб – це юридичний факт, котрий передбачає сімейно-правові відносини, це добровільний і рівноправний союз вільних жінки і чоловіка, котрий укладається у визначеному законом порядку для створення сім'ї.

У законодавчому визначенні поняття шлюбу сформульовані головні його ознаки:

1) шлюб – це сімейний союз. Шлюб створює сім'ю, а не спрямований на її створення;

2) у шлюбі можуть перебувати лише жінка та чоловік, тобто особи різної статі. У деяких європейських державах (Бельгія, Голландія) шлюб може бути зареєстрований поміж особами однієї статі. Можливість "шлюбу" поміж особами однієї статі суперечить християнській моралі, канонам інших релігійних вірувань, не узгоджується вона й з моральними засадами нашого суспільства, а через те наприклад цих держав Україною не був запозичений;

3) реєстрація шлюбу органом ДРАЦС з дотриманням відповідних правил, визначених законом. Без такої реєстрації шлюбу як правової категорії немає. Так званий "цивільний шлюб" – це побутова категорія, яка відображає наявність лише однієї ознаки шлюбу – сімейного союзу жінки та чоловіка. Відсутність державної реєстрації не робить даний союз актом цивільного стану, тобто шлюбом у правовому розумінні цього слова. Жінка та чоловік у цьому союзі мають статус сім'ї, проте не мають статусу подружжя;

4) мета – створення сім'ї;

5) породжує права та обов'язки;

6) укладається без зазначення строку дії.

Досвід історії переконує, що шлюб залишається єдиною найдосконалішою формою організації сімейного життя чоловіка і жінки та здійснення важливих соціальних функцій.

Слід зазначити, що релігійний обряд шлюбу проводиться зараз по всій Україні, однак він не має правового значення, оскільки не створює прав та обов'язків подружжя. Особи, які після вінчання спільно проживають без реєстрації шлюбу, мають статус сім'ї, проте не мають правового статусу подружжя.

Церковний шлюб визнається сьогодні лише в тих випадках, коли він відбувався до створення чи відновлення державних органів реєстрації актів цивільного стану. Зокрема, в західних областях УРСР церковні шлюби визнавалися, коли вони були здійснені до 5 травня 1940 року, в Закарпатській області – до 25 січня 1946 року, в окремих районах Чернівецької області, Акерманському та Ізмаїльському районах Одеської області – до 2 серпня 1940 року.

Незважаючи на законодавче визначення шлюбу, соціальний престиж даної форми організації сімейного життя жінки та чоловіка, підтримку з боку канонічного права, попри невизнання та утиски, існує інша форма організації сім'ї – "фактичний шлюб", чи конкубінат (від лат. concubium – глибока ніч; concuba – наложниця; concubinatus – позашлюбне співжиття (тривале позашлюбне співжиття з незаміжньою жінкою, що допускалося давньоримським правом; незаконне співжиття).

У новітній історії конкубінат – це не короткочасна, а тривала, певною мірою стійка спільність жінки та чоловіка. Вона відкрита, а не прихована. Конкубінат характеризується відсутністю формальних перешкод до шлюбу. З позиції юридичного права, конкубінатом є і спільність жінки та чоловіка за відсутності державної реєстрації шлюбу.

З прийняттям СК України, фактичні шлюбні відносини стали дуже поширені, оскільки основна перешкода для їх існування (спільно нажите майно), згідно до ст. 74 СК України, віднесена до спільної сумісної власності, і відносини відносно цього майна регулюються так само, як і поміж особами, що перебувають у шлюбі.

Однак поширення на майно осіб, які перебувають у фактичних відносинах, правового режиму подружжя, також не означає, що дані відносини матимуть переваги над відносинами осіб, які перебувають у зареєстрованому шлюбі.

Згідно до ст. 75 СК України встановлено також обов'язок лише відносно подружжя матеріально підтримувати один одного. Навіть розірвання шлюбу не припиняє цього обов'язку, котрий виник під час шлюбу, і згідно до ст. 76 СК України особа має право на утримання, коли вона стала непрацездатною до розірвання шлюбу чи протягом одного року від дня розірвання шлюбу та потребує матеріальної допомоги і колишній чоловік може її надати.

За винятком того, особа має право на утримання, коли вона стала інвалідом після спливу одного року від дня розірвання шлюбу, коли її інвалідність була результатом протиправної поведінки колишнього чоловіка (колишньої дружини) під час шлюбу.

Як бачимо, перебування у шлюбі законодавчо забезпечує матеріальну підтримку навіть після розірвання шлюбу, чого не можуть забезпечити фактичні шлюбні відносини.

Окрім того, згідно до ст. 34 ЦК України, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу і зберігає її навіть у разі його розірвання. Зрозуміло, що повністю дієздатна особа може набагато легше захистити свої майнові права.

За винятком того, СК України передбачає врегулювання спірних питань поміж подружжям договорами: шлюбний договір (ст. 92), договір поміж матір'ю і батьком дитини при розірванні шлюбу (ст. 109), договір про припинення аліментних зобов'язань (ст. 89).

Можливість укладення договору поміж особами, що перебувають у фактичному шлюбі, передбачено ст. 74 СК України, де жінці та чоловіку, які проживають однією сім'єю, проте не перебувають у шлюбі поміж собою чи в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними під час спільного проживання, належить на праві спільної сумісної власності, коли інше не встановлено письмовим договором поміж ними.

Існує декілька теорій, що роз"яснюють правову природу шлюбу.

Правова природа шлюбу розкриває його як договір, як таїнство і як інститут особливого роду. Теорія шлюбу як договору бере відповідний початок у Давньому Римі. У римському праві класичного періоду всі головні форми вступу в шлюб мали ознаки простої цивільної угоди. Правовому регулюванню в Римі піддавалася тільки певна сфера шлюбних відносин, їх цивілістична сторона, їх моральна і сакральна (долучення до сімейного культу) сфери залишались поза правовими межами.

Надалі канонічні норми надають інституту шлюбу характеру містичного таїнства, акцентуючи на його духовній стороні. Класичним канонічним поняттям шлюбу стає уявлення про нього як про "найповніше (фізичне, моральне, економічне, юридичне, релігійне) спілкування поміж чоловіком і дружиною". Таким чином, у сферу права потрапляють не тільки правові, а й етичні, релігійні і певною мірою фізичні елементи шлюбу. У той період, коли сімейні відносини регламентувалися релігійними правилами, даний підхід був цілком виправданий, проте із зміною канонічних норм світськими законами він став неактуальним. Світські закони, на відміну від релігії, не регулюють і не можуть врегульовувати відносини, що відносять духовній, етичній сфері.

У шлюбі дозволяється умовно виділити різні групи відносин: духовні, фізичні та матеріальні. Духовні та фізичні елементи шлюбу, безумовно, не можуть регулюватися правом, і з цим погоджуються практично всі учені. Однак такий поділ відносин, які становлять шлюбний зв'язок, не було визнано одразу.

Релігійні уявлення про шлюб поступово змінилися на етичні. Поняття шлюбу в цій концепції пов'язується не з погодженням його церквою, проте з відповідністю шлюбного союзу моральній природі людини. Шлюб розглядається при цьому вже не як таїнство (проте також не як договір), а як інститут особливого роду. При цьому право повинно було захищати даний інститут, через те шлюб знову цілком потрапляв у сферу дії права.

Недоліком даної теорії є перенесення етичних уявлень про шлюб у сферу дії права. Право, безумовно, повинно будуватись на етичних уявленнях своєї епохи, однак воно не може повністю включати в себе етичні норми. За винятком того, шлюбні відносини настільки тісно пов'язані з глибинними основами людського існування, що найменша спроба права втрутитися в інтимні чи духовні взаємини подружжя може призвести до посягання на людську особистість та її найважливіші права.

У сучасному плюралістичному суспільстві неможливо нав'язувати всім його членам єдині уявлення про шлюб. Через те право, ґрунтуючись на моральних нормах, повинно охоплювати лише ту сферу шлюбних відносин, яка, по-перше, піддається правовому регулюванню, а по-друге, потребує його. Поступово необхідність такого поділу усвідомлюється завжди більше. Одночасно з цим відроджується інтерес до концепції шлюбу як договору. Згідно з поглядами, що склалися у Франції, шлюб за своєю духовною стороною є таїнством і як таїнство повинно відбуватись у церкві, проте як світська інституція, що випливає з договору і на ньому заснована, шлюб є цивільним інститутом.

Це поняття відповідає і сучасним реаліям. У тій частині, в якій шлюбні відносини регулюються правом, – це цивільно- правові відносини. В іншій своїй частині, яка лежить у релігійно-етичній чи просто етичній сфері, шлюб може розглядатись як таїнство, як містичний союз, як союз, що передбачає найбільш повне спілкування, чи навіть як засіб досягнення певних вигод – усе це виходить поза межі права. Етична оцінка свого шлюбу – суто особиста справа кожної подружньої пари, вона залежить виключно від її релігійних, філософських і етичних уявлень. Нав'язування таких уявлень ззовні є не що інше, як зазіхання на свободу світогляду особистості.

Подружжя, які уклали шлюб із суто матеріальних міркувань, можуть вважати, що всі їхні права і обов'язки випливають з укладеної ними угоди, і держава визнає такий шлюб дійсним, оскільки мотиви укладання шлюбу не мають правового значення. Усе це є важливим для релігії і моралі, проте і ті, й інші, уявлення можуть бути у різних людей різними, і визнання цього факту є однією з найважливіших гарантій людської свободи. Концепція шлюбу як інституту особливого роду була дуже популярна і в минулому. Її прихильники визнають наявність у шлюбних правовідносинах тих чи інших договірних елементів, проте відмовляються розглядати їх як договірні.

Більшість вітчизняних учених відмовляються визнавати угоду про укладення шлюбу цивільним договором. По-перше, вони вважають, що метою укладення шлюбу є не лише виникнення шлюбного правовідношення, проте також і створення союзу, заснованого на любові та повазі. Іншим доказом є те, що, вступаючи в шлюб, майбутнє подружжя не може визначати для себе зміст шлюбних правовідносин, їх права та обов'язки визначено імперативними нормами закону, що не є характерним для договірних правовідносин.

Наприклад, О. С. Іоффе зазначав, що шлюб виникає на підставі юридичного акта, котрий породжує правові наслідки. У цьому виражається схожість шлюбу з цивільною угодою. Проте соціальний зміст і правові особливості шлюбу в соціалістичному суспільстві, на його думку, виключали кваліфікацію шлюбу як один із різновидів цивільно-правових угод. Угода має за мету створення для її учасників конкретних прав і обов'язків. Шлюб заснований на любові, а не на корисливих майнових інтересах. Метою вступу в шлюб О. С. Іоффе називав бажання отримати державне визнання створеного союзу, "основа якого – взаємна любов і повага – не входить в його юридичний зміст". Через те шлюб може припинитися в будь-котрий час, що не є характерним для цивільних угод. Дійсно, воля осіб, які укладають шлюб, спрямована на досягнення цілого ряду наслідків, як правових, так і неправових. Насамперед вони прагнуть набути громадського і правового статусу законного подружжя. Статус перебування в шлюбі тягне за собою і набуття прав та обов'язків подружжя.

Такі права і обов'язки не виникають в силу закону незалежно від волі, подружжя. Насамперед, коли чоловік і жінка категорично проти їх виникнення, вони можуть не реєструвати шлюб. Укладаючи шлюб, подружжя дають згоду на вступ у відносини, значна частина яких імперативно визначена законом.

Цілком правильно вважати шлюб саме союзом чоловіка та жінки в розумінні їх добровільного об'єднання для набуття прав та обов'язків,, що виключає природу шлюбу як договору. Так, шлюб є укладеним з моменту його державної реєстрації, а через те права та обов'язки як подружжя виникають у чоловіка та жінки саме з моменту реєстрації шлюбу. Таким чином, дозволяється зробити висновок, що саме шлюб породжує права та обов'язки подружжя. Натомість, як випливає з природи договору, він є укладеним у момент погодження сторонами його істотних умов, що дає підстави вважати, що укладенню договору передує погодження обсягу прав та обов'язків його сторін. Таким чином, коли дотримуватися позиції, що шлюб є договором, то його укладенню повинне передувати погодження прав та обов'язків подружжя. Разом з тим, таке погодження здійснюється на майбутнє, тобто на випадок набуття статусу подружжя, а відтак первинним є набуття статусу подружжя, тобто реєстрація особами свого об'єднання в сім'ю (союзу), а вже потім виникнення в них прав та обов'язків подружжя. Таким чином, шлюб не може бути договором, а договірними можуть бути лише відносини у шлюбі.

В останні десятиліття в західних країнах виникають теорії, які грунтуються на плюралістичній моделі шлюбу. Їх автори вважають, що в наш час існування в кожній правовій системі єдиної моделі шлюбу вже не відповідає потребам сучасного суспільства. Шлюб зазвичай визначається як союз одного чоловіка і однієї жінки, як правило, довічний і передбачає їх взаємну вірність один одному. Проте можлива поява шлюбних союзів, укладених на певний час чи без обіцянки взаємної вірності. У зв'язку з цими змінами й висловлюється припущення, що в майбутньому особи, вступаючи у шлюб, будуть мати право за допомогою договору виробити для себе ту модель шлюбу, яка для них є найбільш прийнятною, а держава буде лише реєструвати їхній вибір.

Похожие статьи