Поделиться Поделиться

Набуття та припинення права власності

Поняття і види підстав набуття права власності

Правовідносини власності виникають, змінюються та припиняються на підставі певних юридичних фактів, які називають підставами набуття права власності. Поряд із підставами існують і способи набуття права власності. Вказані поняття не слід ототожнювати: підставами набуття права власності (які йменуються також титулами власності) є наприклад, договір купівлі-продажу, заповіт, рішення суду; способами набуття права власності є передання речі, державна реєстрація правочину чи права тощо. Для договорів, які потребують нотаріального посвідчення та у певних випадках державної реєстрації, факт їх укладення служить не тільки підставою, а й способом набуття права власності1.

Набуття права власності у однієї особи в переважній більшості пов'язане з припиненням права власності в іншої, що часто обумовлене проблематикою правонаступництва. Дії з набуття права власності мають бути правомірними та добросовісними. Це стосується: а) способів набуття права власності; б) процедури набуття права власності та в) особи-набувача.

Статтею 328 ЦК встановлюються принципові засади набуття права власності. Ними є передусім відкритість (невичерпність) переліку підстав його виникнення. Це означає, що право власності може насуватися у будь-котрий спосіб, що не суперечить закону. Зокрема, найбільш поширеною підставою набуття права власності, як і набуття цивільних прав взагалі, є правочини. Інші перелічені у гл. 24 ЦК підстави набуття права власності деталізують вказане загальне правило. Не менш важливою є й презумпція законності набуття права вчасності, тобто право власності вважається набутим правомірно, коли інше прямо не випливає із закону чи коли незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду.

Дозволяється визначити такі різновиди підстав набуття права власності. Це, по-перше, передбачені ЦК (чи іншими актами цивільного законодавства). Зокрема, положення статей 329-345 ЦК встановлюють можливість набуття права власності залежно від певних, визначених ним обставин, що мають юридичне значення. По-друге, які звичайно вважаються такими, хоча й не передбачені ЦК, зокрема відділення плодів; прирощення рухомих речей до нерухомих; змішання. По-третє, такі юридичні факти, які одночасно є підставами припинення цього права у іншої особи, наприклад, реквізиція та конфіскація.

Виходячи з ЦК, дозволяється зазначити, що право власності може набуватися на: а) майно, якого раніше не існувало, а відтак воно не мало власника (на нову річ, у через те числі на плоди та виготовлену продукцію, побудову тощо); б) майно, яке хоча й існувало, проте права власності на нього ні в кого не було, чи власник якого невідомий, чи від якого власник відмовився чи втратив право власності; в) майно, яке перебуває у власності певної особи (до даної групи дозволяється віднести правочини; таку подію, як смерть особи з відповідним набором юридичних фактів, необхідних та достатніх для набуття права власності спадкоємцями; реорганізацію юридичної особи).

Існують класифікації підстав набуття права власності на первісні й похідні та загальні й спеціальні. Критерієм, завдяки якому стає можливим поділ правонабуття на первісне та похідне, має бути правонаступництво.

До первісних відносять підстави, за допомогою яких право власності на річ виникає вперше чи незалежно від права попереднього власника на цю річ, чи незалежно від його волі. Похідні підстави мають місце тоді, коли право власності одного суб'єкта встановлюється на підставі права попереднього власника.

До первісного набуття права власності слід віднести: набуття права власності на новостворене майно, в через те числі на об'єкти незавершеного будівництва (ст. 331 ЦК), перероблену річ (ст. 332 ЦК), безхазяйну річ (ст. 335 ЦК), рухому річ, від якої власник відмовився (ст. 336 ЦК), знахідку (ст. 337 ЦК), бездоглядну домашню тварину (ст. 340 ЦК), скарб (ст. 343 ЦК), привласнення загальнодоступних дарів природи (у через те числі лов риби та полювання на дикого звіра - ст. 333 ЦК), а також на плоди (ч. 2 ст. 189 ЦК), набуття права власності за набувальною давністю (ст. 344 ЦК), визнання права власності на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК).

До похідного набуття права власності дозволяється віднести: набуття права власності за договором (ст. 334 ЦК), у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності (ст. 345 ЦК), унаслідок спадкування (ст. 1216 ЦК), переходу майна при реорганізації та перетворенні юридичної особи (ч. 2 статті 104, 107-109 ЦК).

Судове рішення само по собі є не підставою набуття права власності, а одним із елементів юридичного складу. Наявність судового рішення не позбавляє необхідності здійснювати державну реєстрацію права власності.

Залежно від того, чи відносять способи набуття права власності до всіх власників, існує їх класифікація на загальні (загальноцивільні) та спеціальні. Так, наприклад, виготовлення продукції, отримання доходів і правочини є загальними підставами набуття права власності для всіх власників. Спеціальними ж підставами буде набуття права власності держави на скарб, що є пам'яткою історії та культури (ч. 4 ст. 343 ЦК) чи комунальної власності на безхазяйне майно (ст. 335 ЦК) тощо.

← Предыдущая страница | Следующая страница →