Поделиться Поделиться

Уникнення конфлікту інтересів

Коли принцип адвокатської таємниці у діяльності адвокатури в Україні веде свою історію також з часів судово-правової реформи в Російській Імперії, а також від першого у незалежній Україні "Закону про адвокатуру", то принцип уникнення конфлікту інтересів - це новела у певному сенсі.

Закон так тлумачить даний принцип: "конфлікт інтересів - суперечність поміж особистими інтересами адвоката та його професійними правами і обов'язками, наявність якої може вплинути на об'єктивність чи неупередженість під час виконання адвокатом його професійних обов'язків, а також на вчинення чи невчинення ним дій під час здійснення адвокатської діяльності".

Слід уточнити, що новела саме в якості задекларованого і узаконеного принципу адвокатської діяльності. Етичні мотиви, які виключали можливість виконання адвокатом ролі захисника через можливість конфлікту інтересів саме у цій справі і саме відносно конкретної особи, існували і раніше. Цивільно-процесуальний і кримінально-процесуальний кодекси виключали таку можливість і були законною підставою для відводу адвоката у випадку, коли останній уже раніше був причетний до вирішення даної справи в будь-якій іншій ролі.

Чинне процесуальне законодавство також передбачає обмеження участі адвоката у справі з певних, у через те числі й етичних, мотивів. Так, ст. 41 ЦПК України встановлює, що одна й та сама особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги до предмета спору чи беруть участь у справі на другій стороні.

Стаття 46 нового КПК України "Загальні правила участі захисника у кримінальному провадженні" встановлює: "Захисник не має права взяти на себе захист іншої особи чи надавати їй правову допомогу, коли це суперечить інтересам особи, якій він надає чи раніше надавав правову допомогу".

З метою запобігання конфлікту інтересів КПК надає захисникові право на відмову від виконання своїх обов'язків після його залучення у випадках;

1) коли є обставини, які згідно з цим Кодексом виключають його участь у кримінальному провадженні. Такі підстави включені до Закону і повністю відтворюються у ст. 78 КПК "Підстави для відводу захисника, представника":

- захисником, представником не має права бути особа, яка брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, перекладач;

особа не має права брати участь у цьому ж кримінальному провадженні як захисник чи представник також у випадках: а) коли вона у цьому провадженні надає чи раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;

б) зупинення чи припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю чи його анулювання) в порядку, передбаченому законом;

в) коли вона є близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, потерпілого чи будь-кого зі складу суду.

2) незгоди з підозрюваним, обвинуваченим відносно вибраного ним способу захисту, за винятком випадків обов'язкової участі захисника;

3) умисного невиконання підозрюваним, обвинуваченим умов укладеного з захисником договору, яке проявляється, зокрема, у систематичному недодержанні законних порад захисника, порушенні вимог цього Кодексу тощо;

4) коли він свою відмову мотивує відсутністю належної кваліфікації для надання правової допомоги у конкретному провадженні.

Перші три пункти однаковою мірою дозволяється віднести як до правових, так і до етичних приводів. Що ж до п. 4, то він потребує окремого, більш глибокого тлумачення, оскільки, на нашу думку, тісно пов'язаний з темою укладення угоди про надання правової допомоги і, вочевидь, неправильно орієнтує адвоката в етичному просторі відносин з майбутнім клієнтом, через те цій аспект питання буде більш детально розглянуто в розділі "Укладення угоди".

2. Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України та за її межами, коли інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, чи законодавством іноземної держави

Відносно першого пункту ч. 2 ст. 4 Закону "Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України", то він не вносить жодних змін до статусу адвоката порівняно з Законом "Про адвокатуру". І далі "... та за її межами, коли інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, чи законодавством іноземної держави" вказує на відсутність якогось конкретного порядку на всі випадки у практиці. Конкретна ситуація, що пов'язана з необхідністю виїзду за кордон для провадження справи, має вирішуватися залежно від конкретної країни і дипломатичних відносин, які склалися наданий момент поміж Україною і конкретною державою.

У цьому випадку мають значення не лише законодавство України та законодавство іноземної держави, проте й участь України у міжнародних угодах та організаціях, які передбачають і участь адвоката у конкретних питаннях.

3. Адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально чи в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

У частині 3 ст. 4 Закону однією загальною фразою інформується про усі форми здійснення адвокатської діяльності в Україні. Параграфом пізніше "Види адвокатської діяльності. Права і обов'язки адвоката. Гарантії адвокатської діяльності" дані питання будуть розглянуті більш детально.

Особливої уваги заслуговує факт надання пріоритету положенням, передбаченим міжнародним договорам України: Адвокат іноземної держави здійснює адвокатську діяльність на території України згідно до цього Закону, коли інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відносно першого пункту частини 2 ст. 4 Закону "Адвокат України здійснює адвокатську діяльність на всій території України", І далі "... та за її межами, коли інше не передбачено міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, чи законодавством іноземної держави" вказує на відсутність якогось конкретного порядку на всі випадки у практиці. Конкретна ситуація, що пов'язана з необхідністю виїзду за кордон для провадження справи має вирішуватися в залежності від конкретної країни і дипломатичних відносин, які склалися на даний момент поміж Україною і конкретною державою.

У цьому випадку мають значення не лише законодавство України та законодавство іншої іноземної держави, проте й участь України у міжнародних угодах та організаціях, які передбачають і участь адвоката у конкретних питаннях.

← Предыдущая страница | Следующая страница →