Поделиться Поделиться

Адвокатська діяльність

В сучасному суспільстві завжди більшої актуальності набувають питання забезпечення правового статусу окремих категорій громадян, їх об'єднань чи соціальних груп Особливого звучання ця проблема набула в рік 50-річчя прийняття і проголошення Генеральною Асамблеєю ООН Загальної Декларації прав людини. Процес посилення юридичних гарантій правового положення людини в суспільстві є за своєю суттю об'єктивним через те, що свідчить про розвиток соціальної організації, її вдосконаленість, прогресивність. За винятком того, визнаючи Україну правовою соціальною державою, ми повинні визнати і забезпечити реальну наявність закріплених на конституційному рівні прав та свобод громадян. Соціальний прогрес, втілення концепції правової держави дійсно є досить вагомими чинниками, що вимагають вдосконалення існуючої системи юстиції в Україні, підвищення рівня правової захищеності громадян.

Одним із засобів вирішення даної проблеми, котрий за своїми можливостями дозволяється назвати універсальним, є інститут адвокатури, що виступає як надійна правова гарантія здійснення захисту прав людини і надання їй правової допомоги.

В даному випадку, говорячи про здійснення захисту прав, ми не маємо на увазі фізичний захист особи, що є функцією окремих органів держави чи приватних охоронних структур, а розуміємо захист за допомогою суто юридичних засобів та процедур, дозволених законом, використання яких вимагає від суб'єктів наявності спеціалізованих юридичних знань та навичок роботи.

Говорячи про роль адвокатури, її соціальне значення, слід також згадати про функцію по відношенню до правових установ, правосуддя, якому дозволяється назвати контрольно-стимулюючою. Участь адвоката у різноманітних процесах змушує їх учасників працювати більш якісно, виважено, у відповідності до букви і духу закону. Окрім всього, сама наявність інституту адвокатури створює певні можливості для надання широкого кола правових послуг всім верствам населення, особливо у випадках, коли без втручання кваліфікованого юриста не обійтись. Професійні асоціації адвокатів виконують життєво важливу функцію у підтриманні професійних стандартів юридичної діяльності і етичних норм, на яких вона ґрунтується, а також захищають своїх членів - представників незалежної юридичної професії, від переслідувань, обмежень та всілякого роду посягань.

Згідно до чинного законодавства, Адвокатура України - це добровільне професійне громадське об'єднання, покликане сприяти захисту прав, свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну допомогу.

Розкриваючи головні риси адвокатської роботи, як одного з видів практичної юридичної діяльності, необхідно торкнутися питання про види та принципи адвокатської діяльності, порядок набуття та припинення права на адвокатську діяльність, особливості участі адвоката у кримінальному та цивільному процесі, питання етики адвоката, його соціального захисту, відповідальності тощо.

Характерною рисою сучасного стану цього виду діяльності дозволяється назвати значне підвищення її престижності серед інших юридичних професій, збільшення корпусу адвокатів. Це пояснюється різними факторами суб'єктивного та об'єктивного походження. Серед останніх слід назвати підвищення ролі права у суспільстві, нагальну потребу участі юристів у вирішенні конкретних ситуацій, що передбачає застосування спеціалізованих юридичних знань у різних сферах життєдіяльності суспільства.

Досить висока роль адвокатської роботи в системі економічних відносин, де виникають проблеми захисту власності, відшкодування збитків, повернення втраченого майна. Це можуть бути ситуації, пов'язані з розподілом спадщини чи майна подружжя, приватизацією житла, невиконанням договірних обов'язків адміністрацією підприємства. Таких ситуацій дійсно виникає досить багато і визначити свою особисту лінію поведінки без компетентного помічника, котрий вміло розбирається у всіх тонкощах господарського чи цивільного права, часто буває неможливо. Так, говорячи про зміст адвокатської роботи, О.Е.Жалінськйй вказує на те, що виникають нові види юридичних послуг в економічній сфері: розробка установчих документів, реєстрація юридичних осіб, правове супроводження ліцензування, договорів з нерухомістю тощо. Як наприклад він наводить діяльність колегії адвокатів "Московський юридичний центр". Ця колегія, окрім інших послуг, проводить економіко-правовий аналіз використання правових засобів в діяльності підприємств та установ, здійснює правове супроводження аудиту, пропонує методику перевірки фінансового стану контрагентів, надає допомогу у поверненні боргів тощо.

Не менш важливою вбачається роль адвокатів і в системі політичних стосунків поміж окремими організаціями, громадянами та державою, коли виборюється право на існування, захищається честь, гідність, повертається чесне ім'я людині тощо. І знов виникає потреба участі спеціаліста, котрий забезпечить інтерес громадянина чи організації в ході здійснення юридичних процедур, складання документів, свідчення фактів тощо. Такого спеціаліста, котрий в разі необхідності зможе сам виступити від імені свого підзахисного: зробити офіційну заяву, висунути вимогу, поставити запитання, надати необхідні докази, документи.

Говорячи про престижність та авторитет адвокатів у суспільстві, слід звернутися до прикладу західних країн, де вживається такий термін, як "сімейний адвокат", що. на жаль, не можуть собі дозволити громадяни нашої держави. Сама наявність постійного помічника з правових питань сім'ї свідчить про широку розповсюдженість представників даної професії в розвинутих демократичних країнах. Розвиток демократії, права, правової культури, розширення правових знань по суті є невід'ємними процесами у справі формування правової держави.

Адвокатська діяльність, як окремий вид юридичної практичної діяльності, має спільні риси з іншими видами, а також певні особливості, які дозволяється спостерігати у формах чи принципах її здійснення. З цією метою необхідно звернутися до закону України "Про адвокатуру", де в ст.5 вказується на головні види юридичної допомоги, які може здійснювати адвокат:

Надавати консультації та роз'яснення з юридичних питань.

Надавати усні та письмові довідки відносно законодавства, тлумачити громадянам зміст окремих юридичних слів та формул.

Складати за дорученням своїх клієнтів скарги та інші документи, що мають правове значення для справи.

Здійснювати також представництво в суді чи інших органах держави шляхом особистої присутності.

Надавати юридичну допомогу підприємствам, організаціям, установам у питаннях правового забезпечення їх діяльності, допомагають в організації підприємництва, підтриманні господарських зв'язків в межах країни та за її кордонами.

Виконувати свої обов'язки по захисту та представництву інтересів у процесі дізнання та попереднього слідства.

Наведений перелік не є вичерпним, і закон передбачає здійснення інших видів правової допомоги, які неможливо передбачити в повному обсязі у нормах статті. їх перелік цілком залежатиме від ситуації, що склалася, а також від інтересу та потреб клієнта. Вичерпний перелік значною мірою обмежував би потенціал юриста у питаннях правової допомоги.

З точки зору організаційної структури юристи можуть здійснювати адвокатську діяльність індивідуально - шляхом створення адвокатського бюро та колективно - шляхом об'єднання з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори у відповідності до закону України "Про адвокатуру".

Та незалежно від організаційної форми, якому було обрано для здійснення професійної діяльності, вся адвокатська робота базується на певній системі принципів, що висвітлюють порядок організації об'єднань, способи їх діяльності, характеризують моральні критерії оцінки адвокатської роботи.

Серед таких принципів перш за завжди слід назвати такі:

верховенство закону,

добровільність,

незалежність,

самоврядування,

демократизм,

колегіальність,

гуманізм,

гласність,

конфіденційність.

Окремо Закон про адвокатуру закріплює норму, яка стосується гарантій адвокатської діяльності. Зокрема, законодавством встановлено, що професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом; забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю. З цих питань вони також не можуть допитуватись як свідки. Документи, пов'язані з виконанням адвокатом доручення, не підлягають оглядові, розголошенню чи вилученню без його згоди. Забороняється прослуховування телефонних розмов адвокатів у зв'язку з оперативно-розшуковими заходами без санкції органів прокуратури. Не допускається офіційне негативне реагування з боку правоохоронних органів (дізнання, слідства, суду) на правову позицію адвоката у справі.

Адвокату гарантується рівність прав з іншими учасниками процесу. Кримінальна справа проти адвоката може бути порушена тільки Генеральним прокурором України, його заступниками, прокурорами Республіки Крим, області, міста Києва. Адвоката не дозволяється притягнути до кримінальної, матеріальної та іншої відповідальності чи погрожувати її застосуванням у зв'язку з поданням юридичної допомоги громадянам та організаціям.

Особливий інтерес у питанні загальної характеристики адвокатської діяльності представляє роль адвоката у кримінальному та цивільному процесах, де найчастіше виникають гострі конфліктні ситуації, протиріччя, змінюються долі людей тощо.

Згідно ст.29 Конституції України, кожний затриманий має право знати мотиви затримання, отримати роз'яснення його прав, захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника. Більш детально питання організації захисту за участю адвоката регламентуються кримінально-процесуальним кодексом України. Взагалі, в кримінальному процесі є й інші учасники, за винятком затриманого. Це - підозрюваний, обвинувачений, підсудний, потерпілий, цивільний позивач та цивільний відповідач. Усі" дані учасники процесу мають право на захист своїх законних інтересів. Однак, в юридичних питаннях судочинства, організації захисту вони, як правило, не мають досвіду, через те значна роль у відстоюванні їх прав та законних інтересів належить юристам-адвокатам.

Участь у справі захисника, насамперед адвоката, є однією з найважливіших гарантій права на захист. Згідно зі ст. 48КПК захисник зобов'язаний використовувати усі зазначені в законі засоби і способи для з'ясування обставин, що виправдовують обвинуваченого (підозрюваного) чи пом'якшують його відповідальність, і подавати обвинуваченому (підозрюваному) необхідну юридичну допомогу. Захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а в разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, чи застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення - з моменту оголошення їй протоколу затримання чи постанови про застосування цього запобіжного заходу, проте не пізніше двадцяти чотирьох годин після затримання. Коли попереднє розслідування не проводилося, захисник допускається до участі в справі після віддання обвинуваченого до суду.

Захисників запрошують самі підозрювані, обвинувачені чи підсудні, а їх законні представники, родичі чи інші особи - тільки за їх дорученням чи на їх прохання. Замінюється один адвокат іншим лише на клопотання чи зі згоди підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. У тих випадках, коли участь захисника, якого обрав обвинувачений (підозрюваний), є неможливою, орган дізнання, слідчий, суддя вправі запропонувати йому запросити іншого захисника чи призначити останнього через колегію адвокатів.

Закон передбачає ряд випадків обов'язкової участі захисника у справі: а) з моменту затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, чи застосування до неї запобіжного заходу у вигляді взяття під варту до пред'явлення обвинувачення, проте не пізніше 24 годин з моменту затримання - у справах про злочин неповнолітніх; німих, глухих, сліпих та інших осіб, які внаслідок своїх фізичних чи психічних вад не можуть самостійно здійснювати своє право на захист; осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; б) у судовому засіданні при суперечностях поміж інтересами підсудних, коли хоча б один з них має захисника; коли в судовому розгляді справи бере участь прокурор, а також громадський обвинувач при відсутності громадського захисника тощо.

Дуже важливою у захисті прав та законних інтересів обвинуваченого є участь захисника на заключному етапі попереднього слідства (ст.ст. 218-222 КПК). При ознайомленні з усіма його матеріалами захисник має право: робити виписки, мати побачення з обвинуваченим наодинці, роз'яснювати йому зміст обвинувачення, обговорювати питання про заявлення клопотань, подавати докази, заявляти відводи, оскаржувати дії і рішення особи, що провадить дізнання, слідчого, прокурора (ст. 219 КПК). Ознайомившись з матеріалами справи, захисник, як і обвинувачений, має право порушити клопотання про доповнення попереднього слідства чи дізнання, про зміну кваліфікації злочину, про закриття справи.

Не менш важливою частиною участі захисника-адвоката є його усні пояснення в суді касаційної інстанції. Критично аналізуючи вирок, докази, на яких він ґрунтується, адвокат коротко, чітко і Ясно викладає суть касаційної скарги. Зосереджуючись на одному чи кількох найважливіших, з точки зору захисту, моментах, прагнучи переконати суд в наявності підстав для скасування чи зміни вироку в бік поліпшення становища підзахисного.

Також відповідальним та характерним для адвокатської діяльності є його участь як правозахисника та представника в цивільному процесі, що регламентується нормами цивільно-процесуального права України.

Законодавство України покладає на адвоката виконання в цивільному процесі подвійних функцій. Згідно до ст. 6 Закону України "Про адвокатуру" і глави 12 (ст. 110-117) ЦПК України, адвокати в цивільному процесі виконують одночасно функції правозаступництва й представництво і є суб'єктами, котрі здійснюють представництва сторін і третіх осіб в худі (ст. 112) і мають статус осіб, які беруть участь у справі (ст.98). Таким чином, участь адвоката в цивільному процесі України полягає у здійсненні ним представництва і захисті суб'єктивних майнових і особистих немайнових прав та інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб), що охороняються законом, та в сприянні суду у всебічному, повному і об'єктивному з'ясуванні дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. В процесуальному представництві адвоката поєднуються два види правовідносин - поміж адвокатом і особою, інтереси якої він представляє, поміж адвокатом і судом в цивільному процесі, які врегульовуються різними галузями права.

Правовідносини поміж адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий і процесуально-правовий характер. Матеріально-правові відносини ґрунтуються на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення і визначення обсягу повноважень представника в цивільному процесі.

Правові відносини поміж адвокатом і судом в цивільному судочинстві врегульовано нормами цивільного процесуального права і є цивільними процесуально-правовими. Процесуальне представництво є найбільш поширеним в цивільному судочинстві України. При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти і захищати права та інтереси громадян і юридичних осіб за їх дорученням в усіх судових органах та стадіях цивільного судочинства. Для ведення справи в суді адвокат повинен мати повноваження, підтверджене ордером юридичної консультації (п. 4 ст. 113 ЦПК). Повноваження дають адвокату право на вчинення від імені особи, якому він представляє, усіх процесуальних дій, за винятком передачі справи до товариського чи третейського суду, повної чи часткової відмови від позовних вимог, погодження з позовом, зміни предмету позову, укладення мирової угоди, передачі повноважень іншій особі (передоручення), оскарження рішення суду, подачі виконавчого листа до стягнення, одержання присудженого майна чи грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому дорученні (ст.115 ЦПК). Адвокат, що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває повноважень після подачі судові доручення, виданого довірителем, а також свідоцтва атестаційної комісії про право на заняття адвокатською діяльністю.

Серед всіх питань привертають до себе увагу питання соціального захисту адвокатів. Виходячи з того, що адвокатура є громадським об'єднанням, проблема соціального забезпечення представників адвокатури набуває особливого звучання і від того, як професійне об'єднання юристів зможе належним чином захищати своїх колег від різного роду соціальних негараздів, надавати їм необхідну допомогу, (особливо у зв'язку з виконанням свого професійного обов'язку), буде залежатиме якість та ефективність юридичних послуг для громадян, ефективність захисту інтересів окремо взятої особи.

Згідно до Закону "Про адвокатуру", адвокати користуються правом на відпустку та на усі види допомоги по державному соціальному страхуванню. Відносно розміру внесків на нього, то вони сплачуються адвокатом на рівні осіб, які займаються діяльністю, заснованою на особистій власності фізичної особи та виключно на праці. Призначення і виплата допомоги, пенсій адвокатам, здійснюються згідно до законодавства про соціальне страхування і соціальне забезпечення. Слід зазначити, що адвокати-члени Спілки адвокатів України на відміну рід решти адвокатів, що не є членами Спілки, користуються рядом пільг. Так, в 1992 році рішенням Правління Спілки затверджено Положення про Фонд соціального захисту адвокатів України. Даний Фонд є центром по акумуляції коштів, що спрямовуються для соціального захисту членів Спілки, що є членами Фонду.

Основними завданнями Фонду є: збирання і накопичення внесків, виплата різних видів допомоги, організація санаторно-курортного лікування і відпочинку членів Фонду та їх сімей; фінансування навчання членів Фонду; забезпечення розширеного відтворення засобів Фонду на основі принципів самофінансування; міжнародне співробітництво з проблем, пов'язаних з соціальним захистом адвокатів; організація страхування адвокатського ризику; надання стипендій дітям членів Фонду - студентам юридичних вузів; кредитування членів Фонду для професійної роботи, оренди приміщень, надання довгострокових позик на пільгових умовах тощо. Майно Фонду складається із засобів як у грошовій, так і у іншій матеріальній формі, що надходять від засновників, спонсорів, членських внесків, засобів від діяльності Фонду, інших надходжень. Членом Фонду може бути лише член Спілки адвокатів України, котрий звернувся з заявою про вступ до Фонду і бере участь своїми членськими внесками у формуванні його майна, виконує інші обов'язки,- передбачені Положенням про Фонд.

Відносно права на здійснення адвокатської діяльності, то в даному питанні необхідно розглянути два моменти - умови набуття та умови припинення права на здійснення адвокатської діяльності.

Адвокатом, за Законом про адвокатуру, може бути громадянин України, котрий має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста чи помічника адвоката не менше двох років, котрий склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України. Він не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, державного управління. Адвокатом не може бути і особа, яка має судимість.

Для визначення рівня професійних знань осіб, що мають намір займатися адвокатською діяльністю, створюються (у Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі) кваліфікаційно-дисциплінарні комісії адвокатури, положення про які затверджені Указом Президента України від 5 травня 1993 року. Дані комісії діють у складі двох палат - атестаційної та дисциплінарної. Атестаційна палата має у складі 11 членів, до якої входять чотири адвокати, чотири судді та по одному представнику від Ради Міністрів Республіки Крим, обласних Київської та Севастопольської міських Рад народних депутатів і відповідних управлінь юстиції, а також відділення Спілки адвокатів України.

Атестаційна палата розглядає заяви з доданими до неї документами осіб, які виявили бажання займатися адвокатською діяльністю, приймає кваліфікаційні іспити, ухвалює рішення про видачу чи відмову у видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Особа, яка має бажання займатися адвокатською діяльністю, подає до атестаційної палати заяву, нотаріально засвідчену копію диплому про вищу юридичну освіту, документ, що підтверджує стаж роботи за спеціальністю юриста чи помічника адвоката не менше двох років. Подані документи розглядаються палатою протягом одного місяця з дня надходження.

Кваліфікаційні іспити включають відповіді на усні запитання з різних галузей права, вирішення практичних завдань, співбесіди тощо. Програми цих іспитів розробляються і затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури. Особа, яка не склала кваліфікаційні іспити, має право складати їх повторно через рік. Рішення відносно видачі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю чи про відмову у його видачі приймається відкритим голосуванням, більшістю голосів від загальної кількості членів палати.

Відносно припинення права на заняття адвокатською діяльністю, то це питання врегульовано ст.17 Закону України "Про адвокатуру", в якій дається кінцевий перелік випадків, що вважаються правоприпиняючими фактами. На цій підставі адвокатська діяльність може бути припинена рішенням кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури у випадках:

Засудження адвоката за вчинення злочину - після набрання вироком законної сили.

Обмеження судом дієздатності чи визнання адвоката недієздатним.

Втрати громадянства.

Грубого порушення вимог закону "Про адвокатуру" та інших актів законодавства України, які регулюють діяльність адвокатури, Присяги адвоката України.

Не зважаючи на те, що діяльність адвоката порівнюють з роботою незалежного професіонала - представника громадського об'єднання, його дії контролюються з боку різноманітних інстанцій крізь призму законності та виконання статутних вимог.

З одного боку - конфіденційність у роботі з інформацією відносно клієнта, а з другого - гласність і публічність у стосунках з посадовими особами, установами та організаціями, що обумовлює наявність зовнішнього контролю за межами спілки, колегії, контори, фірми, в якій працює адвокат. Таким чином, дозволяється говорити про здійснення зовнішнього контролю за діяльністю адвоката з боку прокуратури, суду, органів слідства, дізнання, з боку самого клієнта, з якими заключено угоду про надання юридичної допомоги.

Негативними наслідками такого контролю у випадках здійснення адвокатом правопорушення може бути притягнення його до юридичної відповідальності. Мова йдеться перш за завжди про відповідальність у зв'язку з порушенням, яке було скоєно у зв'язку з реалізацією адвокатом своїх функціональних повноважень. Таке порушення, коли воно не містить ознак злочину чи адміністративного проступку, дозволяється дорівняти до дисциплінарного, за що накладається й відповідна міра стягнення.

Дисциплінарні порушення є найбільш поширеними в практичній діяльності адвокатів по відношенню до інших видів правопорушень, а дисциплінарна відповідальність по відношенню до кримінальної та адміністративної найменш значущою для правопорушника. Притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності відбувається в результаті здійснення дисциплінарного провадження, яке передбачає виконання цілого ряду дій та процедур, згідно вимог правозастосовчого процесу.

Дисциплінарне провадження проти адвокатів здійснюється дисциплінарною палатою, яка, як вже зазначалося, створюється при кваліфікаційно-дисциплінарних комісіях у складі 9 членів: п'яти адвокатів, двох суддів, по одному представнику від управління юстиції, Ради Міністрів Республіки Крим, обласної, Київської і Севастопольської міських державних адміністрацій, відділення Спілки адвокатів України.

Дисциплінарна палата розглядає скарги громадян, а також окремі ухвали суддів, постанови, подання слідчих органів, заяви адвокатських об'єднань, підприємств, установ, організацій на дії адвокатів; вирішує питання про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності та розглядає порушені з цих питань справи.

До адвоката можуть бути застосовані такі дисциплінарні стягнення: попередження; зупинення дії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю на строк до одного року; анулювання свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

При накладенні стягнення враховуються характер порушення та його наслідки, серйозність проступку, особа адвоката, ступінь його вини. Питання про дисциплінарну відповідальність адвоката як члена адвокатського об'єднання регулюється також статутом адвокатури. Адвокат може бути підданий дисциплінарному стягненню не пізніше одного місяця з дня виявлення проступку, і на нього не може бути накладене стягнення пізніше шести місяців з моменту скоєння проступку.

Право порушити дисциплінарне провадження належить голові дисциплінарної палати, котрий попередньо розглядає матеріали, що стосуються підстав притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності, знайомить його з їх змістом і вимагає від нього письмового пояснення. До початку розгляду справи може бути проведена додаткова перевірка підстав притягнення, якому голова доручає одному з членів дисциплінарної палати.

Дисциплінарна справа має бути розглянута у місячний строк. Під час її розгляду участь адвоката, котрий притягується, є обов'язковою. Під час засідання він вправі у будь-котрий момент заявляти клопотання і давати додаткові пояснення. За розсудом дисциплінарної палати можуть бути заслухані інші особи, запрошені з ініціативи як адвоката, так і палати, оголошені документи і досліджені інші матеріали, що є в справі, а також додатково подані.

Рішення виносяться у відсутності адвоката, відносно якого порушено дисциплінарну справу. Рішення про накладання дисциплінарного стягнення може бути оскаржене протягом трьох місяців до Вищої кваліфікаційної комісії чи в судовому порядку. Коли протягом року з дня накладання дисциплінарного стягнення адвоката не буде піддано новому, він вважається таким, що не піддавався заходу впливу.

Через шість місяців з дня накладання стягнення Дисциплінарна палата може зняти його достроково при бездоганній поведінці адвоката і сумлінному ставленні до виконання обов'язків.

Похожие статьи