Поделиться Поделиться

Заочний розгляд справи

Цивільне судочинство визначають як комплексну систему інститутів, стадій і процесуальних проваджень, які мають єдину процесуальну форму, що визначає певний уніфікований стандарт правосуддя. За загальним правилом постановленню рішення має передувати судовий розгляд справи, в якому беруть участь дві сторони спірного правовідношення. Проте буває і так, що відповідач не з'являється в суд, зриває судові засідання, ігнорує виклики суду, намагаючись затягнути процес. З метою дисциплінування відповідача у багатьох країнах вводять спрощені форми розгляду справ, коли відповідач не з'явився до суду. У Франції є схожа процедура, проте рішення в цьому випадку називають винесеним у зв'язку з неявкою в суд, на відміну від рішення, винесеного у змагальному процесі. Тобто дані рішення протиставляються одне одному. Для сторони, яка не з'явилася, передбачено спеціальний порядок оскарження в порядку заперечень (ст. 571-578 ЦПК Франції).

Україна пішла дещо іншим, більш традиційним шляхом. "Заочне рішення було відомо російському цивільному процесу за Статутом цивільного судочинства 1864 р., в якому використано французьку модель заочного рішення. У1995 р. заочне провадження та заочне рішення знову уведено у російський цивільний процес". Україна відносно цього, мабуть, запозичила заочне рішення від РОЦІ.

Заочне рішення - це різновид рішення суду, яке виноситься у результаті спрощеного судового розгляду за згодою позивача й за відсутності відповідача, належно повідомленого про час і місце судового розгляду, коли він не з'явився в суд і не повідомив про причини неявки, чи коли зазначені ним причини судом визнано неповажними.

У науці цивільного процесуального права висловлюється й думка, що заочне провадження не є скороченим чи спрощеним, бо підпорядковано загальним правилам судочинства. Висловлюється також думка, що заочне рішення є певною санкцією (процесуальною) відносно відповідача, котрий не виконав свого обов'язку з'явитися до суду. В результаті заочного розгляду справи постановляють заочне рішення.

Для суду важливо виділити умови, за яких може відбутися заочний судовий розгляд: 1) згода позивача; 2) неявка відповідача; 3) належне його повідомлення; 4) відсутність поважних причин неявки.

Таким чином, заочне рішення може бути постановлено тільки за умови, що позивач погоджується на такий розгляд. Відсутність згоди позивача уможливлює заочне рішення. Адже позивач і його представник не знають і не можуть знати про можливий майбутній результат розгляду справи. Він може виявитись негативним саме для позивача, і саме через те, що неявка не дозволяє дослідити певні істотні моменти справи. Чи дозволяється при цьому говорити про заочне рішення як певну санкцію до сторони, яка не з'явилася, особливо коли рішення постановлено на користь відповідача? Точнішими є міркування Д. Д. Луспеника про те, що "явка сторони в судове засідання є суб'єктивним процесуальним правом, і як кожне суб'єктивне право - це гарантовані законом вид і міра можливої чи дозволеної поведінки особи і реалізація суб'єктивного права повністю залежить від розсуду, бажання і волі уповноваженої особи. Несприятливим наслідком для відповідача у разі його неявки в судове засідання може виявитись лише розгляд справи за його відсутності". Правильною є і висловлена у правовій літературі думка, що "у разі явки представника відповідача суд втрачає можливість ухвалювати заочне рішення ".

Дещо проблематичною є ситуація, коли позивачів кілька, й дехто з них дає згоду на заочне рішення, а решта ні. У літературі рекомендують, щоби суд доклав зусиль, аби позивачі дійшли однакової думки. При цьому "у разі повторної неявки відповідача і різних позицій позивачів на ухвалення заочного рішення слід виходити з розуміння виду співучасті: відносно факультативного - роз'єднати один чи кілька позовів в окреме провадження та відкласти розгляд справи, а вимоги позивача, котрий дає згоду на ухвалення заочного рішення, розглянути у такому провадженні". Така пропозиція з огляду на право суду об'єднати чи роз'єднати позови (ст. 126 ЦПК) має право на життя. В інших випадках, за відсутності згоди на заочне рішення однієї зі сторін, може бути постановлено звичайне рішення. Суди йдуть до рішення найпростішим шляхом, через те в кожній ситуації вони обирають шлях найбільш економний. Роз'єднання позовів ускладнює процес і створює загрозу ухвалення протилежних рішень. Через те здебільшого судді не стануть ускладнювати суду (тобто собі) вирішення справи.

Перед судом можуть постати й інші проблеми. Зокрема, як бути у випадку участі у справі третіх осіб чи за наявності зустрічного позову? Вирішувати проблему слід виходячи з принципу розумності. У літературі висловлено думку, що коли у справу вступила третя особа із самостійними вимогами відносно предмета позову, то у разі неявки і позивача, і відповідача відносно первісного позову для заочного рішення досить згоди даної третьої особи. Дані міркування обґрунтовуються тим, що по відношенню до даної третьої особи і позивач, і відповідач за первісним позовом виступають як відповідачі. Думка, мабуть, й слушна, втім сумніви залишаються. Адже первісний позивач у процесі завжди ж залишається позивачем, і необхідність його згоди на заочне рішення гарантована ч. 1 ст. 224 ЦПК. І наявність у процесі третьої особи із самостійними вимогами не зменшує його права позивача. Вважаю, що правильно діятимуть суди, коли для заочного рішення одержать згоду як третьої особи із самостійними вимогами, так і первісного позивача.

"У випадку явки в судове засідання первісного позивача та третьої особи і неявки відповідача за первісним позовом ухвалення заочного рішення виключається", оскільки явка хоча б одного відповідача не дає право на заочний судовий розгляд. А третя особа із самостійними вимогами виступає перед первісним позивачем, по суті, як відповідач.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог, не володіють правами позивача, через те, на мою думку, їхня згода не потрібна для постановлення заочного рішення. Дещо інша позиція - у разі наявності зустрічного позову. Тут є різні міркування: а) що вирішальне значення має згода позивача за первісним позовом; б) потрібна згода позивача за первісним чи зустрічним позовом (за неявки одного з них); в) неможливість постановлення заочного рішення взагалі, за неявки одного з позивачів (чи то за первісним, чи за зустрічним позовом). Кодекс це не врегулював. Через те вважаю, що ситуація за наявності первісного і зустрічного позову дає підстави для висновку про неможливість постановлення заочного рішення. У випадку неявки одного з позивачів (він же - відповідач за протилежним позовом) суд може постановити звичайне рішення із застосуванням правил ст. 169 ЦПК. Судовий розгляд будується в цьому випадку на дослідженні тих доказів, які є у розпорядженні суду.

Введення такого інституту, як заочний розгляд справи, має підводні рифи, які також проявлятимуться в процесі судової практики. Нерідко буває так, що саме пояснення відповідача переконують суд у потребі задовольнити позов. Можуть бути неоднозначні ситуації, коли адвокат, виходячи з інтересів відповідача, може через те порадити, щоби він не з'являвся в суд, аби своїми поясненнями не зіпсувати справу. Через те і позивачу варто добре подумати, перш ніж погоджуватися на заочний судовий розгляд.

Слід зауважити, що, насправді, заочний судовий розгляд не веде до процесуальної економії та спрощення процесу в цілому, позаяк вводиться додаткова судова процедура перегляду заочного рішення тим самим судом, якої раніше не було. І незадоволений заочним рішенням відповідач здебільшого користуватиметься своїм правом на перегляд, тим паче що заява не потребує оплати судового збору. Звідси висновок, що суди мають добиватись постановлення звичайного, а не заочного судового рішення. Це позбавить їх від потреби також раз звертатись до вирішеної вже справи у порядку перегляду судового рішення.

Відповідач може також просити суд розглянути справу без його участі. Це серйозний сигнал для другої сторони та й для суду. Хай там як, проте розгляд справи за участі обох сторін має переваги перед заочним судовим розглядом. Апологети встановлення об'єктивної істини у судовому процесі мали б зазначити, що в цьому випадку пошук такої істини утруднений, адже суд вислуховує лише одну сторону, а таким чином, процес втрачає одну з ознак "об'єктивності".

Кодекс чітко не висловився відносно можливості постановлення заочного рішення, коли відповідач просить розглянути справу без його участі. Вважаю, що в цьому випадку заочне рішення не може бути постановлено. Суд за таких обставин приймає рішення в порядку загальної процедури. Д. Д. Луспеник з цього приводу зауважує, що "з надходженням до суду такої заяви сторона вважається присутньою у залі судового засідання".

За участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у разі неявки всіх відповідачів. ЦПК Франції визнає, що у випадку неявки одного з кількох відповідачів рішення вважається прийнятим у змагальному процесі відносно всіх відповідачів. Коли судову повістку вручено відповідачу особисто, ЦПК Франції проведений процес вважає змагальним і називає зазначену ситуацію правовою фікцією. Слушною є і пропозиція Д. Д. Луспеника про доповнення ч. 1 ст. 225 проекту Кодексу (тепер ч. 1 ст. 224 ЦПК) вказівкою на особисту неявку в судове засідання відповідача, щоби усунути різне тлумачення цього положення.

Заочне рішення не може бути постановлено у випадку зміни позивачем предмета чи підстави позову, зміни розміру позовних вимог. У цьому випадку суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача. Було б логічним передбачити, що коли позивач дав згоду на заочне рішення, то з цього моменту він втрачає право на зміну предмета позову та розміру вимог. Оскільки такого порядку прямо не передбачено, це відкриває для позивача можливість, по суті, відкликати свою згоду на заочне рішення шляхом зміни, наприклад, розміру вимог. При цьому дозволяється наштовхнутися на незадоволену реакцію судді, на такий спосіб поведінки і методи роботи адвоката в суді, проте прихована (штучна) можливість відмови від згоди на заочне рішення використовуватиметься позивачами, поки статтю ЦПК відповідним чином не відредагують, як це зроблено в ЦПК РОЦІ.

До заяви про перегляд заочного рішення долучають її копії за кількістю осіб, які беруть участь у справі, та копії всіх доданих до неї матеріалів. Коли заява неналежно оформлена, до неї застосовують правила ст. 121 Кодексу.

Про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу (як у нарадчій кімнаті, так і заносить її до журналу судового засідання).

Принциповою особливістю заочного провадження ("французький слід") є можливість перегляду заочного рішення судом, котрий його ухвалив. Ця розширює тактичні можливості судового спору й у певних випадках адвокати свідомо рекомендуватимуть своїм клієнтам дочекатись заочного рішення і відтак подавати на його перегляд. У всякому разі, знаючи обставини, які встановлено судом, а також оцінку, дану судом тим чи іншим доказам, легше знайти слабкі місця в заочному рішенні й оспорювати його. Однак це можливо лише за наявності поважних причин неявки в суд. Перегляд рішення може бути використано також для того, щоби додати до справи докази, які відповідач не встиг зібрати до розгляду справи. Такі докази залишаються в матеріалах справи навіть у випадку, коли суд не визнав поважними причини неявки в суд і відхилив заяву.

За формою і змістом заочне рішення має відповідати вимогам, встановленим ст. 213, 215 Кодексу. В ньому також має бути зазначено строк і порядок подання заяви про його перегляд. Кодекс чітко не визначився, чи потрібно писати назву "Заочне рішення", чи просто "Рішення". Очевидно, що судова практика вказуватиме назву "Заочне рішення". Зміст рішення має свою специфіку. Адже у ньому відсутні пояснення відповідача, котрий не з'явився в суд. Проте коли у матеріалах справи є письмові пояснення відповідача, то їх зміст слід указати у заочному рішенні.

Заочне рішення надсилається відповідачам, які не з'явилися в суд, рекомендованим листом з повідомленням не пізніше 5 днів з дня його проголошення. Інші учасники процесу, які з'явилися в суд, можуть одержати заочне рішення в суді в порядку ст. 222 Кодексу, тобто не пізніше п'яти днів з дня проголошення заочного рішення. Оскільки для заочного рішення не зроблено винятку з питання його проголошення, воно має проголошуватись у загальному порядку.

Перегляд заочного рішення здійснюється судом, котрий його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заява може бути подана протягом десяти днів з дня отримання копії заочного рішення. Встановлено вимоги до заяви про перегляд судового рішення. Письмова заява повинна мати реквізити та відповідати вимогам, зазначеним у ч. 2 ст. 229 ЦПК. Деякі з цих вимог, по суті, є зайвими чи викладені так, що можуть створювати проблему для заявника. Наприклад, у ст. 119 ЦПК вимога до позовної заяви про номер засобів зв'язку ставиться у залежність від того, чи відомий він позивачу. У коментованій статті вимагається вказувати номер засобів зв'язку без застереження чи умови, що такий відомий. Натомість відсутня вимога вказувати поштовий індекс заявника та номер справи.

Адвокати та відповідачі, які подають таку заяву, мають враховувати дані дрібниці і не припускатись "дитячих" помилок під час її оформлення. Для суду зручніше, коли у заяві вказано не лише номер засобів зв'язку, місце проживання чи місцезнаходження заявника, а й поштовий індекс (по суті він є невід'ємною частиною адреси), номері дату заочного рішення. Заява повинна мати назву, наприклад: "Заява про перегляд заочного рішення № 2-1565/05 від 25 серпня 2005 р.".

У вступній частині заяви доцільно вказати суддю (суддів), які ухвалили заочне рішення. Це полегшує роботу суду. Адвокат завжди має подавати заяви й інші документи так, щоби полегшувати суду ідентифікацію справи, відносно якої така заява чи клопотання подається до суду, незалежно від того, чи така вимога міститься у законі. Толерантність до суду в адвоката має бути навіть у дрібницях. Адже дані "дрібниці" формують репутацію адвоката як кваліфікованого спеціаліста.

Заява про перегляд заочного рішення підписується особою, яка її подає. Коли заяву подає представник, то додається довіреність чи інший документ, котрий підтверджує його повноваження. Зазвичай, такий документ вже є у справі, однак і в цьому випадку краще його подати із заявою про перегляд заочного рішення, щоби не наражатись на формальне застосування правил ст. 121 ЦПК, тобто залишення позовної заяви без руху. За подання заяви про перегляд заочного рішення судовий збір не сплачується.

Прийнявши заяву про перегляд заочного рішення, суд невідкладно направляє її копію та копії доданих до неї матеріалів іншим особам, які беруть участь у справі, одночасно повідомляючи про час і місце розгляду справи. Заяву має бути розглянуто протягом п'ятнадцяти днів з дня її надходження. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце слухання, не перешкоджає розгляду справи. Заява про перегляд заочного рішення розглядається в судовому засіданні. Винесення рішення у випадку неявки відповідача (тобто заявника про перегляд заочного рішення) у цьому випадку вже не є заочним, а відтак відповідач, котрий не з'явився, не вправі повторно подавати заяву про перегляд цього рішення.

Процедура перегляду вимагає встановлення осіб, які з'явилися в суд, перевірку повноважень представників, повідомлення змісту заяви та з'ясування думки сторін та інших осіб відносно вимог про перегляд заочного рішення. Це потребує від судді часу і зусиль. Тобто маємо майже повний повторний розгляд справи, а не спрощену систему процедур. Оскільки для даної судової процедури не встановлено винятку відносно її повного фіксування та звукозапису, то слід визнати, що вимоги ст. 197 ЦПК поширюються і на перегляд заочного рішення як процедури, що здійснюється в порядку судового розгляду (з 1 січня 2008 р.). Це також більше ускладнює завдання суду. Через те я не вважаю, що введення заочного розгляду справи є спрощенням процедур судового розгляду.

За результатами розгляду заяви про перегляд заочного рішення суд постановляє ухвалу, якою залишає заяву без задоволення, чи скасовує заочне рішення та призначає заяву до розгляду в загальному порядку. У разі залишення заяви без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. У цьому разі строк, протягом якого розглядалася заява, не приєднується до строку на апеляційне оскарження рішення.

Скасування заочного рішення може відбутись за наявності двох умов.

1. Суд встановив, що причини неявки в судове засідання та неповідомлення про це суду мали місце з поважних причин (суб'єктивний фактор).

2. Подані стороною докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи. Наявність лише однієї умови з цих двох обставин є недостатньою для скасування заочного рішення. Вони мають бути у сукупності.

Таким чином, може виникнути ситуація, коли подані стороною докази мають істотне значення для справи, проте немає підстав для визнання причин неявки поважними. І заява буде відхилена. Говорити після цього, що у суді встановлюється об'єктивна істина, вочевидь не доводиться.

Наприклад. До суду подано позов про стягнення боргу. На підтвердження - боргову розписку про одержання 20 тис. грн. Відповідач у судове засідання не з'явився. Суд постановив заочне рішення. Відповідач подав заяву про перегляд заочного рішення, де вказав, що: а) його неявка в суд була поважною, бо він у той день хворів, хоча до лікаря не звертався. Це можуть підтвердити свідки: його дружина і син; б) вимога є безпідставною, бо він повністю розрахувався за даний борг, виконавши позивачу будівельні роботи. На підтвердження даної обставини подав розписку позивача, що борг погашено, бо в його рахунок здійснено боржником будівельні роботи на суму боргу, і виконані роботи позивач визнає як погашення боргу.

У цій ситуації суд має сумніви в через те, що причина неявки в суд і неповідомлення про причини неявки є поважними. Проте представлений доказ (розписка) повністю спростовує позов. Як бути у цьому випадку? Адже рішення має бути законним, справедливим і правильним. Воно є таким формально, бо прийняте на підставі наявних доказів. Проте додатково подані докази будуть також і предметом оцінки в апеляційному суді. Чи варто у такій ситуації наражатись на можливе скасування заочного рішення вищим судом? Таким чином, Кодекс покладає на суддів обов'язок вирішувати зовсім необов'язкову дилему: чи є підстави для визнання причин неявки поважними. У наведеному прикладі різні судді по-різному вирішуватимуть питання. Одні, усвідомлюючи, що докази поважності причин неявки є недостатніми, завжди ж визнають їх поважними та скасують заочне рішення, інші - визнають такі причини неявки неповажними та відмовлять у задоволенні заяви.

Заочне рішення може бути оскаржено у загальному порядку. Ч. 3 ст. 232 ЦПК встановлює, що повторне заочне рішення позивач і відповідач можуть оскаржити в загальному порядку, встановленому Кодексом. Ця норма викладена не зовсім вдало і потребує пояснень. Не ясно, що таке повторне заочне рішення. Вважаю, що повторним заочним рішенням є рішення, яке винесено заочно після скасування заочного рішення судом за заявою відповідача і призначення справи до розгляду в загальному порядку, при якому відповідач знову не з'явився в судове засідання. У контексті ч. 3 ст. 232 зазначається, що відповідач не може також раз скористатися заявою про перегляд цього повторного заочного рішення. Ч. 3 ст. 232 ЦПК вимагає коректування. її дозволяється викласти так: "Після скасування заочного рішення та призначення справи до розгляду в загальному порядку суд може постановити повторне заочне рішення, коли відповідач знову не з'явився в судове засідання. У цьому випадку позивач і відповідач можуть оскаржити таке заочне рішення у загальному порядку. Перегляд повторного заочного рішення в порядку ст. 228 ЦПК не допускається".

Набрання заочним рішенням чинності не містить особливостей і встановлюється згідно до загального порядку.

Дії сторін після оголошення рішення суду

Вирішення справи у суді першої інстанції закінчується проголошенням судового рішення. Проте сторонам та їхнім представникам, незалежно від того, на чию користь ухвалено рішення, слід здійснити певні дії. Передусім потрібно одержати судове рішення, ознайомитися з протоколом судового засідання, за потреби подати зауваження на протокол судового засідання. Коли суд упустив поставлені у позовній заяві вимоги, то належить подати заяву про ухвалення додаткового рішення чи просити про його роз'яснення.

Слід мати на увазі, що копії судових рішень, згідно до ст. 222 ЦПК, мають надаватись на вимогу сторін не пізніше 5 днів з дня проголошення рішення. Коли сторона не задоволена рішенням чи ухвалою суду, то, згідно до ст. 294 ЦПК, потрібно подати заяву про апеляційне оскарження рішення в межах 10-денного строку, а ухвалу оскаржити у п'ятиденний строк.

← Предыдущая страница | Следующая страница →