Поделиться Поделиться

Набрання законної сили судовим рішенням та порядок його звернення до виконання у кримінальному провадженні

Вирок чи ухвала суду, які набрали законної сили, набувають ознаки обов'язковості для всіх суб'єктів, названих у ст. 533 КПК. Вони підлягають обов'язковому виконанню на всій території України як і закон. Обов'язковість судових рішень забезпечується державою. За ухилення засудженого від покарання, відбування покарання у вигляді обмеження волі та у вигляді позбавлення волі, за втечу з місця позбавлення волі, втечу зі спеціалізованого лікувального закладу настає кримінальна відповідальність (ст.ст. 389, 390, 393, 394 КК). Навмисне невиконання посадовою особою рішення, вироку, ухвали чи постанови суду чи здійснення перешкод для їх виконання тягне кримінальну відповідальність - покарання згідно до ст. 382 КК України. Приховування майна, на яке накладено арешт чи яке підлягає конфіскації, передбачає кримінальну відповідальність за ст. 388 КК України.

Набрання судовим рішенням законної сили зобов'язує суд звернути його до виконання, а уповноважених на те осіб, органів і установ зобов'язує виконати передбачені в ньому приписі в належні строки і в повному обсязі.

Вирок за тим самим обвинуваченням, що набрав законної сили, чи постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження за тим самим обвинуваченням є обов'язковими для слідчого, прокурора, слідчого судді та суду в через те плані, що в разі з'ясування їх існування на будь-якій стадії кримінального провадження, воно підлягає безумовному закриттю (п.6 ч. 1 ст. 284 КПК), оскільки підпадає під дію принципу, сформульованому у ч. 1 ст. 61 Конституції України: "Ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення".

Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок суду з питань, чи мали місце дані дії та чи вчинені вони цією особою (ч. 4 ст. 61 ЦПК). Вирок суду у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені (ч. 3 ст. 35 ГПК). Вирок суду у кримінальному провадженні, котрий набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, відносно якої ухвалений вирок, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою (ч. 4 ст. 72 КАС). Засуджену судом України особу може бути передано для відбування покарання в іншу державу на підставах і в порядку, передбачених нормами гл. 46 "Визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб" КПК.

Разом з тим обов'язковість судових рішень не означає обов'язку всіх поділяти думку суду, яка отримала своє відображення у відповідному рішенні. Більше того, зацікавлені особи вправі вжити передбачені законом заходи для зміни чи скасування судових рішень.

Звернення судового рішення до виконання (ст. 535 КПК) - процесуальна дія, яка виражається в наданні слідчим суддею, судом визначеному законом чи судовим рішенням органу, установі, юридичній чи фізичній особі розпорядження виконати судове рішення, що набрало законної сили. Звернення судового рішення до виконання полягає, коли інше не передбачено КПК, у направленні слідчим суддею, суддею суду, що його постановив, чи головою суду протягом трьох діб з дня набрання ним законної сили чи повернення матеріалів кримінального провадження із суду апеляційної чи касаційної інстанцій чи Верховного Суду України відповідному органу, установі, юридичній чи фізичній особі (наприклад, батькам, опікунам, піклувальникам про передання неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого під їх нагляд як запобіжний захід) письмового розпорядження про виконання судового рішення. До розпорядження про виконання судового рішення обов'язково додається його копія.

Розпорядження про виконання судового рішення повинно бути підписане суддею (головою суду) і секретарем суду та скріплене печаткою суду. У ньому вказується: орган, установа, особа, на котрий (якому) покладається обов'язок виконання судового рішення, найменування суду (слідчого судді, судді), котрий постановив (ухвалив) це рішення, час та місце його постановления (ухвалення), прізвище, ім'я і по батькові особи, відносно якої постановлено (ухвалено) рішення, дату набрання судовим рішенням законної сили, вимога про приведення судового рішення до виконання і про повідомлення суду (слідчому судді), котрий постановив (ухвалив) рішення, про час його виконання.

У кримінальних провадженнях відносно групи осіб, кількість розпоряджень про виконання судового рішення повинна відповідати кількості осіб, яких рішення стосуються.

У разі, коли судове рішення чи його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, форма та зміст якого повинні відповідати вимогам, зазначеним у ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження", котрий звертається до виконання в порядку, передбаченому ст. 17 цього Закону.

Припис ч. 3 ст. 535 КПК про повідомлення органами, що виконують судове рішення, суду (слідчому судді), котрий постановив (ухвалив) судове рішення, про його виконання, є категоричною вимогою закону.

Як передбачено ст. 534 КПК, усі без винятку судові рішення виконуються відповідними органами, установами, юридичними та фізичними особами в порядку, способи і строки, передбачені КПК та іншими законами України, а також іншими нормативними актами, а у деяких випадках і згідно з правилами, встановленими міжнародними договорами, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України. Наприклад, виконання ухвали слідчого судді, суду про обрання запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту згідно з ч. 3 ст. 181 КПК покладається на орган внутрішніх справ за місцем проживання підозрюваного, котрий здійснює його через своїх працівників в порядку і способи, регламентовані ч. 4 та 5 даної статті. Чи згідно до Закону України "Про Державну кримінально-виконавчу службу України" на кримінально-виконавчу інспекцію як орган даної служби покладено обов'язок виконувати покарання позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт. За винятком того, на неї покладено здійснення контролю за поведінкою осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням, а також звільнених від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років. Кримінально-виконавча інспекція встановлює періодичність та дні проведення реєстрації засуджених до покарань у вигляді громадських і виправних робіт, а також осіб, звільнених від відбування покарання з випробуванням (ст. 13 КВК).

Проте закон надає можливість слідчому судді, суду у разі необхідності визначити спосіб, строки і порядок виконання прийнятого ними рішення у самому судовому рішенні. Так, при вирішенні цивільного позову у кримінальному провадженні та його частковому чи повному задоволенні суд вправі визначити спосіб виконання вироку в частині відшкодування (компенсації) завданої цивільному позивачу діянням підсудного шкоди, - у грошовому виразі, в натурі тощо (ст. ст. 129, 374 КПК); при постановленні ухвали про дозвіл на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою приводу слідчий суддя, суд вказує дату втрати законної сили ухвалою (а таким чином, й строк виконання - п. 6 ч. 1 ст. 190 КПК); при обранні запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою, суд може покласти на підозрюваного, обвинуваченого обов'язок спілкування з тією чи іншою особою лише у визначений судом спосіб (п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК) тощо.

Безумовне виконання судового рішення, яке набрало законної сили чи яке належить виконати негайно, означає, що наведені судові рішення повинні звертатися до виконання і виконуватися без будь-яких обмежень та застережень і в повному обсязі.

При ухваленні за результатами судового розгляду виправдувального вироку, після його проголошення, коли обвинувачений утримується під вартою, він звільняється з-під варти негайно. Розпорядження про це дає головуючий. Воно є для конвою обов'язкове.

Так само і невідкладно звільняється з-під варти обвинувачений при ухваленні судом обвинувального вироку, яким він: звільняється від відбування покарання; засуджений до покарання, не пов'язаного з позбавленням волі; засуджений без призначення покарання.

Обвинувачений негайно в залі судового засідання звільняється з-під варти також у разі, коли при засудженні його до обмеження волі суд, з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, звільняє його з-під варти, у виняткових випадках, коли суд з урахуванням особи та обставин, встановлених під час кримінального провадження, при засудженні обвинуваченого до арешту чи позбавлення волі змінює йому запобіжний захід до набрання вироком законної сили на такий, що не пов'язаний з триманням під вартою (ст. 377 КПК).

Обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, звільняється з-під варти в залі судового засідання при постановленні судом ухвали про закриття кримінального провадження та звільнення його від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ст. 284 КПК, та в порядку, встановленому ст. 288 КПК.

Підозрюваний, обвинувачений, якого було затримано з метою приводу для розгляду клопотання про обрання до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 190 КПК); якого було затримано в порядку ст.ст. 207, 208 КПК; до якого попередньо був застосований як запобіжний захід тримання під вартою, до моменту розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою (ст. 199 КПК); незаконно затримана чи утримувана під вартою особа (ст. 202 КПК) звільняється з-під варти в залі судового засідання після проголошення слідчим суддею ухвали: 1) про відмову в застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою (ст. 196 КПК); 2) про відмову в продовженні строку тримання під вартою (ст. 199 КПК); 3) про застосування запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою (ст. 199 КПК); 4) про зміну тримання під вартою на більш м'котрий запобіжний захід (ст. 200 КПК); 5) про звільнення з-під варти особи, позбавленої свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили; 6) не звільненої з-під варти особи, яка внесла в установленому законом порядку заставу (ст. 206 КПК).

У разі подання особою апеляційної скарги після закінчення строку апеляційного оскарження і одночасно клопотання про поновлення пропущеного строку з поважних причин суддя-доповідач, визнавши причини пропуску строку поважними і поновивши його, ухвалою про відкриття апеляційного провадження, зобов'язаний одночасно вирішити й питання про зупинення виконання оскарженого судового рішення (ст.ст. 117, 398, п. 4 ч. 2 ст. 399 КПК).

Виконання судового рішення (вироку чи ухвали) зупиняється аналогічно і в інших випадках, прямо передбачених у КПК, наприклад, у випадку подачі касаційної скарги з пропуском із поважних причин строку касаційного оскарження, поновленого ухвалою касаційного суду про відкриття касаційного провадження (ст.ст. 117, 428, п. 3 ч. 3 ст. 429 КПК).

Вирішення питань, пов'язаних з виконанням судових рішень, закон покладає за загальним правилом на суддю суду першої інстанції одноособово. Порядок вирішення низки цих питань отримав своє власне законодавче урегулювання (ст.ст. 202, 206, 603, 607 КПК тощо).

Відстрочка виконання вироку регламентована ст. 536 КПК. Відстрочка виконання вироку означає відкладення у випадках, передбачених законом, початку виконання вироку на певний строк. Закон допускає відстрочку виконання вироку, за яким призначено покарання у вигляді виправних робіт, арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі. Згідно до ч. 4 ст. 53 КК може бути розстрочена також сплата штрафу з урахуванням майнового стану засудженого, проте не більше як на три роки.

Розглядаючи питання про відстрочку виконання вироку, суд повинен з'ясувати:

- чи допускає закон таке рішення для даного виду покарання;

- чи є для цього підстави, передбачені законом;

- чи не належить засуджений до визначеного кола осіб, відносно яких відстрочка не допускається (ч. 2 ст. 536 КПК).

Рішення про відстрочку виконання вироку приймається тим судом, котрий ухвалив вирок, лише після набрання останнім чинності.

Наявність у засудженого хвороби, що перешкоджає йому відбувати покарання, має бути підтверджена довідкою з лікувального закладу чи висновком судово-медичної експертизи. При вирішенні питання про те, чи перешкоджає зазначена хвороба відбувати покарання засудженому, необхідно керуватися Переліком захворювань, які є підставою для подання в суди матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженим спільним наказом Державного департаменту України з питань виконання покарань та МОЗ від 18 січня 2000 р. № 3/6.

Після прийняття рішення про відстрочку виконання вироку суд повинен періодично перевіряти через лікувальний заклад стан здоров'я засудженого і у випадку його повного одужання чи зміни стану здоров'я до такого, котрий не перешкоджатиме відбуванню покарання, вжити заходів для звернення вироку до виконання.

Вагітність засудженої також має бути підтверджена медичною документацією. За змістом п. 2 ч. 1 ст. 536 КПК відстрочка засудженій, яка має кількох малолітніх дітей, надається до досягнення трирічного віку найменшою дитиною. Вирішуючи це питання, суд повинен з'ясувати, чи перебувають малолітні діти у неї на утриманні і вихованні, оскільки застосування відстрочки виконання вироку є правом, а не обов'язком суду.

Перелік виняткових обставин, передбачених п. 3 ч. 1 ст. 536 КПК, не є вичерпним. Суд може визнати підставами для відстрочки виконання вироку й інші обставини, які свідчать про те, що негайне відбування покарання може спричинити виключно тяжкі наслідки для засудженого та його сім'ї.

Від розглянутої відстрочки виконання вироку необхідно відрізняти звільнення від відбування покарання жінок унаслідок їх вагітності чи наявності дітей віком до трьох років, передбачене ст. 83 КК, що застосовується до жінок, які завагітніли чи народили дітей під час відбування покарання (ст. 537 КПК).

Відстрочка виконання вироку не допускається відносно осіб, засуджених за тяжкі (за винятком випадків, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 536 КПК України) та особливо тяжкі злочини незалежно від строку покарання.

← Предыдущая страница | Следующая страница →