Поделиться Поделиться

Сурогатне материнство

Тема застосування допоміжних репродуктивних технологій, а особливо методу так званого сурогатного материнства, за останні декілька років набула в Україні чималої популярності.

Правове забезпечення сурогатного материнства є одним із законодавчо не врегульованих й найскладніших питань у галузі сімейного права України. Його актуальність обумовлена відсутністю достатнього нормативного регулювання здійснення процедури сурогатного материнства в Україні та необхідністю вирішити проблеми, що виникають на практиці під час реалізації програми сурогатного материнства.

Сьогодні до проблеми сурогатного материнства прикуто значну увагу як науковців (здебільшого медиків, психологів), так і ЗМІ. Вчені-юристи, як правило, дискутують з приводу його юридичної природи чи правових наслідків. ЗМІ зосереджують увагу на морально-етичних та фінансових аспектах питання. Всесвітня мережа наповнена багатьма пропозиціями відносно сурогатного материнства, у той час як пересічний українець, як правило, навіть не розуміє його сутності та не відрізняє від штучного запліднення.

Існування розбіжностей у розумінні сутності сурогатного материнства викликає необхідність виявити проблемні питання та встановити особливості їх вирішення правом окремих держав для подальшого вдосконалення сімейного законодавства України та правової освіти суспільства. Нормами чинного законодавства України не визначено поняття сурогатного материнства, воно існує лише в суспільних відносинах, пов'язаних із сучасними репродуктивними технологіями. У медичному аспекті сурогатне материнство передбачає перенесення ембріона, отриманого заплідненням яйцеклітини біологічної матері – дружини спермою біологічного батька – чоловіка, в порожнину матки іншої жінки та виношування дитини, яка є біологічно "чужою" для жінки. У перекладі на медичну термінологію така процедура називається екстракорпоральне запліднення та може здійснюватися лише у спеціалізованих медичних закладах високо кваліфікованими спеціалістами. У правовому аспекті під сурогатним материнством розуміють "запліднення жінки шляхом імплантації ембріона з використанням генетичного матеріалу подружжя з метою виношування і народження дитини, яка в подальшому буде визнана такою, що походить від подружжя, як правило, на комерційній основі на підставі відповідного договору поміж подружжям та сурогатною матір'ю".

Таким чином, сутність сурогатного материнства полягає в через те, що запліднена яйцеклітина пересаджується до організму генетично сторонньої жінки, яка виношує і народжує дитину не для себе, а для бездітного подружжя.

Так, у ст. 123 СК України закріплено порядок встановлення походження дитини, яка народилася в результаті трьох різновидів репродуктивних технологій: штучного запліднення, сурогатного материнства та імплантації ембріона. Такий вид медичної допомоги регулюється ст. 48 Основ законодавства України про охорону здоров'я, згідно з якою кожна дієздатна жінка має право на застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона.

Подібні операції здійснюються в закладах, що мають відповідну ліцензію на вказаний вид діяльності, за наявності письмової згоди подружжя. Відомості про застосування штучного запліднення та імплантацію ембріона, а також про особу донора є лікарською таємницею.

Згідно до наказу МОЗ України від 09.09.2013 № 787 "Про затвердження Порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні" сурогатною матір'ю може бути повнолітня дієздатна жінка за умов наявності власної здорової дитини, її добровільної письмово оформленої згоди, а також за відсутності медичних протипоказань.

Таким чином, у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям (чоловіком та жінкою) в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя.

Україна належить до числа небагатьох країн, де сурогатне материнство дозволено законом. Ставлення до легалізації сурогатного материнства в інших країнах світу до сих пір залишається різним. Наприклад, у Німеччині спроба імплантувати ембріон жінці, яка має намір відмовитися від своєї дитини, є злочином, відповідальність за котрий несе лікар, котрий здійснив операцію з пересадки ембріона. Заборонено сурогатне материнство також у Нідерландах, Швеції, Австрії та Швейцарії. Відносно встановлення материнства у випадку народження дитини, права біологічної матері мають переважну силу перед правами матері генетичної. Аналогічне положення презюмується російським сімейним законодавством, згідно до якого особи, які перебувають у шлюбі та які дали згоду у письмовій формі на імплантацію ембріона іншій жінці з метою його виношування, можуть бути записані батьками дитини лише за згодою жінки, яка народила дитину.

СК України у питаннях штучного запліднення за допомогою сучасних репродуктивних технологій не захищає інтереси біологічної матері, а ставить на перше місце умови угоди, яка була укладена поміж сурогатною матір'ю та подружжям. Момент укладення угоди є суттєвим у цих правовідносинах.

Відносно визначення законних батька та матері дитини, народженої сурогатною матір'ю в результаті застосування екстракорпорального запліднення, то слід керуватися положеннями СК України. Згідно до положень ч. 2 ст. 123 СК України "у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, батьками дитини є подружжя". При цьому згідно з ч. 2 ст. 139 СК України оспорювання материнства не допускається у разі перенесення в організм іншої жінки ембріона людини, зачатого подружжям у результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій.

Наведені положення чинного законодавства України спрямовано на забезпечення захисту прав дитини та прав подружжя, що є біологічними батьками дитини. Зокрема, дитині, що зачата в результаті застосування допоміжних репродуктивних технологій, гарантовано право на родину, наявність матері та батька, що є її біологічними батьками. Такі батьки і дитина мають права, обов'язки та гарантії згідно до СК України. Таким чином, біологічні батьки дитини, що була виношена та народжена сурогатною матір'ю із застосуванням екстракорпорального запліднення, є законними батьками такої дитини.

Положеннями Частини Ш СК України встановлено права та обов'язки матері, батька і дитини. Зокрема, ст. 139 СК України передбачено можливість оспорювання материнства жінкою, яка записана матір'ю дитини, чи жінкою, яка вважає себе матір'ю дитини, проте не записана нею. Проте не допускається оспорювання материнства біологічної матері сурогатною матір'ю. Вважається, що зазначене положення регламентовано законом, виходячи з моральних позицій. Передбачена можливість виникнення у жінки, що виношувала дитину (сурогатної матері), материнських почуттів до дитини, що є для неї біологічно чужою. У такому разі права біологічної матері захищено законом; та перш за завжди захищено права та інтереси дитини з урахуванням її генетичної та біологічної спорідненості з матір'ю.

Реєстрація дитини, народженої за методом сурогатного материнства, здійснюється в установленому чинним законодавством України порядку (з документом, що підтверджує факт народження дитини іншою жінкою, подається заява про її згоду на запис подружжя батьками дитини, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчено) за наявності довідки про генетичну спорідненість батьків (матері чи батька) з плодом (генетичні аналізи ДНК, окрім встановлення батьківства і материнства дозволяють встановити чи спростувати наявність іншої спорідненості поміж людьми), про що зазначено в наказі МОЗ України від 09.09.2013 № 787.

Важливим аспектом сурогатного материнства є те, що застосовується воно тільки до подружньої пари (бездітної), самотні ж чоловік/жінка (та/чи гомосексуальні пари) не мають права брати участі у програмі сурогатного материнства.

На думку багатьох українців, це скоріше недолік, аніж перевага, оскільки в Україні безліч самотніх людей репродуктивного віку, і відмовити людині (чоловіку/жінці) у її природньому та конституційно закріпленому праві (ст. ст. 21, 24 Конституції України) бути батьками є фактичним злочином проти людства. У Росії вже є прецеденти, коли одинокі (самотні) жінки та чоловік визнавали через судові установи своє батьківське право на "сурогатних дітей".

Враховуючи зазначене вище, дозволяється зробити висновок, що законодавством України регламентовано деякі аспекти сурогатного материнства, а саме: визначено батьківство та материнство дитини, народженої сурогатною матір'ю, встановлено правила оформлення документів у разі народження дитини сурогатною матір'ю, врегульовано медичну процедуру застосування програми сурогатного материнства.

Відносно вдосконалення правового регулювання сурогатного материнства в Україні, на сьогодні також не відбулася в повному обсязі правова адаптація українського суспільства до розвитку медицини в галузі репродуктивних технологій, через що в законодавчому регулюванні сурогатного материнства є такі недоліки:

– відсутність спеціального нормативно-правового акта, що детально регламентує всі аспекти відносин сурогатного материнства;

– неврегульованість суттєвих умов договору, що укладається поміж сурогатною матір'ю та біологічними батьками (подружжям).

Відсутність належного правового регулювання відносин сурогатної матері та подружжя може призвести до порушень прав як біологічних батьків, так і сурогатної матері. Так, через законодавчі прогалини в правовому регулюванні сурогатного материнства на практиці можуть виникнути небажані життєві ситуації, пов'язані з відмовою сурогатної матері віддавати дитину біологічним батькам, шантажем переривання вагітності, вимогами додаткових грошей, погрозами розголошення інформації про народження дитини, про те, хто її виношував, чи ж відмовою біологічних батьків виплатити сурогатній матері обіцяну грошову компенсацію, незабезпечення сурогатної матері належними умовами під час вагітності та пологів.

Щоби уникнути зазначених наслідків, необхідно захистити майнові та немайнові права й законні інтереси осіб, які беруть участь у програмі сурогатного материнства, за допомогою застосування індивідуальних юридичних засобів та механізмів. Такими юридичними засобами та механізмами мають бути:

– підготовка договору поміж сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини;

– оформлення письмової згоди біологічних батьків на виношування сурогатною матір'ю ембріона, отриманого в результаті екстракорпорального запліднення;

– оформлення письмової згоди сурогатної матері на виношування ембріона біологічних батьків, а також згоди чоловіка сурогатної матері (за наявності);

– підготовка заяви сурогатної матері про відсутність претензій до біологічних батьків після закінчення програми сурогатного материнства;

– оформлення згоди сурогатної матері на запис біологічних батьків як батьків дитини в органах ДРАЦС;

– інші юридичні засоби та механізми.

Особливої уваги заслуговує договір поміж сурогатною матір'ю та біологічними батьками про виношування дитини, котрий має виступати основним засобом правового регулювання відносин учасників програми сурогатного материнства. Такий договір є головним документом, що визначає відносини біологічних батьків із сурогатною матір'ю, та має складатися згідно до положень чинного законодавства України, враховуючи індивідуальні вимоги, побажання та можливості подружжя та сурогатної матері.

← Предыдущая страница | Следующая страница →