Поделиться Поделиться

Кодекс 1926 р

У артикулі 1 Кодексу 1926 р. (у першій редакції) було записано, що "права та обов'язки дітей до батьків та батьків до дітей ґрунтуються на походженні дітей незалежно від того, чи батьки в момент зародження чи народження дитини були одружені чи ні".

Це означало, що одвічна різниця поміж дітьми, народженими у шлюбі, та дітьми, народженими від батьків, які у шлюбі поміж собою не перебували, нарешті остаточно припинилася.

"За нашим законодавством основою родини є природне походження дітей. Права й обов'язки дітей та батьків ґрунтуються на кревному споріднення. Таким чином, сам інститут "позаподружніх" дітей у нашому законодавстві є неможливий; та обставина, що батьки перебувають чи не перебувають у подружжі поміж собою чи є в іншому подружжі під час народження чи зачаття дитини, цілком не впливають на права дітей та батьків поміж собою"375.

Базуючись на ідеї повного рівняння усіх дітей, Кодекс містив норму, за якою доказом походження дитини від певних батьків був запис про народження в книгах органу ЗАГСу (арт. 2).

Вагітній жінці було надано право зареєструвати в органі ЗАГС свою вагітність. Місцевий відділ ЗАГСу протягом трьох днів надсилав через те, кого жінка вказала як батька дитини, повідомлення про надходження такої заяви і зобов'язував його протягом одного місяця повідомити, визнає він себе батьком чи ні. Той, хто вказаний батьком, мав право протягом місяця розпочати в суді спір відносно правильності заяви матері дитини. Коли він не розпочинав такого спору, ця обставина прирівнювалася до визнання дитини "за свою" (арт. 7).

"У випадку розпочину спору відносно правильності заяви про батьківство, заводець спору зобов'язаний подати докази для підтвердження своєї заяви, а мати - для підтвердження своєї заяви..." (арт. 8).

Коли суд робив висновок про те, що заява однієї із сторін є за-знаки, тобто умисно неправдивою, він мав почати "переслідування в кримінальному порядкові", що не припиняло вирішення справи про визнання чи невизнання батьківства (арт. 9). Винна особа підпадала під кримінальну відповідальність за арт. 68-1 Кримінального кодексу (в ред. 1928 р.). Коли особа дала зазнаки неправдиві відомості без корисливої мети, то її дозволяється було оштрафувати до 300 карбованців. Коли такий злочин було зроблено з корисливою метою, наприклад, щоби уникнути сплати аліментів, особа каралася позбавленням волі чи примусовою роботою "реченцем до одного року" чи штрафом до 500 крб376.

Згідно із артикулом 12 Кодексу, коли при розгляді справи про батьківство суд встановив, що "мати дитини під час зародження дитини мала полові зносини також з іншими особами, то суд постановляє рішення про визнання за батька одної з цих осіб і покладає на неї матеріальну відповідальність з цим, що всі особи, які склали заяву судові про свої близькі відношення до матери дитини, як також визнані судом за таких, несуть солідарну відповідальність відносно заплати аліментів".

У справі У. М. та В. М. було встановлено, що У. М. на момент зачаття дитини була в інтимних стосунках також із А. С, котрий був залучений до участі у справі як співвідповідач. Рішенням народного суду Уманського повіту Київської губернії (1923 р.) вони обоє були визнані батьками і з обох були присуджені аліменти.

Київський губернський суд це рішення скасував як таке, що суперечить законам природи, і відзначив, що, за неможливості визначити справжнього батька, суд зобов'язаний визнати батьківство одного з них, проте на обох покласти обов'язок зі сплати аліментів.

Визнання такого "кооперативу батьків" вважалося засобом забезпечення дитині гарантованого утримання377.

У 1937 р. стаття 12 Кодексу була скасована. Після цього суд міг стягнути кошти на утримання дитини лише з однієї особи, тобто з того, хто був визнаний батьком.

← Предыдущая страница | Следующая страница →