Поделиться Поделиться

Стаття 11. Повага до людської гідності

1. Підчас кримінального провадження повинна бути забезпечена повага до людської гідності, прав і свобод кожної особи.

2. Забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському чи такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утримувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що принижують її гідність.

3. Кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження.

1. Коментована стаття є однією з правових гарантій забезпечення поваги до людської гідності під час кримінального провадження.

Така моральнісна цінність, як гідність особи, є об'єктом правового забезпечення багатьох міжнародних актів (зокрема, ст. 5 Загальної декларації прав людини 1948 р., ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р., ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 р. та ін.), Конституції України (ст.ст. 3, 21,28), а також галузевого національного законодавства. Повага до людської гідності є загальноправовим принципом.

2. У науковій літературі поняття "гідність людини" вживається для підкреслення цінності особи, незважаючи на її соціальне становище, професію, національність, стать тощо; як моральне відношення особи до себе; як усвідомлення особою і оточуючими факту володіння нею сукупністю певних духовних, моральних та інтелектуальних якостей, а також її повагу до самої себе.

Згідно до ст. 297 ЦК України гідність особи як об'єкт суб'єктивного права - це її соціальна цінність, значущість, що виникає з народження, складається з окремих духовних, фізичних та моральних якостей, які забезпечують фізичну та моральну цілісність особи.

Категорія "гідність" пов'язана з категорією "честь". Не випадково в національному законодавстві обидві цінності нерідко вживаються разом, в очевидному змістовному зв'язку. Так, дані категорії застосовуються в Особливій частині частини III КК України, де в числі об'єктів злочину проти особи вказуються честь і гідність. Проте категорія "честь" і "гідність" хоча й пов'язані, проте повної тотожності поміж ними немає. На відміну від категорії гідності, що виявляється переважно у внутрішній самооцінці людиною власних моральних якостей, свого соціального значення, поняття "честь" пов'язується з суспільною оцінкою особи, з конкретним суспільним положенням людини та її моральними заслугами, що визнаються за нею. Ця оцінка складається в суспільстві про людину та залежить, в основному, від неї самої, від її поведінки, ставлення до держави, суспільства, колективу та до інших людей. Через те гідність кожної людини і громадянина однакова, а честь - ні. Синонімами слова "честь" є репутація, добре ім'я, престиж, авторитет.

3. У КПК України закріплене положення про недопустимість дій, що принижують честь і гідність особи, при проведенні таких слідчих (розшукових) дій, як слідчий експеримент (ч. 4 ст. 240), освідування (ч. 4 ст. 241). Разом із тим, даного правила (положення) необхідно дотримуватися при проведенні всіх процесуальних дій.

Також слід ураховувати, що однією з ознак кримінально-процесуальної діяльності є державно-владний характер, котрий забезпечується мірами кримінально-процесуального примусу. Особа, яка здійснює кримінальне провадження, має право приймати рішення та вчиняти дії, які хоча й спричиняють особі моральні переживання, проте ґрунтуються виключно на законі. Дані дії та рішення не можуть бути визнані як такі, що принижують гідність особи.

Так, певні труднощі морального характеру особа відчуває при провадженні особистого обшуку, освідуванні, примусовому залученні для проведення медичної чи психіатричної експертизи, застосуванні затримання, взяття під варту тощо. Проте дані дії не дозволяється визнати такими, що принижують гідність особи, коли вони були проведені (застосовані) згідно до кримінального процесуального законодавства.

4. При з'ясуванні положень ч. 2 коментованої статті необхідно враховувати міжнародні мінімальні стандарти правил функціонування правосуддя і поводження з особами, які беруть у ньому участь, а також практику Європейського суду з прав людини.

Розширене визначення катування представлене в Декларації про захист усіх осіб від катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 09.12.1975 р. (ст. 1), а також у Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10.12.1984 р. (ч. 1 ст. 1). У зазначених міжнародно-правових документах "катування" означає будь-якому дію, якою будь-якій особі навмисно спричиняється сильний біль чи страждання, фізичне чи моральне, щоби отримати від неї чи від третьої особи інформацію чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона чи третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її чи третю особу чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого характеру, коли такий біль чи страждання спричиняються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи з їх мовчазної згоди.

Водночас у Декларації підкреслюється, що до цього тлумачення не включаються біль чи страждання, що виникли внаслідок лише законного позбавлення волі, через стан, притаманний цьому, чи внаслідок цього, тією мірою, наскільки це поєднано з Мінімальними стандартними правилами поводження з ув'язненими (ч. 1 ст. 1).

Європейський суд з прав людини у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (1978), визнав такими, що суперечать ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р. п'яти методів сенсорної депривації ("дезорієнтації" чи "втрати чутливості"): стояння біля стіни у надзвичайно незручному положенні, покриття голови непрозорим каптуром, шумовий вплив на підозрюваних, позбавлення сну, позбавлення необхідної їжі та води. У даній справі Європейський суд з прав людини провів розмежування поміж трьома групами забороненого поводження з особами: а) катування полягає у нелюдському поводженні, що здійснюється навмисно і призводить до дуже серйозних та тяжких страждань; б) нелюдське поводження - у нанесенні особі сильних фізичних і моральних страждань; в) таке, що принижує гідність, поводження - у знущаннях, які мають викликати у жертви почуття страху, страждання і почуття власної неповноцінності а також принизити її гідність, та, по можливості, зламати її фізичний чи моральний опір. У наведеній справі (Ірландія проти Сполученого Королівства, 1978) Європейський суд з прав людини зазначив, що при визначенні нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження необхідно враховувати стать, вік та стан здоров'я особи.

5. Інститут заборони катувань, жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність особи, поводження тісно пов'язаний з інститутами недоторканності особи та допустимістю доказів (п. 2 ч. 2 ст. 87 КПК).

← Предыдущая страница | Следующая страница →