Поделиться Поделиться

Поняття та система Особливої частини кримінального права. Наукові основи кваліфікації злочинів

Особлива частина кримінального права - це система норм, що встановлюють, які саме конкретні суспільно небезпечні діяння (дія чи бездіяльність) є злочинами, та які види покарань і в яких межах можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили. Норми Особливої частини розташовані за певною системою та у певній послідовності в окремих двадцяти розділах КК України, у межах статей 109-447.

Система Особливої частини кримінального права побудована головним чином за родовими об'єктами злочинів. Назви відповідних розділів Особливої частини КК здебільшого прямо вказують на даний об'єкт (наприклад, частина І називається "Злочини проти основ національної безпеки України", а через те родовим об'єктом усіх злочинів, передбачених цим розділом, є основи національної безпеки). Систематизація всіх злочинів за їх родовим об'єктом має важливе значення. Насамперед, сама система побудована таким чином, щоби забезпечити виконання завдань, визначених у ч. 1 ст. 1 КК.

Всі норми Особливої частини КК за своїм змістом поділяються на три групи: 1) заборонювальні (забороняють певні суспільно небезпечні діяння під загрозою застосування кримінального покарання за їх вчинення, наприклад, ч. 1 ст. 109 КК); 2) роз'яснювальні (розкривають значення деяких понять і термінів, що вживаються у кримінальному законі, наприклад, ч. 1 ст. 401 КК); 3) заохочувальні (встановлюють умови звільнення особи від кримінальної відповідальності за конкретний злочин, наприклад, ч. 3 ст. 263 КК).

Норми Загальної та Особливої частини кримінального права як певні підсистеми КК перебувають у щільній і нерозривній єдності. При кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання, можуть застосовуватися водночас норми обох частин.

Кваліфікувати злочин - означає встановити повну відповідність його ознак ознакам норми, що передбачає відповідальність за вчинення саме цього злочину. Тож, кваліфікація злочину полягає у пошуку (визначенні) статті (статей, їх частини чи пунктів) КК, яка передбачає відповідальність за скоєне суспільно небезпечне діяння. Термін "кваліфікація" походить від латинських слів - "^ііаІІБ" (якість, котрий за якістю) та <^асіо" (роблю). У буквальному перекладі кваліфікація означає визначення якості, оцінку.

Таким чином, кваліфікація злочину - це встановлення та юридичне закріплення точної відповідності поміж ознаками вчиненого діяння й ознаками складу злочину, передбаченого кримінальним законом. У широкому розумінні кваліфікація злочинів - це: 1) результат кримінально-правової оцінки діяння органами дізнання, попереднього розслідування, прокуратури та суду внаслідок чого констатовано, що скоєне є злочином, визначена норма(и) кримінального закону, яка(і) передбачає(ють) відповідальність за скоєне, встановлена відповідність поміж юридично-значущими ознаками посягання і ознаками злочину, передбаченими законом і процесуально закріплений висновок про наявність такої відповідності (професор В. Навроцький); 2) кримінально-правова оцінка вчиненого діяння, вибір і застосування до нього тієї кримінально-правової норми, яка найбільш повно описує його ознаки (професор М. Коржанський). У процесі кваліфікації встановлюються фактичні обставини, що мають значення для кваліфікації (фактичний склад злочину), здійснюється їх співставлення з юридичним складом злочину, задіюється правосвідомість особи, яка репрезентує право-застосовчий орган і відбувається тлумачення кримінального закону. Завжди це у цілому має вплинути на висновок відносно відповідності фактичних обставин скоєного діяння юридичному складу злочину.

Кваліфікація злочинів базується на таких принципах: 1) законності; 2) офіційності; 3) об'єктивності; 4) точності; 5) індивідуальності;

6) повноти; 7) вирішення спірних питань на користь особи, дії якої кваліфікуються; 8) недопустимості подвійного інкримінування; 9) стабільності.

Залежно від того, хто здійснює кваліфікацію злочинів (залежно від конкретних суб'єктів, які здійснюють кримінально-правову оцінку скоєного), вона буває двох видів: /) офіційна (легальна) - це кваліфікація злочину, яка здійснюється уповноваженими на те державою особами (працівниками органів дізнання, слідчими, прокурорами та суддями), закріплюються в процесуальних документах та породжує певні юридичні наслідки, що мають обов'язковий характер; 2) неофіційна (доктринальна) - це відповідна правова оцінка, яка дається окремими громадянами, адвокатами, журналістами, науковцями у наукових статтях, монографіях, підручниках, навчальних посібниках, у виступах на наукових конференціях тощо (така кваліфікація не має обов'язкового характеру, проте може враховуватися суб'єктами офіційної кваліфікації, впливати на розвиток науки кримінального права та законодавчу діяльність, формувати правові погляди суспільства).

Структуру кваліфікації злочинів утворюють такі елементи: а) об'єкт кваліфікації - це діяння, що підлягає кримінально-правовій оцінці; б) суб'єкт кваліфікації - це органи, що здійснюють кримінально-правову оцінку діяння; в) зміст кваліфікації - це те, що складає її сутність, у зв'язку з чим розпочинається та заради чого здійснюється певна діяльність, тобто це оцінка скоєного з погляду кримінального закону як злочину чи незлочинної поведінки.

Передумовами правильної кваліфікації злочинів є такі вимоги: а) глибокого вивчення та розуміння особою, що застосовує кримінально-правові норми, засад кримінального права, кримінально-правової політики держави та судово-слідчої практики; б) правильного з'ясування та тлумачення змісту кримінального закону, всіх ознак конкретної кримінально-правової норми; в) повного й усебічного дослідження фактичних ознак учиненого суспільно небезпечного діяння; г) застосування правил кваліфікації злочинів, вироблених теорією та практикою, при обґрунтованому поєднанні ознак злочину, що встановлені законом, із ознаками вчиненого діяння.

Підстави кваліфікації злочинів: /) фактична - обставини справи, наявні в реальній дійсності, що стали відомі правоохоронним органам і були процесуально закріплені, - де, коли, ким, за яких обставин, у котрий спосіб, із використанням яких знарядь чи засобів вчинено злочинне діяння, які шкідливі наслідки воно спричинило, ким вчинене, яким чином виявилося суб'єктивне ставлення особи до скоєного тощо (це, так би мовити, фактичний склад злочину); 2) нормативна (юридична) - сформульований у відповідній нормі КК юридичний склад злочину, яким законодавець оголошує певну поведінку особи злочиндаю й, так би мовити, "перетворює" певний тип суспільно небезпечної поведінки на злочин певного виду (лише юридичний склад злочину дозволяє у процесі застосування кримінально-правових норм зробити висновок, котрий саме конкретний злочин вчинила особа). Основними правилами кваліфікації злочинів є такі:

1) усі фактичні ознаки вчиненого мають відповідати юридичним ознакам складу злочину;

2) ознаки вчиненого злочину слід відмежовувати, відокремлювати від суміжних складів злочинів;

3) до вчиненого злочину завжди повинна застосовуватися та кримінально-правова норма, яка найбільш повно охоплює його ознаки;

4) за наявності у вчиненому діянні ознак загальної та спеціальної норм застосовують спеціальну норму;

5) кваліфікований склад злочину має пріоритет (перевагу) перед основним складом, а особливо кваліфікований - перед кваліфікованим і поглинає його;

6) діяння, при якому заподіяння шкоди додатковому безпосередньому об'єктові посягання є способом, складовою частиною заподіяння шкоди основному об'єктові, кваліфікується як один злочин; діяння, при вчиненні якого шкода додатковому об'єктові заподіюється факультативно, кваліфікується як сукупність злочинів;

7) спосіб учинення злочину не утворює сукупності злочинів, коли він є обов'язковою, необхідною та невід'ємною ознакою певного діяння;

8) кожна наступна стадія завершення злочину поглинає попередню: склад закінченого злочину поглинає склад замаху, а склад замаху поглинає склад готування до цього злочину;

9) умисел завжди поглинає необережність, а будь-котрий вищий ступінь вини поглинає нижчий;

10) при конкуренції самостійної норми та норми про співучасть у більш тяжкому злочині застосовується норма про співучасть тощо.

Юридичне закріплення результатів кваліфікації злочинів має чотири головні компоненти:

1. Виклад фактичних обставин справи - це формулювання фактичного складу діяння, тобто опис поведінки особи й інших юридичних фактів, які встановлено (процесуально доведено), які мають кримінально-правове значення та в системному поєднанні утворюють фактичний склад злочину.

2. Складання формули кваліфікації - це здійснення вказівки на статті Особливої, а за певних умов - і Загальної частин КК, які передбачають вчинене діяння через використання скорочених, умовних позначень. Формула кваліфікації - це сукупність буквених (літерних) і цифрових позначень, які вказують на кримінально-правові норми (статті, їх частини та пункти), що підлягають застосуванню. Значення формули кваліфікації полягає в через те, що за її допомогою дозволяється здійснити стисле й точне посилання на закон про кримінальну відповідальність і скоротити обсяг процесуальних документів. Вона дає відповідь на запитання: чи має діяння склад злочину та якою власне статтею кримінального закону його передбачено?

Із Загальної частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки такі норми: ч. 1 ст. 14 (готування до злочину); ч. 2 ст. 15 (закінчений замах); ч. 3 ст. 15 (незакінчений замах); ч. 3 ст. 27 (організатор); ч. 4 ст. 27 (підбурювач); ч. 5 ст. 27 (пособник). Коли ж особа вчиняє замах на злочин через бездіяльність, то при кваліфікації необхідно посилатися на ч. 1 ст. 15 КК і статтю Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за закінчений злочин, на котрий особа вчиняє замах (це пов'язано з тим, що частини 2 і 3 ст. 15 КК передбачають замах як дію, а через те кваліфікація з посиланням на дані частини при злочинній бездіяльності неможлива). Відносно діяння виконавця злочину, то воно ніколи не кваліфікується за будь-якою з частин ст. 27 КК.

Із Особливої частини КК у формулі кваліфікації злочинів застосовуються тільки статті (частини статей, пункти частин статей), що містять заборонювальні норми (наприклад, ст. 112, ч. 3 ст. 185, п. 6 ч. 2 ст. 115). Не застосовуються у формулі кваліфікації злочинів роз'яснювальні та заохочувальні норми.

3. Юридичне формулювання обвинувачення - це юридичні "розшифрування" та конкретизація формули кваліфікації (іншими словами, це словесне посилання на кримінально-правові норми, що відображені у формулі кваліфікації; юридичні формулювання, що містяться в нормах кримінального закону, котрий встановлює відповідальність за вчинене посягання).

4. Обгрунтування кваліфікації - це діяльність відповідних органів держави відносно підтвердження прийнятого рішення про кваліфікацію злочину за певною нормою (нормами) КК (воно полягає в наведенні доказової бази, формулюванні логічних і несуперечливих висновків тощо).

Значення кваліфікації злочинів полягає в через те, що за допомогою її досягається істина у кожній кримінальній справі, реалізуються цілі та завдання кримінально-правової політики держави, забезпечується додержання законності, здійснюється відповідне правозастосування, виноситься обґрунтований судовий вирок та, в кінцевому рахунку, досягається справедливість кримінального покарання.

← Предыдущая страница | Следующая страница →