Поделиться Поделиться

Теорія держави і права: поняття та риси

Теорія держави і права – це фундаментальна юридична наука, що досліджує найбільш загальні закономірності і тенденції виникнення, розвитку та функціонування держави і права, а також формулює вихідні для інших юридичних наук поняття.

Наведене визначення відображає характерні риси теорії держави і права.

По-перше, вона є наукою суспільною, оскільки згідно до свого предмета дослідження вивчає такі суспільні явища, як держава і право, їх структуру, функції, цінність та головні інститути. Суспільний характер держави і права означає, що вони виникають, розвиваються та існують як результат спільної життєдіяльності людей. У процесі виконання своїх функцій теорія держави і права взаємодіє з іншими суспільними науками і міждисциплінарними сферами знань (філософія і соціологія права, політологія, психологія, економічна теорія та ін.).

По-друге, теорія держави і права є юридичною наукою. Особливості теорії держави і права як юридичної науки полягають у через те, що її пізнавальний інтерес спрямовано на специфічну реальність – державу і право. Держава і право досліджуються крізь призму їхніх юридичних форм, що відображаються в нормах права та юридичній діяльності. У цьому сенсі теорія держави і права спирається на нормативні положення конституції та принципи законодавства, ураховує напрями розвитку судової та іншої юридичної практики. Формулюючи базові поняття, розглядаючи загальні положення про державу і право, передумови їх виникнення і розвитку, теорія держави і права посідає провідне місце в системі юридичних наук.

По-третє, важливою рисою теорії держави і права є її фундаментальний характер. її положення утворюють теоретичну і методологічну базу (фундамент) юриспруденції, об'єднують юридичні науки в цілісну, внутрішньо узгоджену систему. Сформульовані теорією держави і права концептуальні положення, принципи, поняття призначено для застосування всіма юридичними науками чи більшістю з них.

По-четверте, теорія держави і права є загальною юридичною наукою, що досліджує найбільш абстрактні питання держави і права (наприклад, з огляду на знання про норми права різних галузей формулюється загальнотеоретичне поняття норми права). Предмет даної науки охоплює тільки головні закономірності державно-правової дійсності (причому не тільки в межах окремої держави чи правової системи) та проблеми, важливі для юриспруденції в цілому.

Слід також ураховувати, що в межах загальнотеоретичної юридичної науки держава і право розглядаються у всьому багатоманітті взаємних зв'язків, що виникають поміж цими суспільними інститутами. Діючи у правових формах, держава повинна охороняти існуючий у суспільстві правопорядок. У свою чергу, право легітимує державну владу, установлює її межі, що уможливлює її оцінку суспільством як справедливої. При спільному вивченні права і держави необхідно виходити з принципу верховенства права, закріпленого у ст. 8 Конституції України. Верховенство права над державою виявляється передусім у пріоритеті прав людини, що є невід'ємними, невідчужуваними, непорушними.

Дані риси теорії держави і права дозволяють використовувати її положення як вихідні, ключові для формування всього комплексу знань про державу і право. Саме через те підготовка майбутніх юристів, опанування ними правничої професії розпочинається саме з курсу теорії держави і права, без якої системне вивчення інших юридичних дисциплін є неможливим.

Предмет теорії держави і права

Предмет теорії держави і права – це найбільш загальні закономірності та тенденції виникнення, розвитку і функціонування державних та правових явищ і процесів, а також загальні для всієї юридичної науки поняття.

У структурі предмета теорії держави і права дозволяється виокремити такі складові: 1) найбільш загальні закономірності та тенденції виникнення, розвитку і функціонування держави і права (юридичні закономірності та тенденції); 2) система загальних юридичних понять.

Юридичні закономірності – це необхідні, постійні, істотні зв'язки, що виникають у правовій сфері. Вони можуть виникати у вигляді зумовленості одного юридичного явища іншим (наприклад, тип держави визначає особливості її функцій), їх взаємовпливу (зокрема, поміж правом і правосвідомістю) та розбіжності (наприклад, поміж правом і мораллю) та ін.

Юридичні закономірності мають вірогідний характер. Вони не можуть бути виражені в абсолютно точних якісних чи кількісних показниках. Наприклад, коли сполучивши певні речовини, ми здатні точно спрогнозувати наступну хімічну реакцію, а дослідивши кульовий отвір, – визначити місце, з якого був зроблений постріл, то стосовно правових і державних явищ ідеться лише про ймовірні висновки.

Прикладом такої закономірності може бути положення про тісний взаємозв'язок поміж демократичним державним режимом та ринковою економікою. Він є вірогідним, тобто спостерігається у переважній більшості випадків, оскільки іноді ринкові механізми функціонують також у державах, які не відносять до демократичних (КНР, Сінгапур та ін.).

Юридична тенденція теж відображає зв'язки, що виникають поміж різними юридичними явищами. На відміну від закономірності тенденція має лише ймовірний, менш сталий характер. Прикладом тенденції може бути поступове зменшення кількості держав із монархічною формою правління у XX ст., протягом якого припинили своє існування близько 90 монархій.

Вивчаючи юридичні закономірності та тенденції, наука виявляє також випадковості – непередбачуваний, нетиповий збіг обставин в юридичній сфері. Так, випадковостями є існування нетипових форм правління (виборна монархія, довічне президентство та ін.), нестандартних джерел права (директиви Президента у Республіці Беларусь).

Дослідження юридичною наукою випадковостей спричинено тим, що юридичні закономірності, тенденції та випадковості не існують окремо. Випадковості за умови їх повторення можуть набувати характеру тенденцій; у свою чергу, тенденції здатні перетворюватися на закономірності.

Серед юридичних закономірностей та тенденцій слід вирізняти:

– закономірності та тенденції виникнення держави і права (наприклад, виникнення держави зумовлено майновим і становим розшаруванням, ускладненням соціальної структури суспільства);

– закономірності та тенденції розвитку держави і права (кількісний та якісний розвиток законодавства зумовлює необхідність його впорядкування шляхом систематизації);

– закономірності та тенденції функціонування держави і права (наприклад, режим верховенства права сприяє утвердженню та захисту прав людини).

До структури предмета теорії держави і права входять також загальні юридичні поняття. Це такі поняття, як право, держава, державний суверенітет, норми та принципи права, правове регулювання, правосвідомість, правовідносини, правопорушення, нормотворчість, нормативно-правовий акт, правозастосування, тлумачення правових актів, верховенство права тощо. Використання універсальних для всієї юриспруденції понять забезпечує її внутрішню узгодженість, інтегрованість юридичних наук в єдину систему, ефективність юридичної практики.

← Предыдущая страница | Следующая страница →