Поделиться Поделиться

Система права

Так само як політика (політична система суспільства) і держава (система державного апарату, інших державних організацій), своєрідні соціальні системи утворюють також різноманітні юридичні явища. Розрізняють, зокрема, правову систему і систему права, кожна з яких має своєрідну структуру.

Будь-яке право має свою систему, навіть коли воно несистематизоване. Система показує, з яких частин, елементів складається право, і як вони співвідносяться поміж собою. Система права об'єднує всі норми, що відносять до внутрішньодержавного права. Вона взаємодіє із системою міжнародного права, яке являє собою систему норм, що виражають узгоджену волю різних держав.

Система права – це побудова права, що об'єктивно існує, яка полягає в поділі єдиного права на окремі частини (галузі), пов'язані поміж собою. Правові норми, які складають систему права, створюються законодавцем, проте групуються за галузями об'єктивно у відповідності зі змістом і суспільними відносинами, які вони регулюють. Система права має об'єктивний характер, бо відображає систему суспільних відносин, що реально існує, і не може будуватися з суб'єктивних міркувань. Вона є єдиним цілим, в якому норми права узгоджені поміж собою і не діють ізольовано.

Система права має структуру, право розділяється на складові відносно самостійні частини – право в цілому, галузі права та інститути, які регулюють певні групи суспільних відносин, норми права.

Система права – це правова категорія, яка означає внутрішню побудову правових норм будь-якої держави. Система права (її галузі та інститути) складається історично. На її формування і розвиток впливає система джерел, форм права, правові ідеї, принципи, політичні цілі. Через те в різних державах при одному й через те ж типі держави можуть бути різні системи права. Система права кожної держави відносно стабільна та динамічна. В залежності від змін суспільних відносин система права може змінюватися. Поява нових сфер суспільних відносин чи посилення їх значення тягнуть за собою утворення нових структурних частин системи права.

Таким чином, система права – це обумовлена станом суспільних відносин внутрішня побудова права, яка полягає в єдності і узгодженості всіх чинних правових норм, їх логічному розподілі за галузями та інститутами.

Риси сучасної системи права: 1) єдність і узгодженість норм права, що складають систему права; 2) диференціація норм права на галузі та інститути; 3) об'єктивний характер розподілу юридичних норм на галузі та інститути.

Елементи системи права: юридична норма; правовий інститут; галузь права. Юридична норма – загальнообов'язкове формально визначене правило поведінки, яке встановлюється і гарантується державою. Вона формулюється у вигляді прав та обов'язків і є обов'язковою для виконання всіма суб'єктами. Всі норми права, що регулюють однорідні суспільні відносини, об'єднуються в галузь права. Галузь права – система юридичних норм, що регулюють певну групу (вид) однорідних суспільних відносин. Кожна галузь права включає в себе правові інститути. Інститут права – система юридичних норм, що регулюють різновид певного виду суспільних відносин.

Центральне місце в питаннях внутрішньої будови системи права має проблема виділення галузей права. Щоби відмежувати одну галузь від іншої, треба виділити критерії розмежування. Основним таким критерієм є предмет правового регулювання (матеріальний критерій), і додатковим – метод правового регулювання (юридичний критерій).

Предметом правового регулювання є відокремлена група суспільних відносин. За своїм змістом дані відносини неоднорідні. Якість, зміст відносин, їх класифікація і регулювання нормативно-правовими актами веде до можливості класифікувати їх на якісно однорідні суспільні відносини. Через те за предметом правового регулювання вся система права розділяється на галузі права.

Метод правового регулювання дає можливість з'ясувати, як держава за допомогою права впливає на суспільні відносини, якими прийомами і засобами. Завдяки методу встановлюються межі відносин, права та обов'язки суб'єктів, приписи про необхідну поведінку. Учасники суспільних відносин наділяються правоздатністю і дієздатністю. Завдяки методу дозволяється визначити міру відповідальності за порушення передбачених норм. Метод правового регулювання як сукупність прийомів впливу права і держави на регулювання суспільних відносин, знаходить юридичне закріплення у нормативно-правових актах. Найважливіше значення мають авторитарний та автономний методи.

Авторитарний (імперативний) метод правового регулювання – це державно-владний метод, що будується на правовій нерівності суб'єктів правовідносин. Він характерний для галузей фінансового, кримінального, адміністративного права. Автономний (диспозитивний) метод правового регулювання надає учасникам суспільних відносин рівні права та обов'язки, закріплює їх відносну незалежність до вступу у правові відносини, а з вступом у них дає можливість автономно виконувати свої зобов'язання. Даний метод застосовується переважно у цивільному, сімейному, трудовому праві. Разом з тим у всіх галузях права застосовуються обидва зазначені методи.

Висловлюються пропозиції окрім предмета і метода правового регулювання для розмежування галузей права застосовувати такий критерій, як юридичний режим регулювання. Це пояснюється наступним: 1) юридичний режим галузі матеріально обумовлений предметом регулювання (особливості управлінських, майнових, трудових, сімейних та інших відносин); 2) на основі одного з базових методів формується галузевий метод правового регулювання, тобто спосіб юридичного впливу, котрий визначається особливими юридичними засобами регулювання (засоби юридичного впливу, способи виникнення прав та обов'язків, захисту прав тощо); 3) принципи (загальні положення) – специфічні для галузі ідеї, які характеризують її з точки зору змісту (рівність подружжя, здійснення правосуддя судом тощо); 4) особлива галузь законодавства, яка має головний кодифікований нормативно-правовий акт. Коли такий акт є і він має юридично змістовну загальну частину (сукупність норм права, які закріплюють головні положення і галузеві принципи), то є підстави для виділення окремої галузі права.

Таким чином, галузь права – це сукупність якісно однорідних норм права, які регулюють сферу суспільних відносин за допомогою певних методів. В залежності від предмету правового регулювання розрізняють галузі права: конституційне право, цивільне право, трудове право, сімейне право, кримінальне право, кримінально-процесуальне право та інші.

Існує точка зору, що за місцем, яке галузі права посідають у правовій системі, вони поділяються на головні і комплексні. Головні галузі права утворюють головний масив у правовій системі держави. Серед них розрізняють: а) профільні галузі, що утворюють юридичну основу і є обов'язковою частиною системи права (конституційне, адміністративне, цивільне); б) процесуальні галузі, що закріплюють порядок (процес) застосування матеріального права; в) спеціальні галузі, які на базі профільних розвивають головні галузі права і забезпечують спеціальний правовий режим для певного виду суспільних відносин (трудове, земельне, сімейне, екологічне право). Комплексні галузі – це надбудова над основними галузями, що зовні відособлюють менші,, ніж головні галузі, правові масиви (страхове, морське право та інші).

В окремих галузях в системі права виділяють підгалузі права; Підгалузь – це відокремлена частина галузі права, що регулює особливо; великі групи (підрозділи) суспільних відносин, які входять до сфери відносин, що регулюються галуззю права. Ця система норм права входить, до галузі чи регулює тісно пов'язані відносини (право соціального забезпечення як підгалузь трудового права; бюджетне, податкове та банківське право як підгалузі фінансового права).

Слід підкреслити, що система права пов'язана з міжнародним правом. Так, міжнародні правові акти, які ратифіковані Верховною Радою України, повинні входити до структури національної системи права і системи законодавства.

У цілому для галузі права характерними ознаками є предмет правового регулювання, специфічні правові принципи, особливості внутрішньої і зовнішньої форми, особливий механізм регулювання, об'єднання інститутів, що входять до неї та особливості законодавства. Галузь права як підсистемне утворення системи права сама виступає в якості системи по відношенню до інститутів права.

Проте й інститут права має всі ознаки системного утворення, через те що являє собою групу правових норм, яка об'єктивно склалася всередині галузі права у вигляді її відокремленої частини, і за допомогою якої'регулюються типові суспільні відносини. Тим самим інститут права набуває відносну самостійність, стійкість та автономність функціонування. Таким чином, інститут права (правовий інститут) – це група норм права, що регулюють певну групу однорідних суспільних відносин у межах галузі права. Окрема норма права не може повністю врегулювати певні суспільні відносини без взаємодії з іншими нормами. Сукупність норм права, які зведені в системне ціле, і створює правовий інститут.

Правовому інституту притаманні: а) однорідність фактичного змісту – кожний інститут призначений для регулювання самостійної, відносно відокремленої групи відносин; б) юридична єдність правових норм – норми, що входять у правовий інститут, утворюють єдиний комплекс, виражаються в загальних положеннях, правових принципах, правових поняттях, що утворює особливий, притаманний для даного виду правовий режим регулювання; в) нормативна відокремленість, тобто відокремлення норм, що утворюють правовий інститут, у главах, розділах, частинах нормативного акту; г) повнота відносин, що регулюються (норми забезпечують повне регулювання відносин).

За своїм змістом інститути права поділяються на прості та складні. Простий інститут включає в себе норми однієї галузі права (інститут припинення шлюбу). Складний (комплексний) інститут права – це сукупність норм, що входять до складу різних галузей, проте регулюють взаємозв'язані відносини (інститут власності). У залежності від підстав класифікації розрізняють групи правових інститутів: 1) за галузями права (матеріальні і процесуальні); 2) за роллю, якому вони виконують (предметні, функціональні); 3) в залежності від відносин, що ними регулюються.

Правові інститути можуть об'єднуватися. Через те в теорії права розглядають загальні і предметні об'єднання інститутів. Об'єднання в загальні інститути можливе, коли кожний інститут визначає предмет, завдання, межі дії, принципи галузі (підгалузі) права. Предметне об'єднання – це об'єднання двох і більше інститутів, які характеризують збільшення різних інститутів за родовим критерієм в межах певного предмету правового регулювання (об'єднання інститутів права).

В останні десятиліття проявляються тенденції до поділу системи права на публічне (галузі, що регулюють відносини поміж особою і владними органами держави) і приватне (галузі, що регулюють відносини поміж громадянами та поміж громадянами й організаціями, об'єднаннями). Проте у сучасному світі чисто публічних і чисто приватних галузей права не існує.

Таким чином, система права – це об'єктивно зумовлена внутрішня організація і структура права певної держави, яка виражає єдність і узгодженість юридичних норм та об'єктивний поділ їх на галузі та інститути згідно до особливостей суспільних відносин. У системі права діють зв'язки 4 рівнів: 1) поміж елементами норми права; 2) поміж нормами, що об'єднані у правові інститути; 3) поміж інститутами відповідної галузі права; 4) поміж окремими галузями права.

← Предыдущая страница | Следующая страница →