Поделиться Поделиться

Наука кримінально-виконавчого права України

Джон Бернал у своїй праці " Наука в історії суспільства " пише, що виникнення наук тісно пов'язане з історичним розвитком суспільства, їх поява обумовлена новими завданнями, які суспільство повинно вирішувати в інтересах свого подальшого розвитку і становлення.

Такий підхід дозволяє нам розглядати науку кримінально-виконавчого права як самостійну, таку, що досягла як кількісного, так і якісного визначення рівня пізнання, та має власні спеціальні методи дослідження.

Тож, кримінально-виконавче право визнається окремою науковою дисципліною, яка допомагає реалізувати державну кримінально-правову політику у сфері виконання і відбування кримінальних покарань.

Під наукою кримінально-виконавчого права слід розуміти вид людської діяльності, яка повинна забезпечити пізнання і накопичення досвіду шляхом дослідження систематизованих знань про закономірності процесу виконання і відбування кримінальних покарань, а також шляхом забезпечення правового регулювання суспільних відносин, застосування до засуджених засобів виправлення і ресоціалізації.

Термін "наука" взагалі застосовується для назви окремих галузей наукового знання, через те її також розуміють як одну із форм людської діяльності. На думку В.М. Поповича, поняття "наука" тісно пов'язане з поняттям "вища школа". Даний зв'язок зрозуміти не важко, адже від підготовки кваліфікаційних кадрів залежить розв'язання сучасних проблем прогнозування і прийняття науково обґрунтованих управлінських рішень, спрямованих на попередження майбутніх проблем у тій чи іншій сфері життєдіяльності людини, суспільства, держави.

Інше визначення науки дають В. М. Шейко, Н. М. Кушна-ренко. На їх думку, вона включає в себе діяльність, спрямовану на здобуття нового знання, та результат даної діяльності - суму здобутих наукових знань, що є основою наукового розуміння світу.

Юридична суть кримінально-виконавчого права як науки обумовлена історичним фактом її виникнення шляхом відгалуження виправно-трудового права від кримінального і його подальшої трансформації у кримінально-виконавче право.

Кримінально-виконавче право як самостійна галузь серед юридичних наук має відповідний відокремлений предмет дослідження, власну методологію (загальну і особливу теорії), тісно взаємодіє з іншими юридичними науками.

Під наукою кримінально-виконавчого права України О. М. Джужа розуміє галузь знань, що вивчає боротьбу зі злочинністю шляхом виконання кримінальних покарань, а також соціально-економічні закономірності, які зумовлюють місце і роль даної діяльності в державі, її принципи та інші положення.

У зв'язку з цим кожен співробітник органів і установ виконання покарань повинен мати уявлення про науку кримінально-виконавчого права, яка є теоретичним підґрунтям його професійної діяльності.

Наука кримінально-виконавчого права спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку системи виконання та відбування кримінальних покарань. Основними її ознаками є наступні: наявність систематизованого знання (наукових ідей, теорій, концепцій,'законів, принципів, гіпотез, основних понять, фактів тощо), наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження; практична значущість усього процесу кримінально-виконавчої діяльності органів і установ виконання покарань.

У цьому контексті проголошений Президентом України курс на європейську інтеграцію вимагає, серед іншого, створення в Україні сучасної європейської моделі виконання покарань згідно до норм і стандартів Ради Європи, а також безумовного виконання зобов'язань, взятих Україною під час вступу до Ради Європи.

Особливе місце у цій моделі займає наука кримінально-виконавчого права, розвиток якої залежить від розв'язання сучасних проблем призначення, виконання та відбування кримінальних покарань.

Через те успішне вирішення завдань державної кримінально-виконавчої політики у сфері виконання покарань передбачає поглиблення систематизації раніше напрацьованих наукових знань, їх екстраполяцію на дослідження нових маловивчених аспектів, тих чи інших об'єктів пізнання чи їх аналіз на новому етапі розвитку кримінально-виконавчого права України.

Наука кримінально-виконавчого права отримала своє нове призначення після певної трансформації з виправно-трудового права у 2003 р. прийняла на себе відбиток своєї першооснови -кримінального права. Зазначена подія суттєво вплинула на її теорію і практику застосування органами та установами виконання покарань норм кримінально-виконавчого законодавства. Наука отримала можливість по-новому розглянути історичні витоки становлення та розвитку кримінально-виконавчого права як в Україні, так і в інших країнах світу.

Особливістю розвитку науки кримінально-виконавчого права є розробка наукової концепції, спрямованої на пізнання і використання закономірностей діалектичного процесу виправлення і ресоціалізації засуджених, накопичення і систематизацію знань із теорії і практики виконання кримінальних покарань, ведення наукових досліджень із цих проблем.

Прийнятий Верховною Радою України новий Кримінально-виконавчий кодекс України не тільки закріпив концептуальні основи правового регулювання виконання і відбування кримінальних покарань, а й суттєво оновив і вдосконалив кримінально-виконавче законодавство, розширив можливості пошуків нових відкриттів у цій галузі.

Становлення сучасної загальноправової парадигми і на її основі - правової системи неможливо без уточнення і доповнення новим змістом предмета кримінально-виконавчого права України. Зміна суспільно-політичних та соціально-економічних умов в країні суттєво впливає на процес правового регулювання призначення, виконання та відбування покарань засуджених, згідно предмет даної науки також набуває іншого змісту.

Внутрішня основа сутності кримінально-виконавчого права як правової науки виявляється в єдності наступних концептуальних положень:

- кримінально-виконавче право започатковане в межах науки кримінального права;

- предмет і об'єкт його вивчення відносять порядку і умовам виконання та відбування покарання;

- кримінально-виконавчому праву властиві норми матеріального і процесуального права;

- завдання і функції кримінально-виконавчого права входять до компетенції органів та установ виконання покарань, інших державних та недержавних інституцій.

Кримінально-виконавче право для досягнення своєї основної мети - виправлення і ресоціалізації засуджених - тісно взаємодіє не лише з галузями правового комплексу, проте і з іншими науками, такими як психологія, педагогіка, кримінологія.

У цілому необхідно наголосити, що наука кримінально-виконавчого права має відповідний специфічний предмет регулювання, котрий не є притаманним іншим галузям права.

Для будь-якої науки завжди важливою залишається проблема методології. Не є виключенням і наука кримінально-виконавчого права, оскільки дослідження в цій галузі знаходяться у постійному пошуку, а практика породжує нові проблеми і потребує пошуку шляхів їх вирішення.

Основними методами пізнання є наступні: загальний діалек-тико-матеріалістичний метод; загальнонаукові методи (аналіз і синтез, індукція і дедукція, аналогія, порівняння, системно-структурний підхід тощо); спеціальні (методи математичної логіки, математичного моделювання, правової статистики та ін.) і специфічні правові методи (формально-логічний, порівняльно-правовий, історичний, конкретно-соціологічний та ін.).

Під наукою кримінально-виконавчого права необхідно розуміти певну галузь знань, яка вивчає проблему боротьби зі злочинністю, досліджує теорію і практику виконання та відбування покарань засуджених, розробляє пропозиції відносно удосконалення правових норм і практики їх застосування, аналізує досвід виконання покарань в інших країнах світу, тісно взаємодіє з іншими науками.

Необхідно зазначити, що стан та розвиток науки кримінально-виконавчого права на даний момент залишаються обділеними увагою вчених. Відсутність у незалежній Україні ґрунтовних наукових досліджень з питань розвитку науки кримінально-виконавчого права частково компенсувалася висвітленням її у щорічному бюлетені "Проблеми пенітенціарної теорії і практики", у підручниках і навчальних посібниках з курсу кримінально-виконавчого права України. Ця дисципліна викладається, на жаль, лише у вищих навчальних закладах III і IV рівнів акредитації в обсязі 81 година, з яких 36 годин аудиторних, а 45 відведено для самостійного опрацювання.

Історія повчає, що здобутки вчених у цій галузі права не слід ігнорувати; тільки за умови зацікавленого підходу до їх наукових досягнень вона може стати ефективним інструментом пошуку нових знань у процесі виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчинення ними нових злочинів.

Після здобуття Україною своєї незалежності досить інтенсивно розпочалась підготовка кандидатських та докторських дисертацій з проблем кримінально-виконавчого права. Проведений нами -аналіз з 1991 року захищених дисертацій свідчить про те, що кандидатських дисертацій було захищено більше тридцяти, у той же час як, докторських - усього чотири. Збагачуючи науку і практику кримінально-виконавчого права новими ідеями, формуються і відтворюються нові знання з найважливіших питань життєдіяльності кримінально-виконавчої служби України.

Принципово важливим напрямком розвитку науки кримінально-виконавчого права є формування наукових шкіл. У цьому контексті заслуговує на увагу Харківська і Київська школи, які існують вже десятки років і мають напрацьований потужний науковий потенціал.

На жаль, необхідно констатувати, що іноді різнобій і хаотичність у формуванні тематики дисертаційних досліджень та інших науково-дослідних робіт свідчать про безсистемний характер наукової роботи, що не сприяє формуванню концептуальних засад розвитку науки кримінально-виконавчого права.

Сформувати наукову школу окремої галузі права - справа копітка, на якому піде не один рік творчої праці, проте коли не планувати цю роботу та не визначати пріоритетні наукові напрямки, за якими мають формуватися наукові школи, навряд чи можливо взагалі досягнути певного успіху в досліджені.

Вважаємо за необхідне наголосити на через те, що Україна за всю свою історію не мала науково-дослідного інституту з проблем кримінально-виконавчого права, мабуть через те, і не сформований в цьому контексті й науковий потенціал. Створення такого інституту надало б можливість визначити і науково обґрунтувати теоретико-методологічні основи комплексного організаційно-правового підходу до дослідження порядку та умов виконання і відбування покарань.

За винятком того, початковим етапом вирішення нагальних проблем науки кримінально-виконавчого права може стати при університетах науково-дослідної лабораторії, зміст (сутність), що передбачає визначення загальних положень, напрямків роботи, членства, прав та обов'язків, організації роботи, кошторису та порядку її ліквідації.

Необхідно наголосити, що наука кримінально-виконавчого права України сьогодні знаходиться на стадії свого становлення, через те коло проблем, які досліджуються нею, постійно перебувають у русі. Як складна соціальна система, будь-яка наука потребує для свого розвитку чітко визначених і погоджених за змістом основних завдань, мета яких - забезпечити підготовку науково-педагогічних кадрів, створення науково-дослідних установ, лабораторій, плановість науково-дослідної діяльності.

Завдання науки кримінально-виконавчого права є невід'ємними від завдань, передбачених в Кримінально-виконавчому кодексі України, зміст яких, в свою чергу, визначається кримінально-виконавчою політикою держави у сфері виконання та відбування покарань. Кримінально-виконавча політика, у свою чергу, не є особливою політикою, а є частиною єдиної політики держави і безпосередньо випливає з кримінальної політики.

Разом з тим, варто зауважити, що кримінально-виконавча політика суттєво впливає на стан кримінально-правової політики механізмом виконання і відбування покарань. З огляду на вищевикладене констатуємо, що наука кримінально-виконавчого права через чинне законодавство України наділена правом проведення наукових розробок у цій сфері і суттєво впливати на практику виконання і відбування покарань. Завдання науки кримінально-виконавчого права полягає в забезпеченні виконання наступних завдань (пунктів):

- удосконалення правового регулювання виконання і відбування кримінальних покарань;

- регулярне впровадження у практику органів і установ виконання покарань сучасних досягнень виправлення і ресоціалізації засуджених;

- розробка наукових досліджень з метою вирішення актуальних проблем діяльності органів і установ виконання покарань;

- вивчення досвіду роботи аналогічних органів і установ у зарубіжних країнах;

- узагальнення і поширення позитивного досвіду серед органів і установ, які виконують кримінальні покарання;

- розробка пропозицій відносно удосконалення норм кримінально-виконавчого законодавства і практики його застосування;

- підготовка та перепідготовка персоналу нової генерації для органів і установ виконання покарань;

- регулярне проведення моніторингу наукової літератури з кримінально-виконавчого права України, завданням якого є ознайомлення з науковими досягненнями у цій галузі і можливостями їх впровадження в діяльність органів і установ виконання покарань;

- щорічне проведення міжнародної конференції з проблем виконання кримінальних покарань із запрошенням провідних вчених у цій галузі, практичних працівників органів і установ виконання покарань, громадськості.

Вищевикладене дає підстави зробити висновок, що наука кримінально-виконавчого права хоча і молода, проте зарекомендувала себе як фундаментальна, через те головний її зміст спрямований на подальшу розбудову пенітенціарної системи України, адаптацію її до міжнародних стандартів поводження із засудженими, інтеграцію у Європейське співтовариство.

← Предыдущая страница | Следующая страница →