Поделиться Поделиться

Державна політика в галузі освіти

З проголошенням Україною незалежності, визнанням освіти пріоритетною сферою соціально-економічного, духовного та культурного розвитку суспільства, закріпленням на конституційному рівні права кожного на вільний розвиток своєї особистості, на освіту формування і здійснення державної політики в галузі освіти, функціонування системи освіти в цілому становить неабиякий інтерес для вітчизняної освітньо-педагогічної науки і державотворчої практики. Так сталося, що Українська держава успадкувала досить розвинену радянську освітню інфраструктуру. Згідно до Закону УСРР "Про освіту" від 23 травня 1991 року вона мала 1242 професійних, 735 середніх спеціальних та 156 вищих навчальних закладів, аспірантуру та докторантуру з 300 наукових спеціальностей, 518 навчальних закладів та підрозділів підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів. За чисельними показниками мережа вищих навчальних закладів України відповідала рівневі більшості розвинених країн світу [207, с. 33].

З-поміж найважливіших типів і видів державної політики як багатовекторної системи, що відтворює динамічну єдність і взаємодію пріоритетних сфер розвитку суспільства, державна політика в галузі освіти (політика держави в сфері освіти) постає як невід'ємна складова утвердження і забезпечення державою прав і свобод людини та їх гарантій. Із прийняттям законодавчих актів про освіту, Основного Закону - Конституції України, затвердженням стратегічних документів розвитку освіти, насамперед Національної доктрини розвитку освіти, вона спрямовується безпосередньо на забезпечення прав людини і громадянина на вільний розвиток своєї особистості, на освіту (ст. ст. 3, 23, 53 Конституції України) [21]. У цьому контексті вкрай важливим є створення умов для всебічного розвитку людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвитку її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору, збагачення на цій основі інтелектуального, творчого, культурного потенціалу народу, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, фахівцями (Закон України "Про освіту") [125].

Ведучи мову про сутність і зміст державної політики в галузі освіти на сучасному етапі, слід визначити стратегію й головні напрями розвитку дошкільної освіти, загальної середньої освіти, позашкільної освіти, професійно-технічної освіти, вищої освіти, та освіти в цілому. Головною метою прийнятої Першим З'їздом педагогічних працівників України Державної національної програми "Освіта" (Україна ХХІ століття) стало визначення стратегії розвитку освіти в Україні на найближчі роки та перспективу ХХІ століття, створення життєздатної системи безперервного навчання і виховання для досягнення високих освітніх рівнів, забезпечення можливостей постійного духовного самовдосконалення особистості, формування інтелектуального та культурного потенціалу як найвищої цінності нації [3].

Згідно до Національної доктрини розвитку освіти, яка визначає систему концептуальних ідей та поглядів на стратегію й головні напрями розвитку освіти в першій чверті ХХІ ст., метою державної політики відносно розвитку освіти є створення умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, виховання покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати і примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти [28]. Досягнення зазначеної мети державної політики відносно розвитку освіти поєднується із впровадженням встановлених Законом України "Про засади внутрішньої і зовнішньої політики" основних засад внутрішньої політики в гуманітарній сфері. Серед останніх перебуває створення належних умов для нарощення освітнього потенціалу України, забезпечення рівного доступу громадян до здобуття якісної освіти незалежно від місця проживання, майнового стану та фінансових можливостей; удосконалення системи освіти, забезпечення якісної дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах, підвищення престижності праці педагогічних та науково-педагогічних працівників, підтримка обдарованої молоді; підвищення ролі вищої освіти і науки як основ становлення в Україні ефективної "економіки знань"; реформування та розвиток вітчизняної системи вищої освіти і науки, забезпечення їх інтеграції в європейський та світовий освітній і науковий простір, запровадження принципів та стандартів Болонського процесу у вищих навчальних закладах України [83].

Державна політика в галузі освіти ґрунтується на основних принципах освіти в Україні, якими згідно до ст. ст. 4, 6 Закону України "Про освіту" є: пріоритетність освіти як сфери життєдіяльності суспільства, доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою; рівність умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку; гуманізм, демократизм, пріоритетність загальнолюдських духовних цінностей; органічний зв'язок із світовою та національною історією, культурою, традиціями; незалежність освіти від політичних партій, громадських і релігійних організацій; науковий, світський характер освіти; інтеграція з наукою і виробництвом; взаємозв'язок з освітою інших країн; гнучкість і прогностичність системи освіти; єдність і наступність системи освіти; безперервність і різноманітність освіти; поєднання державного управління і громадського самоврядування в освіті.

Від імені держави політику в галузі освіти в Україні визначається Верховною Радою України згідно до Конституції України і здійснюється органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, в через те числі, шляхом встановлення і забезпечення державних стандартів освіти.

Студентам слід врахувати, що згідно до частини першої ст. 15 Закону України "Про освіту" державні стандарти освіти містять вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм одержання освіти.

Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду та перезатвердженню не рідше, як один раз на десять років [125].

Додержання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти як зведення норм і положень, що визначають державні вимоги до освіченості учнів і випускників шкіл на рівні початкової, базової і повної загальної середньої освіти та гарантії держави у її досягненні є обов'язковим для загальноосвітніх навчальних закладів, а також професійно-технічних та вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації незалежно від підпорядкування, типів і форм власності [82]. Постановою

Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2011 року затверджений Державний стандарт початкової загальної освіти, котрий впроваджується з 1 вересня 2012 року [8]. Постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року затверджений Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, котрий впроваджується в частині базової загальної середньої освіти з 1 вересня 2013 року, а в частині повної загальної середньої освіти - з 1 вересня 2018 року [7].

Державний стандарт професійно-технічної освіти містить сукупність державних вимог до змісту професійно-технічної освіти, рівня кваліфікації випускника професійно-технічного навчального закладу, основних обов'язкових засобів навчання та освітнього рівня вступників, а саме: освітньо-кваліфікаційні характеристики випускника; типові навчальні плани підготовки кваліфікованих робітників; типові навчальні програми з навчальних предметів, передбачених навчальними планами, та з професійно-практичної підготовки; перелік основних обов'язкових засобів навчання; систему контролю знань, умінь і навичок учнів, слухачів та критерії їх кваліфікаційної атестації [130]. З метою подальшого розвитку професійно-технічної освіти, підвищення її ролі та місця в суспільстві розробляються і впроваджуються сучасні державні стандарти професійно-технічної освіти з конкретних професій.

Згідно до частини першої ст. 11 Закону України "Про вищу освіту" система стандартів вищої освіти складається із державного стандарту вищої освіти, галузевих стандартів вищої освіти та стандартів вищої освіти вищих навчальних закладів і є основою для таких державних регулюючих механізмів як ліцензування та акредитація вищих навчальних закладів, а також є критерієм оцінки їх діяльності незалежно від форми власності.

Відзначається, що ліцензування навчальних закладів - це державне визнання спроможності навчального закладу здійснювати освітню діяльність за заявленими обсягами підготовки згідно до державних вимог відносно кадрового, навчально-методичного та матеріально-технічного забезпечення. Цій процедурі підлягає діяльність з надання освітніх послуг, що потребують ліцензування.

Послуги з первинної професійної підготовки, перепідготовки, професійно-технічного навчання, підвищення кваліфікації робітників підлягають ліцензуванню за умови, що відповідні професії включено до Класифікатора професій ДК 003:2010.

Ліцензування діяльності підприємств, установ та організацій з професійно-технічного навчання на виробництві проводиться за класами класифікаційних угруповань з урахуванням специфіки навчання у разі, коли передбачається видача документа про освіту державного зразка.

Таблиця 1.1. Види діяльності з надання освітніх послуг, що потребують ліцензування

Види діяльності з надання освітніх послуг

Ліцензіат освітніх послуг

Орган ліцензування

1) у сфері дошкільної освіти:

o догляд за дітьми дошкільного віку;

o виховання і навчання дітей дошкільного віку;

o корекція психологічного і фізичного розвитку дітей дошкільного віку

навчальні заклади та інші юридичні особи (далі - навчальні заклади) чи фізичні особи-підприємці

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим; органи управління освітою обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій

2) у сфері загальної середньої освіти - забезпечення здобуття:

o початкової загальної освіти;

o базової загальної середньої освіти;

o повної загальної середньої освіти

навчальні заклади приватної форми власності і фізичні особи-підприємці;

навчальні заклади приватної форми власності;

навчальні заклади приватної форми власності

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим; органи управління освітою обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій

3) у сфері позашкільної освіти - освітня діяльність за художньо-естетичним, туристично-краєзнавчим, еколого-натуралістичним, науково-технічним, дослідницько-експериментальним, фізкультурно-спортивним чи спортивним, військово-патріотичним, бібліотечно-бібліографічним, соціально-реабілітаційним, оздоровчим та гуманітарним напрямами

навчальні заклади чи фізичні особи-підприємці

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту Автономної Республіки Крим; органи управління освітою обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій

4) у сфері професійно-технічної освіти:

o первинна професійна підготовка;

o перепідготовка робітників, підвищення їх кваліфікації;

навчальні заклади чи фізичні особи-підприємці

-//-

Міністерство освіти і науки України (МОН України)

o професійно-технічне навчання;

o підготовка (зокрема первинна професійна), перепідготовка та підвищення кваліфікації іноземних громадян;

-//

(за винятком послуг з підвищення кваліфікації) атестованим професійно-технічним навчальним закладам з акредитованих напрямів (спеціальностей)

5) у сфері вищої освіти:

o підготовка фахівців різних освітньо-кваліфікаційних рівнів за напрямами (спеціальностями), у через те числі молодших спеціалістів у вищих професійних училищах та центрах професійно-технічної освіти;

o військова підготовка студентів вищих навчальних закладів за програмою офіцерів запасу;

o перепідготовка за спеціальностями;

o розширення профілю (підвищення кваліфікації), спеціалізація;

o підготовка іноземних громадян до вступу у вищі навчальні заклади;

o підготовка, перепідготовка та підвищення кваліфікації іноземних громадян;

o підготовка до вступу у вищі навчальні заклади громадян України.

навчальні заклади чи фізичні особи-підприємці

-//-

-//(за винятком послуг з підвищення кваліфікації) атестованим вищим навчальним закладам з акредитованих напрямів (спеціальностей)

навчальні заклади чи фізичні особи-підприємці

Міністерство освіти і науки України (МОН України)

Діяльність у сфері вищої освіти з підготовки та перепідготовки фахівців у навчальних закладах ліцензується у разі, коли заявлені напрями (спеціальності) включені до затверджених Кабінетом Міністрів України переліків напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями.

Ліцензування послуг з післядипломного навчання у сфері професійно-технічної та вищої освіти (за винятком послуг з перепідготовки) проводиться у разі, коли передбачається видача документа про освіту державного зразка [118].

Термін ліцензії повинен відповідати терміну навчання за даним освітньо-кваліфікаційним рівнем.

Акредитація напрямів (спеціальностей) навчальних закладів - це підтвердження здатності вищих навчальних закладів здійснювати підготовку фахівців на рівні державних вимог з певного напряму (спеціальності), чи іншими словами - державне встановлення переліку освітніх програм професійної підготовки, з яких навчальний заклад може видавати документи про освіту державного зразка. Термін дії сертифіката про акредитацію має бути 5 років, для національних вищих навчальних закладів - 10 років.

Необхідною умовою акредитації навчального закладу в цілому повинен бути певний відсоток акредитованих за відповідним рівнем спеціальностей (до 70 %). При цьому повинні враховуватись спеціальності, акредитовані не раніше ніж три роки через те. Для вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації вимоги повинні бути різні. При акредитації вищого навчального закладу в цілому за IV рівнем мають враховуватись: загальна кількість студентів; наукова робота студентів: участь у конкурсах та олімпіадах, отримані призові місця, кількість публікацій у наукових виданнях та ін.; наукова робота професорсько-викладацького складу; міжнародні зв'язки навчального закладу; внесок у систему освіти: кількість власних видань з грифом Міністерства освіти і науки України; участь у роботі науково-методичних комісій, розробці стандартів МОН України та ін.; рівень інформаційного забезпечення навчального процесу (доступ студентів до Інтернету).

Усі дані дані повинні бути представлені в результатах самоаналізу навчального закладу, а також перевірені експертами комісії. Акредитація спеціальностей національних навчальних закладів має проводитись за результатами самоаналізу навчального закладу.

Згідно до Законів України "Про освіту", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про вищу освіту", постанови Кабінету Міністрів України "Про ліцензування діяльності з надання освітніх послуг" від 8 серпня 2007 року, з урахуванням специфіки надання освітніх послух у різних сферах освітньої діяльності та з метою удосконалення процедури ліцензування МОН молодьспорт видало наказ "Про затвердження примірних зразків документів, що додаються до заяв, для проведення ліцензування освітніх послуг у сфері дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної та вищої освіти" від 21 вересня 2012 року [79], внесло зміни до Ліцензійних умов надання освітніх послуг у сфері вищої освіти, затверджених наказом Міністерства освіти і науки України 24 грудня 2003 року, виклавши їх у новій редакції [22].

Державний контроль за дотриманням Ліцензійних умов надання освітніх послуг здійснюють МОН України, органи управління освітою АРК, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, Державна інспекція навчальних закладів у межах своїх повноважень шляхом проведення планових і позапланових перевірок. Планові перевірки дотримання суб'єктами господарювання, що отримали ліцензію на надання освітніх послуг, Ліцензійних умов надання освітніх послуг проводяться органами контролю не частіше одного разу на рік згідно з річним планом перевірок, котрий затверджується наказом органу контролю. Позапланові перевірки здійснюються органами контролю на підставі надходження до них у письмовій формі заяви (повідомлення) про порушення навчальними закладами Ліцензійних умов чи з метою перевірки виконання розпоряджень про усунення порушень Ліцензійних умов [90]. Наказом Міністерства освіти і науки України 24 грудня 2003 року затверджено Типове положення про регіональну експертну раду з питань ліцензування та атестації навчальних закладів. Це Типове положення визначає загальні завдання, головні організаційні та правові засади й умови діяльності регіональної експертної ради з питань ліцензування та атестації навчальних закладів. Вона є постійно діючим органом, котрий забезпечує дотримання вимог до ліцензування юридичних осіб - навчальних закладів та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які надають освітні послуги згідно до законодавства України у сфері дошкільної, загальної середньої, позашкільної, а також професійно-технічної освіти (за умови делегування МОН України місцевим органам управління освітою своїх повноважень з формування експертних комісій для проведення ліцензійної експертизи послуг у сфері професійно-технічної освіти) та атестації навчальних закладів.

Атестація навчальних закладів у нормативних актах, які детально регламентують головні завдання і принципи її проведення, визнається основною формою державного контролю за діяльністю навчальних закладів незалежно від їх підпорядкування та форм власності, що проводиться з метою забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері освіти [64].

При вивченні третього питання теми слід віддати перевагу офіційному визнанню відповідності навчальних видань, засобів навчання, навчального обладнання вимогам державних стандартів освіти, навчальним програмам, іншим нормативним документам освіти Міністерством освіти і науки України через процедуру надання відповідного грифа. Порядок надання навчальній літературі, засобам навчання і навчальному обладнанню грифів та свідоцтв Міністерства освіти і науки України затверджений наказом цього міністерства від 17 червня 2008 року.

Міністерство освіти і науки України встановлює два види грифів: "Затверджено Міністерством освіти і науки України"; "Рекомендовано Міністерством освіти і науки України".

Підручникам і навчальним посібникам з різних напрямів підготовки фахівців, які застосовуються у вищих навчальних закладах І-І^ рівнів акредитації та вищих професійних училищах, надаються грифи "Затверджено Міністерством освіти і науки України" (виключно підручникам) чи "Рекомендовано Міністерством освіти і науки України" (навчальним посібникам) без проходження апробації та моніторингових досліджень.

Свідоцтво Міністерства освіти і науки України "Використання в закладах освіти України дозволяється" надається таким засобам навчання і навчальному обладнанню як навчальні моделі, прилади і пристосування, обладнання загального призначення, допоміжні друковані засоби навчання та обов'язкова ділова документація закладів освіти.

Порядок скасування наданого грифа здійснюється наказом Міністерства освіти і науки України на підставі висновків відповідної комісії Науково-методичної ради з питань освіти Міністерства освіти і науки України [65].

Важливим адміністративно-правовим засобом державного впливу у сфері освіти є присвоєння вченого звання професора і доцента.

Порядок присвоєння вченого звання професора і доцента затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2008 року [106].

Вчене звання професора і доцента присвоюється МОН України. Для розгляду атестаційних справ наукових і науково-педагогічних працівників у МОН України утворюється Атестаційна колегія, головою якої є Міністр освіти і науки України.

Таким чином, встановлення державних освітніх стандартів, які згідно до пункту першого ст. 15 Закону України "Про освіту" є основою об'єктивної оцінки рівня освіти і кваліфікації громадян незалежно від форм одержання освіти [125] дозволяє забезпечувати високий рівень освіти з урахуванням сучасних наукових досягнень і прогресивних методик викладання навчальних дисциплін, а відтак проводити єдину державну політику у галузі освіти.

← Предыдущая страница | Следующая страница →