Поделиться Поделиться

ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Поняття і завдання забезпечення судової діяльності

Якість правосуддя значною мірою залежить від того, скільки часу суддя витрачає на вирішення судових справ, не відволікаючись на питання, безпосередньо не пов'язані зі здійсненням правосуддя. Через те для ефективної організації робочого часу судді мають бути звільнені від вирішення питань організаційного і технічного характеру. Йдеться про питання, які перебувають за межами судового процесу і суддівського самоврядування.

Щоби зрозуміти, що таке забезпечення судів, треба відповісти на питання: без чого не може відбутися судовий процес і які засоби необхідні, аби судочинство було максимально доступним і ефективним? Забезпечення судів іншими словами дозволяється визначити як турботу, піклування про суди, обслуговування судочинства, задоволення його потреб. Дані потреби стосуються широкого комплексу питань відносно правового регулювання, фінансування, матеріальних ресурсів, обслуговуючого персоналу, інформаційних ресурсів, організації діловодства тощо. Таким чином, завданням забезпечення судів дозволяється вважати створення належних умов для ефективного функціонування судів і здійснення судочинства.

Понятійний апарат для характеристики сфери забезпечення судів на сьогоднішній день не сформований. Зміст і межі поняття забезпечення судів залишаються доволі гнучкими. Найчастіше воно охоплює заходи, пов'язані з фінансовим, матеріально-технічним, кадровим забезпеченням діяльності суду. В російській літературі кінця XIX – початку XX століть таку діяльність називали судовим управлінням. Був час, коли вживалися також такі терміни, як "організаційне керівництво", "організаційне управління". У сучасній літературі та законодавстві прижився термін "організаційне забезпечення".

Складним є питання про співвідношення забезпечення судів зі сферами діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади. Законодавче забезпечення судоустрою, судочинства і статусу суддів, згідно до традиційних уявлень, не охоплюється поняттям організаційного забезпечення судів, адже під останнім розуміється діяльність, яка не має нічого спільного із законотворчістю. Однак судова діяльність неможлива без відповідного правового регулювання. Через те весь комплекс робіт, пов'язаних із правовим регулюванням судоустрою, судочинства і статусу суддів (підготовка законопроектів та їх супроводження у парламенті, прийняття законів), також доцільно розглядати як одну із форм забезпечення судів – правовим забезпеченням.

Усі інші форми забезпечення судів за змістом є суто виконавчою діяльністю, через те віднесення їх до повноважень судів призвело б до змішування судової і виконавчої влади. Можливе й інше міркування: функція забезпечення діяльності органу невіддільна від його основної діяльності, а через те має здійснюватися його підрозділом. Наприклад, організаційне забезпечення діяльності парламенту завжди здійснює його апарат, а не уряд. За винятком того, віднесення забезпечення судів до повноважень виконавчої влади містить потенційну загрозу для незалежності суддів. На відміну від парламенту, система судів є розгалуженою, через те діяльність відносно забезпечення кожного суду має бути скоординованою з такою діяльністю інших судів.

Одна й друга позиції можуть вважатися справедливими. Ось через що в різних країнах по-різному вирішується питання про забезпечення судів, залежно від історичних традицій та рівня поваги до незалежності суддів з боку виконавчої влади.

← Предыдущая страница | Следующая страница →