Поделиться Поделиться

Система трудового права

Термін "система" (від грец. - "утворення") традиційно трактується як сукупність взаємозалежних елементів, що створюють певну цілісність, єдність. Як зазначає більшість дослідників, він стає одним із ключових понять наукового знання із середини XX ст. Історично перший етап розробки цього терміна пов'язано з працями античних філософів, які тлумачили його як упорядкованість і цілісність буття.

У філософії система визначається як сукупність елементів, що знаходяться у взаємовідносинах і зв'язках поміж собою й утворюють певну цілісність, єдність. При цьому в наукових дослідженнях, присвячених системному підходу, відзначається, що й дотепер також не вироблено загальноприйнятого формулювання поняття "система", яке дозволяється було б застосувати для вивчення будь-якого реально чи ймовірно існуючого явища. Згідно до методології загальної теорії систем В. М. Садовського "кожне явище - фізичне... соціальне - розглядається як більш-менш складна система. У зв'язку з цим під системою розуміють певну кількість елементів, які взаємодіють поміж собою і виступають зовні як щось ціле".

Система є іманентною рисою майже всіх явищ об'єктивного світу, яка не оминає і право. Кожна галузь права являє собою замкнуту сукупність правових норм, що відрізняється єдністю внутрішньої структури та зв'язком її елементів. Така сукупність правових норм і регульованих ними відносин утворює систему галузі. Система трудового права складається об'єктивно і ґрунтується на специфічних особливостях суспільних відносин, що входять до її предмета. При цьому загальні властивості численних відносин, що входять до предмета трудового права, зумовлюють єдність їх правового регулювання, а специфічні ознаки конкретних видів цих відносин -диференціацію правового регулювання. Системність норм трудового права має не тільки теоретичне, а й важливе практичне значення, як для правотворчих, так і правозастосовних органів. У випадку прийняття нового нормативного акта, що містить трудові норми, необхідно з'ясувати, наскільки їх зміст узгоджується з уже існуючими правовими нормами. Це легко зробити, коли норми трудового права розташовані в певній системі, і надзвичайно важко, коли вони перебувають у хаотичному стані. Знайти та застосувати до конкретної ситуації відповідну правову норму простіше, коли дані норми систематизовані за певними критеріями. Підставою для класифікації правових норм усередині будь-якої галузі права служить структура відповідних суспільних відносин. Система галузі трудового права -це структура й послідовність порядку розташування її норм. При цьому відносини по застосуванню праці в силу їх специфічних властивостей є складними, оскільки об'єднують низку елементарних відносин (відносно зайнятості та працевлаштування, професійної підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації працівників, оплати й охорони праці, трудової дисципліни та ін.).

Система галузі трудового права базується перш за завжди на підставі поділу її норм на правові інститути. Вони містять у собі меншу, ніж галузь, сукупність юридичних норм, що розрізняються поміж собою за предметною ознакою залежно від особливостей регульованого ними виду суспільних відносин. Так, норми, що регулюють тривалість робочого часу та його використання, становлять інститут робочого часу, а норми, що передбачають виплату заробітної плати працівникам, - інститут оплати праці. Деякі інститути трудового права містять відносно самостійні структурні утворення, що мають назву підінститутів. Так, інститут матеріальної відповідальності сторін трудового договору охоплює сукупність правових норм, що регулюють однорідні відносини з приводу відшкодування завданої у процесі праці матеріальної шкоди. Однак поміж відповідальністю працівника перед роботодавцем та відповідальністю роботодавця перед працівником с істотна відмінність. Цим пояснюється існування всередині названого вище інституту різних, відносно самостійних груп норм, що утворюють відповідні підінститути: матеріальної відповідальності працівників; матеріальної відповідальності роботодавців. Підінститути індивідуальних та колективних трудових спорів містить інститут трудових спорів.

Система трудового права України - це сукупність юридичних норм, що утворюють єдине предметне ціле (галузь) з їх одночасним внутрішнім поділом на відносно самостійні й взаємозалежні структурні утворення (інститути) та їх частини (підінститути).

Поділ трудоправових норм на окремі інститути є першим щаблем до їх систематизації. Наступний - пов'язаний із розподілом правових норм та інститутів залежно від їх змісту й характеру. Керуючись цим, у трудовому праві виділяють дві головні частини - Загальну й Особливу.

Однорідність суспільних відносин, що входять до предмета трудового права, дає можливість виділити такі норми трудового права, які застосовуються для регулювання будь-яких трудових та пов'язаних із ними відносин. Сукупність цих правових норм складає Загальну частину трудового права. Вона відображає однорідність предмета галузевого регулювання, служить об'єднуючим началом для всіх галузевих норм, виражає спільність їх юридичного змісту. Загальна частина дає можливість усунути розбіжності в правовому регулюванні подібних за своїм змістом суспільних відносин і забезпечити необхідну єдність труд о правового регулювання відносин в окремих сферах застосування праці. Загальна частина містить норми, що відносять до правового регулювання всіх працівників у цілому, а не до окремих елементів і умов праці. Вона поєднує ті правові норми, що визначають предмет, завдання, сферу дії трудового права, зміст трудових пов'язаних із ними відносин, правосуб'єктність їх учасників, а також головні принципи правового регулювання праці працівників. До розглянутої частини відносять і норми, що закріплюють право працівників на участь в управлінні підприємством, установою, організацією й головні форми такої участі через представницькі органи, насамперед через профспілки, а також норми про соціальне партнерство у сфері праці, порядок ведення колективних переговорів та укладення колективних договорів і угод.

Поряд із загальними родовими ознаками суспільні відносини, що складають предмет трудового права, характеризуються специфічними особливостями, які зумовлюють внутрішню структурну диференціацію трудового права. Особлива частина трудового права значно ширша за Загальну частину. Роль і функції правових інститутів даної частини неоднакові. Одні інститути покликані регулювати окремі елементи змісту трудових відносин (наприклад, інститут трудового договору регламентує порядок виникнення, зміни й припинення трудових відносин); інші - окремі відносини, пов'язані з трудовим (наприклад, відносини з розгляду трудових спорів). Послідовність розташування інститутів Особливої частини зумовлюється значенням і специфікою відповідної ділянки регламентованого відношення. Сучасна система трудового права України складається з таких інститутів: працевлаштування і зайнятості; трудового договору; робочого часу; часу відпочинку; оплати та нормування праці; дисципліни праці; охорони праці; матеріальної відповідальності сторін трудового договору; трудових спорів; нагляду й контролю за дотриманням трудового законодавства та ін.

Від системи трудового права як галузі слід відрізняти систему трудового законодавства. Система законодавства про працю виражена головним чином через склад і внутрішню будову кодифікованого акта - Кодексу законів про працю України, що відображає об'єктивно існуючу систему трудового права. У свою чергу остання не може не враховувати систему законодавства. Проте, відбиваючи об'єктивні вимоги, система законодавства відчуває на собі вплив суб'єктивних факторів і залежить від цілеспрямованого розсуду нормотворця. Через те система галузі трудового права й система трудового законодавства певною мірою не збігаються. Розбіжність виявляється, зокрема, у через те, що система трудового права містить тільки правові норми, в той час як система трудового законодавства за винятком відповідних норм -щей преамбули та заключні положення. Преамбули, зокрема, вказують на мету прийняття відповідних нормативно-правових актів та їх практичне значення. Логічно стверджувати, що система трудового права виявляється у трудовому законодавстві, а трудове законодавство виступає джерелом трудового права. Тобто система трудового права співвідноситься із системою трудового законодавства як зміст та форма.

Поряд із системами трудового права й трудового законодавства існує й система науки трудового права. Трудове право як самостійна галузь вітчизняного права служить предметом вивчення науки трудового права. Ця мета досягається шляхом вивчення сукупності певних правових поглядів, висновків і міркувань. Наука також досліджує норми права та нормативні акти в їх взаємозв'язку та взаємозумовленості з розвитком економіки, політики й інших сторін життя суспільства. Вона вивчає й оцінює систему норм трудового права й нормативних актів із точки зору їх демократичності, порівнює систему трудового права України з системами трудового права інших країн. Таким чином, предмет науки трудового права складає вивчення: галузі трудового права; історії та перспектив розвитку трудового права; місця галузі трудового права в системі права; досвіду правового регулювання праці в зарубіжних країнах у різні періоди їх історичного розвитку; міжнародно-правового регулювання відносин у сфері праці. Система науки трудового права в основному відповідає системі трудового права, однак поміж ними є й розходження. Так, у системі трудового права, на відміну від системи науки трудового права, не розглядається міжнародно-правове регулювання праці. Таким чином, система науки трудового права України за своїм предметом та змістом є ширшою як за систему трудового права, так і систему законодавства про працю.

← Предыдущая страница | Следующая страница →