Поделиться Поделиться

Екстрадиція

Екстрадиція - передача підозрюваних, обвинувачених чи підсудних осіб державою, на території якої вони перебувають, іншій державі (на її вимогу) для притягнення їх до кримінальної відповідальності та покарання.

Згідно до Європейської конвенції про видачу правопорушників видача особи здійснюється за умови вчинення нею злочину, за котрий за законодавством сторони, що вимагає видачі, може бути призначено покарання у вигляді позбавлення волі строком не менше як один рік.

При отриманні повідомлення про місцеперебування в іноземній державі особи, яка підлягає видачі правоохоронним органам України, орган, що проводить розслідування у справі, готує обґрунтований запит і невідкладно надсилає запит до Генеральної прокуратури України. Відносно підсудного запит готується до Міністерства юстиції судом, у провадженні якого знаходиться справа.

Вимогу до іншої держави про видачу обвинуваченого формулює і направляє Генеральний прокурор України за поданням прокурора, котрий здійснює нагляд за розслідуванням справи, а вимогу про видачу підсудного направляє Міністр юстиції України за поданням суду, в провадженні якого знаходиться справа.

Вимога про видачу має містити такі відомості:

- найменування установи юстиції держави, до якої спрямовується вимога про видачу, згідно з вимогами міжнародної угоди;

- найменування й адреса запитуючого органу;

- на підставі яких норм міжнародних актів здійснюється вимога;

- докладні дані про обвинуваченого чи підсудного (прізвище, ім'я, по батькові, громадянство, опис зовнішності, особливі прикмети, місце проживання і роботи тощо);

- дані про юридично значимі для вирішення питання про видачу обставини вчинення злочину;

- юридична кваліфікація злочину згідно з чинним КК України;

- відомості про порушення справи, прийняте рішення про обвинувачення та обраний запобіжний захід.

До вимоги про видачу обвинуваченого додаються такі документи: копія постанови про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи копія вироку з підтвердженням того, що вирок набув чинності, завірені гербовою печаткою того органу, котрий виніс цю постанову (вирок); довідка про докази, якими підтверджується вина розшукуваної особи у вчиненні злочину, чи копія постанови про притягнення даної особи як обвинуваченого; завірений текст закону (статті Кримінального кодексу України), за яким кваліфікується злочин; повні дані про розшукувану особу, відносно якої робиться запит про видачу; довідка про попередні судимості; довідка про розмір невідбутого покарання (у випадках, коли запит про видачу робиться відносно особи, яка вже відбула частину призначеного судом покарання); постанова слідчого (суду) про розшук особи; відомості про матеріальні збитки, заподіяні внаслідок злочину; дві фотокартки та дактилокарта розшукуваної особи (за наявності).

Вимога про видачу та документи, які додаються до неї, мають бути скріплені гербовою печаткою органу, котрий підготував звернення.

Генеральна прокуратура України після вивчення та перевірки матеріалів, за умови наявності передбачених законом підстав для звернення, скеровує запит до Міністерства юстиції України.

У разі знаходження кримінальної справи відносно розшукуваної особи в провадженні суду чи потреби приведення до виконання вироку суду відносно такої особи запит про видачу надсилається до Міністерства юстиції України через відповідне управління юстиції.

Міністерство юстиції України після вивчення та перевірки матеріалів у разі належного їх оформлення, наявності підстав і відсутності перешкод, передбачених Конвенцією, готує і в якомога коротший термін надсилає відповідному органу іноземної держави запит про видачу особи в Україну для притягнення до кримінальної відповідальності чи для приведення до виконання вироку суду.

Після закінчення провадження у справі відносно виданої особи органом, у провадженні якого була кримінальна справа, до Міністерства юстиції України та Державного департаменту з питань виконання покарань надсилається належним чином завірена копія постанови чи вироку для подальшого інформування відповідного органу іноземної держави.

Порядок розгляду вимог іноземних держав про видачу. Видача обвинувачених (підсудних) здійснюється за умови вчинення останніми діянь, які караються за законами запитуючої Сторони та законами України позбавленням волі на термін не менше одного року чи більш суворим покаранням.

У разі звернення органу іноземної держави з вимогою про видачу особи для притягнення її до кримінальної відповідальності чи виконання призначеного покарання, за дорученням Генерального прокурора України прокурор, до територіальної підслідності якого належить виконання доручення, здійснює сам чи організує здійснення слідчими органами перевірку вимоги про видачу, згідно з чинним законодавством та вимогою про видачу, здійснює затримання особи та її допит про обставини вчинення злочину і підстави звернення про видачу, а у разі потреби забезпечує перевірку її показань та отримання необхідних доказів на території України, після чого направляє звернення про видачу і матеріали перевірки на розгляд згідно до апеляційного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського апеляційних міських судів.

Судова колегія в кримінальних справах апеляційного суду Автономної Республіки Крим, обласного, Київського і Севастопольського апеляційних міських судів розглядає вимогу про видачу, матеріали перевірки, а в необхідних випадках заслуховує пояснення особи, про видачу якої вирішується питання, і думку прокурора та захисника, виносить ухвалу відносно звернення про видачу і направляє його разом з усіма матеріалами Генеральному прокурору України, котрий про прийняте рішення повідомляє відповідному органу іноземної держави.

Термін розгляду запитів про видачу не повинен перевищувати 45 діб.

Генеральна прокуратура України в разі задоволення запиту відносно видачі особи інформує Міністерство юстиції України й направляє до Міністерства внутрішніх справ України та Державного департаменту України з питань виконання покарань доручення про взяття під варту даної особи та організацію її передачі правоохоронним органам іноземної держави.

Строки тримання під вартою особи, яка підлягає видачі. Обчислення строків тримання під вартою особи, яка підлягає видачі, та їх продовження здійснюються згідно до загальних вимог КПК України відносно строків арешту. Час затримання та тримання особи, яка видається, на території запитуваної Договірної Сторони, а також час її етапування зараховуються в загальний строк тримання під вартою.

Екстрадиційний арешт особи, про видачу якої надійшло звернення іноземної держави. Після надходження запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи за дорученням чи зверненням центрального органу України прокурор, згідно до вимог ст. 584 КПК України, звертається з клопотанням про її екстрадиційний арешт до слідчого судді за місцем тримання особи під вартою.

Разом із клопотанням на розгляд слідчого судді подаються:

1) копія запиту компетентного органу іноземної держави про видачу особи (екстрадицію), засвідчена центральним органом України;

2) документи про громадянство особи;

3) наявні матеріали екстрадиційної перевірки.

Про день тимчасового арешту слід негайно повідомити відповідний орган іноземної держави, а також Генерального прокурора України чи Міністерство юстиції України.

Тимчасовий арешт скасовується, коли:

1) у випадку, передбаченому частиною 2 даної статті, протягом одного місяця після надходження прохання про тимчасовий арешт особи не надійшло звернення про її видачу;

2) дані, які містяться у зверненні про видачу особи, є недостатніми і прокурор чи суд зажадав їх доповнення, проте вони не надійшли протягом одного місяця від дня вручення даної вимоги органу іноземної держави, котрий звернувся за видачею;

3) орган іноземної держави, повідомлений про час і місце видачі особи, не прийме її протягом семи діб з обумовленого дня видачі;

4) у видачі особи відмовлено;

5) звернення органу іноземної держави про видачу чи про тимчасовий арешт особи відкликано.

Екстрадиційний арешт застосовується до вирішення питання про видачу особи (екстрадицію) та її фактичної передачі, проте не може тривати більше дванадцяти місяців.

У межах цього строку слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого особа перебуває під вартою, за клопотанням прокурора не рідше одного разу на два місяці перевіряє наявність підстав для подальшого тримання особи під вартою чи її звільнення.

Екстрадиційна перевірка обставин, що можуть перешкоджати видачі особи, проводиться центральним органом України чи за його дорученням чи зверненням - прокуратурою Автономної Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя.

Екстрадиційна перевірка здійснюється протягом шістдесяти днів. Даний строк може бути продовжено відповідним центральним органом України.

Матеріали екстрадиційної перевірки разом із висновком відносно такої перевірки надсилаються відповідному центральному органу України.

При проведенні екстрадиційної перевірки слід з'ясувати, чи відповідає вимога про екстрадицію правилу про те, що видача правопорушників здійснюється у зв'язку із правопорушеннями, які караються за законами запитуючої Сторони та запитуваної Сторони позбавленням волі чи згідно з постановою про утримання під вартою на максимальний термін не менше одного року чи більш суворим покаранням. Слід мати на увазі, що видача для приведення вироку у виконання провадиться за такі діяння, які згідно до законодавства запитуючої і запитуваної Договірних Сторін є карними і за здійснення яких особу, видача якої потрібна, було засуджено до позбавлення волі на термін не менш шести місяців чи до більш тяжкого покарання.

Слід з'ясувати чи є підстави відмови у видачі вказаної особи. Стаття 57 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах вказує на те, що видача не провадиться, коли: а) особа, видача якої потрібна, є громадянином запитуваної Договірної Сторони; б) на момент одержання вимоги кримінальне провадження не може бути проведене внаслідок закінчення терміну давності чи з іншої законної підстави; в) відносно особи, видача якої потрібна, на території запитуваної Договірної Сторони за той же злочин були ухвалені вирок чи постанова про припинення провадження у справі, що набули чинності; г) злочин згідно до законодавства запитуючої чи запитуваної Договірної Сторони переслідується в порядку приватного обвинувачення (за заявою потерпілого). У видачі може бути відмовлено, коли злочин, у зв'язку з яким потрібна видача, здійснено на території запитуваної Договірної Сторони тощо.

Згідно до статті 59 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних і кримінальних справах від 22 січня 1993 року, коли вимога про видачу не містить усіх необхідних даних, то запитувана Договірна Сторона може витребувати додаткові відомості, для чого встановлює термін до одного місяця. Даний термін може бути продовжений також до одного місяця за клопотанням запитуючої Договірної Сторони. Коли запитуюча Договірна Сторона (держава, яка звернулася із запитом про видачу особи) не надасть у встановлений термін додаткових відомостей, то запитувана Договірна Сторона (держава, яка отримала запит про видачу особи) повинна звільнити особу, взяту під варту.

Тимчасова видача. Суд на підставі обґрунтованого клопотання відповідного органу іноземної держави може своєю ухвалою дозволити тимчасову видачу, коли відстрочка видачі може потягти за собою в іноземній державі закінчення строку давності чи серйозно ускладнити розслідування чи судовий розгляд справи;

Тимчасова видача можлива за умови, коли іноземна держава гарантує тримання виданої особи під вартою і повернення після проведення процесуальних дій, для яких вона була видана, проте не пізніше дев'яноста днів з моменту видачі.

Особа, яка утримується під вартою і особиста присутність якої як свідка чи для ставки віч-на-віч запитується запитуючою Стороною, тимчасово перепроваджується на територію, де має відбутися допит, за умови ЇЇ повернення у строки, вказані запитуваною Стороною.

У перепровадженні особи для допиту може бути відмовлено:

- коли особа, що утримується під вартою, на це не погоджується;

- коли її присутність необхідна для цілей кримінального провадження, що здійснюється на території запитуваної Сторони;

- коли її перепровадження може призвести до продовження строків її утримання під вартою;

- коли існують інші важливі обставини для того, щоби не перепроваджувати ЇЇ на територію запитуючої Сторони.

Транзитне перевезення особи, що утримується під вартою, через територію третьої держави-учасниці даної Конвенції, здійснюється на клопотання, яке супроводжується всіма необхідними документами і яке надсилається міністерством юстиції запитуючої Сторони міністерству юстиції Сторони, через територію якої запитується транзитне перевезення.

Проблеми екстрадиції. Європейським співтовариством слушно запроваджується в міжнародному співробітництві держав у сфері правосуддя принцип ("чи видай, чи суди"). Такий принцип має стати непорушним. Проте проблема криється не у визнанні чи не визнанні цього принципу, не в через те, чи отримав він належне закріплення в міжнародних актах і чи створена юридична процедура його реалізації. Завжди це дозволяється ратифікувати. Проблема в механізмах забезпечення неухильного дотримання кожною з держав взятих на себе міжнародних зобов'язань, дотримання міжнародного права взагалі. Приклади останніх років не дають підстав для оптимізму.

У 2001 році американські спецслужби з метою викриття хакерів - двадцятирічного Іванова і двадцятип'ятирічного Горшкова - відкрили фіктивну фірму і вмовили названих молодиків зламати її сервер. Хлопці продемонстрували свої здібності й особисті винаходи, розсекретили свої паролі та методи роботи, за що отримали запрошення на роботу в США, куди добровільно приїхали в надії на кращу долю, де й були заарештовані: Іванов направлений в тюрму Коннектикута, а Горшков - за грати Сіетла. По суті правоохоронні органи США замість екстрадиції вчинили неправомірно.

Практичне застосування інституту екстрадиції має певні складнощі та політичні колізії. Особливо багато казусів виникає при спробах повернути під юрисдикцію суду олігархів, до того ж з далеко не офшорних зон, а з країн, що всім нагадують про свою цивілізованість та демократію: Україна не дочекалась повернення як самого П. Назаренка, так і його грошей. Росія дивується, що їй досі не видають міжнародних терористів.

З огляду на такі проблеми Україна будує свою міжнародну політику. В рамках ООН на основі резолюції ООН від 14 грудня 19900 року № 45/116 слід запропонувати проект єдиної Конвенції про взаємодопомогу в сфері правосуддя, де визначити процесуальну форму екстрадиції та розв'язання інших питань судочинства.

Відмова у видачі обвинуваченого. У видачі відмовляється, коли особа, якої стосується звернення про видачу, є громадянином України чи користується в Україні правом політичного притулку.

У видачі може бути відмовлено, коли;

1) за законом держави, яка звернулась за видачею, злочин карається позбавленням волі на строк до одного року чи більш м'яким покаранням чи особа засуджена до покарання, яке не перевищує цих розмірів;

2) за законодавством України злочин підлягає переслідуванню в порядку приватного обвинувачення чи не підлягає кримінальному переслідуванню;

3) коли є достатньо підстав вважати, що відносно особи, видача якої вимагається, існує політичне переслідування чи запит про видачу за вчинення звичайного кримінального правопорушення був зроблений з метою такого переслідування чи переслідування особи на підставі її раси, релігії, національної приналежності чи політичних переконань;

4) коли правопорушення, у зв'язку з яким вимагається видача особи, є військовим злочином і яке не є злочином за звичайним кримінальним правом;

5) коли особа, видача якої вимагається, згідно із законами запитуючої держави чи законодавством України, не підлягає притягненню до кримінальної відповідальності та покаранню у зв'язку із закінченням строку давності;

6) держава, яка звернулася за видачею, не забезпечує в цій сфері взаємності;

7) за тим самим діянням тієї ж самої особи ведеться в Україні кримінальне провадження чи воно велося і закінчене закриттям справи чи ухваленням вироку;

8) особа, про видачу якої направлено звернення, є особою без громадянства, що постійно проживає в Україні.

Україна може відмовити у видачі відповідної особи за правопорушення, яке за ЇЇ законодавством вважається вчиненим повністю чи частково на її території чи в місці, яке розглядається як її територія.

Коли правопорушення, за яке вимагається видача, карається смертною карою за законодавством запитуючої Сторони, у видачі може бути відмовлено, коли запитуюча Сторона не надасть Україні достатніх гарантій того, що смертний вирок не буде звернутий до виконання.

У разі відмови від видачі обвинуваченого держава має забезпечувати судовий розгляд справи відносно такої особи, прийнявши провадження у кримінальній справі в порядку кримінального переслідування.

Останнє положення має забезпечувати реалізацію принципу, котрий уже прийнятий Європейським Співтовариством, ("чи видай, чи суди").

Видача не здійснюється, коли правопорушення, у зв'язку з яким вона запитується, розглядається запитуваною Стороною як політичне правопорушення чи правопорушення, пов'язане з політичним правопорушенням.

Згідно до ст. 3-11 Європейської конвенції про видачу правопорушників та додаткових протоколів до неї видача не здійснюється, коли правопорушення, у зв'язку з яким вона запитується, розглядається запитуваною Стороною як політичне правопорушення чи правопорушення, пов'язане з політичним правопорушенням. Політичні правопорушення не включають: злочини проти людства, зазначені в Конвенції про запобігання злочинові геноциду та покарання за нього. Видача за правопорушення, які передбачені військовим правом і які не є правопорушеннями за звичайним кримінальним правом, із сфери застосування даної Конвенції вилучаються. Видача здійснюється, згідно до положень даної Конвенції, за правопорушення, пов'язані з податками, зборами, митом та валютою, тільки коли Договірні Сторони ухвалили таке рішення стосовно будь-якого такого правопорушення чи категорії правопорушень. Договірна Сторона має право відмовити у видачі своїх громадян. Запитувана Сторона може відмовити у видачі відповідної особи за правопорушення, яке за її законодавством вважається вчиненим повністю чи частково на її території чи в місці, яке розглядається як її територія. Видача не здійснюється, коли відповідна особа, згідно із законодавством запитуючої чи запитуваної Сторони, не підлягає переслідуванню чи покаранню у зв'язку із закінченням строку давності. Коли правопорушення, за яке вимагається видача, карається смертною карою за законодавством запитуючої Сторони і коли законодавство запитуваної Сторони не передбачає смертної кари за таке саме правопорушення чи вона, як правило, не виконується, у видачі може бути відмовлено, коли запитуюча Сторона не надасть запитуваній Стороні достатніх гарантій того, що смертний вирок не буде звернутий до виконання.

Видача особи не здійснюється: коли судовим рішенням вона була виправдана; коли термін ув'язнення чи інший захід, котрий був їй призначений, був відбутий повністю, чи у невиконаній його частині, не відбувався через помилування чи амністію; коли суд визнав правопорушника винним, проте без призначення міри покарання. Видача не здійснюється за правопорушення, відносно якого була проголошена амністія в запитуваній державі.

Згідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської конвенції про видачу правопорушників", 1957 року, Додаткового протоколу 1975 року та Другого додаткового протоколу 1978 року до Конвенції (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998,№ 23, ст. 129): Україна не видаватиме іншій державі громадян України; Україна залишає за собою право не здійснювати видачу, коли особа, видача якої запитується, за станом здоров'я не може бути видана без шкоди її здоров'ю; Україна здійснюватиме видачу лише осіб, які вчинили злочини, що караються позбавленням волі на максимальний строк не менше одного року чи більш суворим покаранням; Україна заявляє, що залишає за собою право вирішувати і в кожній окремій справі задовольняти чи не задовольняти запит про видачу правопорушника.

Видана особа не може переслідуватися, засуджуватися чи затримуватися з метою виконання вироку чи постанови про утримання під вартою ні за яке діяння, вчинене до її видачі, за винятком діяння, у зв'язку з вчиненням якого вона була видана.

Коли видана особа не залишить без поважних причин територію України протягом одного місяця з дня закриття провадження, а в разі відбуття покарання - протягом двох місяців з дня закінчення відбуття покарання чи дострокового звільнення від нього, чи коли після залишення території України повернеться, обмеження відносно інших злочинів не застосовуються і кримінальне провадження чи виконання призначеного покарання відновлюється.

Витрати, пов'язані з видачею, згідно до ст. 24 Європейської конвенції про видачу правопорушників, несе та сторона, на території якої вони виникли, а витрати, пов'язані з транзитним перевезенням, - сторона, яка звернулася з клопотанням про таке перевезення.

Нормативні акти

Конституція України: Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -1996. -№ 30.

Конституція України. Із змінами, внесеними Законом України від 8 грудня 2004 року № 2222- IV. Станом на 1 січня 2006 року. Офіційне видання. - К.: Міністерство юстиції України, 2006.

Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини від 04.11.96//Офіційний вісник України. - 1998. - № 13.

Європейська конвенція про взаємодопомогу у кримінальних справах. Ратифікована Законом України від 16.01.98, № 44/98-ВР// Офіційний вісник України. - 1998. - № 13.

Європейська конвенція про видачу правопорушників, 1957 р. // Офіційний вісник України. - 1998. -№ 13.

Конвенція про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, отриманих злочинним шляхом, 1990 р. Ратифікована Законом України від 17.12.97, № 738/97-ВР. // Офіційний вісник України. -1998.-№ 13.

Європейська угода про осіб, які беруть участь у процесі Європейського Суду з прав людини. Страсбург, 5 березня 1996 року // Практика Європейського Суду з прав людини: Рішення. Коментарі. - 2004. -№ 2.

Конвенція про правову допомогу та правові відносини в цивільних, сімейних та кримінальних справах. - Мінськ, 22.01.93.

Кримінально-процесуальний кодекс України: за станом на 23 серп. 2012 р. / Верховна Рада України. - [Електронний ресурс]

Рішення Європейського Суду з прав людини від 24 листопада 2011 року "Загородній проти України", у рішенні (Заява № 27004/06,) // Офіційний вісник України від 18 травня 2012 року № 35.

Рекомендація Комітету міністрів держав-членів Ради Європи від 6 жовтня 2000 року "Про роль прокурорів у системі кримінального судочинства"

Рекомендація Комітету Міністрів Ради Європи №R (99) 19 "Про посередництво (медіацію) у кримінальних справах" від 15 вересня 1999 року // Відновне правосуддя в Україні: Спецвипуск. -2005. - Є. 53-56.

Резолюція Економічної і соціальної ради ООН 2000 / 14 від 27 липня 2000 року "Головні принципи застосування програм відновлювального правосуддя в кримінальних справах" // Відновне правосуддя в Україні. - 2005. - С. 48-52.

Закон України "Про міжнародні договори України" від 22 грудня 1993 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №10.

Закон України "Про ратифікацію Європейської угоди про осіб, які беруть участь у процесі Європейського Суду з прав людини" від 23 червня 2004 р. // Практика Європейського Суду з прав людини: Рішення. Коментарі. - 2004. - № 2.

Закон України від 17.07.1997 "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, першого протоколу та протоколів № 2,4,7 і 11 до Конвенції" // Відомості Верховної Ради України. - 1997. -№ 40.

Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23 лютого 2006 р. // Офіційний вісник України. - 2006. -№12.

Закон України № 1438-Ш від 10 лютого 2000 року "Про ратифікацію Договору поміж Україною і Сполученими Штатами Америки "Про взаємну правову допомогу по кримінальних справах"".

Конвенция об охране всемирного культурного и природного наследия // Акты Генеральной конференции Семнадцатой сессии ЮНЕСКО: 17 октября - 21 ноября 1972 г. - Париж: ЮНЕСКО. -1973.-Т. 1.-С. 116-158.

Конвенция о мерах, направленных на запрещение и предупреждение незаконного вывоза, ввоза и передачи права собственности на культурные ценности // Юридический ежегодник Организации Объединенных Наций: 1972 год. - Нью-Йорк: Изд-во ООН, 1972. -С. 172-182.

Положення про Національне центральне бюро Інтерполу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України №220 від 25 березня 1993 року // ЗП України. -1994. - № 2.

Похожие статьи