Поделиться Поделиться

СУДОВА ВЛАДА ТА ПРОКУРАТУРА В УКРАЇНІ. КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Судова влада та прокуратура в Україні: загальна характеристика

Згідно до ч. 1 ст. 6 Конституції України державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову. Основним засадам організації і діяльності судової гілки влади в Україні присвячено частина VIII Конституції України "Правосуддя". Як слушно зауважує М. Д. Савенко, назва частини VIII Конституції України "Правосуддя" не зовсім вдала, її краще змінити на "Судова влада", що вживається в більшості конституцій країн світу. Це дасть змогу уникнути непорозуміння відносно причетності до здійснення правосуддя Вищої ради юстиції України, положення про якому вміщено у цьому розділі. Така назва логічно випливає зі структури та змісту ст. 6 Конституції України1.

Сукупність судів (а іноді і їх діяльність) іменується юстицією (від лат. justitia - справедливість). Діяльність суду з вирішення правових конфліктів називається юрисдикційною, а предметна і просторова сфера такої діяльності - юрисдикцією (від лат. jurisdictio - судовий розгляд, судовий округ). Юрисдикційна діяльність судів являє собою правосуддя, тобто винесення дійсно правових рішень з приводу конфліктів, що розглядаються.

Слід наголосити, що порядок діяльності судів загальної юрисдикції та прокуратури є предметом конституційно-правового регулювання лише в загальних рисах, оскільки зазначені питання регулюються нормами відповідних галузей права. Предметом конституційного права є норми, що закріплюють основи системи цих органів, порядок їх утворення, ключові повноваження.

Згідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Стаття 125 Конституції України передбачає, що система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Згідно до закону діють апеляційні та місцеві суди.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні з метою захисту прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів держави на засадах верховенства права, систему судів загальної юрисдикції, статус професійного судді, народного засідателя, присяжного, систему та порядок здійснення суддівського самоврядування, систему і загальний порядок забезпечення діяльності судів, інші питання судоустрою і статусу суддів визначає Закон України "Про судоустрій і статус суддів" від 07.07.2010 р. із змінами.

Згідно до ст. 126 Конституції України незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. Вплив на суддів у будь-котрий спосіб забороняється. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення обвинувального вироку судом.

Судді обіймають посади безстроково, за винятком суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на посаду судді вперше.

Суддя звільняється з посади органом, що його обрав чи призначив, у разі:

1) закінчення строку, на котрий його обрано чи призначено;

2) досягнення суддею шістдесяти п'яти років;

3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;

4) порушення суддею вимог відносно несумісності;

5) порушення суддею присяги;

6) набрання законної сили обвинувальним вироком відносно нього;

7) припинення його громадянства;

8) визнання його безвісно відсутнім чи оголошення померлим;

9) подання суддею заяви про відставку чи про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняються у разі його смерті. Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їхніх сімей. Статтею 127 Конституції України встановлено, що правосуддя здійснюють професійні сумі та, у визначених законом випадках, народні засідателі і присяжні.

Професійні судді не можуть належати до політичних партій та профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, за винятком наукової, викладацької та творчої.

На посаду судді може бути рекомендований кваліфікаційною комісією суддів громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, котрий має вищу юридичну освіту і стаж роботи у галузі права не менш як три роки, проживає в Україні не менш як десять років та володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Дані судді відправляють правосуддя лише у складі колегій суддів.

Додаткові вимоги до окремих категорій суддів відносно стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.

Захист професійних інтересів судців здійснюється в порядку, встановленому законом.

Перше призначення на посаду професійного судді згідно до ст. 128 Конституції України строком на п'ять років здійснюється Президентом України. Всі інші судді, за винятком суддів Конституційного Суду України, обираються Верховною Радою України безстроково, в порядку, встановленому законом.

Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Стаття 129 Конституції України визначає, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону.

Судочинство провадиться суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:

1) законність;

2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

3) забезпечення доведеності вини;

4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості;

5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

6) забезпечення обвинуваченому права на захист;

7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;

8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, за винятком випадків, встановлених законом;

9) обов'язковість рішень суду.

Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

За неповагу до суду і судді винні особи притягаються до юридичної відповідальності.

Згідно до ст. 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

В Україні згідно зі ст. 131 Конституції України діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади чи про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог відносно несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду України і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції.

До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.

За винятком Конституції України, статус Вищої ради юстиції визначає Закон України "Про Вищу раду юстиції" від 15.01.1998 р. із змінами.

Статусу прокуратури присвячено частина VII Конституції України, котрий має назву "Прокуратура".

Згідно до ст. 121 Конституції України прокуратура України становить єдину систему, на якому покладаються:

1) підтримання державного обвинувачення в суді;

2) представництво інтересів громадянина чи держави в суді у випадках, визначених законом;

3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Функціями прокуратури у демократичних країнах є зазвичай кримінальне переслідування осіб, які вчинили злочинне діяння, підтримання публічного обвинувачення в суді, нагляд за законністю попереднього розслідування злочинів і тримання осіб у місцях позбавлення волі. Цим пояснюється те, що до складу конституційних інститутів прокуратура зазвичай не входить: у конституціях демократичних держав зрідка дозволяється зустріти згадку про неї. її статус регулюється спеціальними законами про її організацію і судово-процесуальним законодавством.

Виходячи з місця прокуратури в системі державних органів дозволяється виділити чотири групи країн:

1) країни, де прокуратура перебуває у складі міністерства юстиції (Польща, США, Франція, Японія);

2) країни, де прокуратура включена до складу суддівського корпусу (магістратури) і знаходиться при судах (Іспанія, Італія);

3) країни, де прокуратура виділена в окрему систему і підзвітна парламенту (соціалістичні держави);

4) країни, де прокуратура взагалі відсутня (Велика Британія)1. Згідно до ст. 122 Основного Закону прокуратуру України очолює Генеральний прокурор України, котрий призначається на посаду за згодою Верховної Ради України та звільняється з посади Президентом України. Верховна Рада України може висловити недовіру Генеральному прокуророві України, що має наслідком його відставку з посади. Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років.

В юридичній літературі пропонується скасувати інститут висловлення недовіри Генеральному прокурору Верховною Радою України, котрий за висновками експертів Ради Європи є формою політичної відповідальності, що несумісне із статусом Генерального прокурора. Нинішній строк повноважень Генерального прокурора України у п'ять років, як свідчать висновки експертів Ради Європи, не забезпечує належним чином його неупередженість та незалежність від політичних сил та мас бути збільшений. Через те пропонується визначити даний термін у сім років1.

Організація і порядок діяльності органів прокуратури України визначаються Законом України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 р. із змінами.

← Предыдущий материал | Следующий материал →