Поделиться Поделиться

Конституційна монархія

17 червня 1789 року Генеральні Штати проголосили себе Національними зборами Франції, а 23 червня ухвалили постанову відносно недоторканності депутатів. 9 липня 1789 року Національні збори проголосили себе Установчими зборами. Король готувався до розгрому зборів і, вважаючи, що у всьому винен Неккер, 11 липня відправив його у відставку.

Владні повноваження, присвоєні Генеральними штатами, які перетворилися на Установчі збори, перетворили Францію на конституційну монархію. Король одягнув знак революції - трикольорову кокарду, а його родич герцог Філіпп Орлеанський приєднався до депутатів "третього стану", змінив своє ім'я на Філіппа Егаліте ("Філіпп Рівність"). З Америки в ореолі слави повернувся маркіз Лафайєт - соратник Вашингтона і герой визвольної війни американських колоній проти Англії. Його одразу ж було призначено командиром Національної гвардії. Князь Талейран зняв із себе єпископський сан і кинув "до ніг Франції" єпископські землі. Всі стали "революціонерами". Це був відносно мирний, "медовий місяць" революції. Проте тільки один Жан-Поль Марат порушував гармонію скандальними статтями у підпільній газеті "Друг народу", якому він сам і видавав. У даний період політичними лідерами були конституціоналісти-фельяни, прихильники конституційної монархії.

Політичні сили Франції під час революції поділилися в основному на чотири партії: роялісти - прибічники збереження старого режиму, конституціоналісти-фельяни (засідали у приміщенні монастиря ордену фельянів та називали себе "Товариство друзів Конституції"), жирондисти (бріссотинці) - представники республіканської торговельно-промислової буржуазії (лідер - юрист і журналіст Бріссо), якобінці - представники дрібної буржуазії, міських низів, прихильники рішучих революційних дій проти феодально-монархічного ладу (засідали в домініканському монастирі Святого Якова, їхні лідери - Робесп'єр, Дантон, Сен-Жюст, Марат та ін.).

З 1789 і до 10 серпня 1792 року фельяни перебували при владі. У період їхнього правління Установчі збори ухвалили три найважливіші акти: 1) 11 серпня 1789 року - "Про знищення феодальних прав і привілеїв"; 2) 26 серпня 1789 року - Декларацію прав людини і громадянина; 3) 3 вересня 1791 року - Французьку Конституцію.

їхнє ухвалення було безумовним досягненням першого етапу революції. Закон від 11 серпня 1789 року скасовував усе, що стосувалося особистого чи кріпосного права. Ліквідовувалися сеньйоріальні суди, скасовувалися церковні десятини, заборонявся продаж посад, ліквідовувалися податкові привілеї духівництва і дворянства, різного роду міські і провінційні привілеї, станові і службові привілеї та обмеження. Як доповнення до цього документа у 1790 році було видано закон "Відносно порядку усунення феодальних прав", котрий скасовував почесні відмінності і права сюзерена, ліквідовував майорат, а також кріпосний стан у всіх формах, знищував баналітети і скасовував барщину.

Надзвичайне значення не тільки для Франції, а й для всієї Європи мало ухвалення 26 серпня 1789 року Декларації прав людини і громадянина. В її 17 статтях проголошувалися ідеї рівності, свободи, права, законності, правосуддя, недоторканності власності, народного суверенітету. Ухвалена 3 вересня 1791 року Конституція встановлювала у Франції лад конституційної монархії. Законодавча влада реалізовувалася Законодавчими зборами, виконавча-урядом, котрий призначався королем. Слід зазначити, що всупереч Декларації Конституція поділила громадян Франції на "активних" і "пасивних", наділивши виборчим правом тільки перших. Це суперечило принципу рівності громадян, проголошеному в Декларації.

Під час правління фельянів завжди ж таки сталася подія, яка свідчила про те, що роялісти не склали зброю. 21 червня 1791 року Людовик XVI утік із родиною з Парижа до прикордонної фортеці Монмеди в Лотарингії, де перебували контрреволюційні війська під командуванням відвертого монархіста маркіза де Буйє. По дорозі короля було впізнано озброєними селянами у містечку Варен і перепроваджено до Парижу. Народ вимагав суду над королем і проголошення республіки. Проте Установчі збори декретом від 15 липня 1791 року зняли з короля відповідальність (нібито його "викрали"). Розлютовані маси, які зібралися 17 липня 1791 року на Марсовому полі, аби підписати текст петиції, яка засуджувала монархію, були обстріляні військами під командуванням Лафайєта. Близько 50 чоловік було вбито. 13 вересня 1791 р. Людовик XVI підписав Конституцію, а 30 вересня Установчі збори припинили свою діяльність. Король у маніфесті проголосив, що "настав кінець революції". 1 жовтня 1791 року в Парижі розпочали роботу Законодавчі збори Франції. Оскільки, ухваливши Конституцію, делегати Установчих зборів постановили, що засновники Конституції не можуть обиратися до парламенту, то ніхто з членів Установчих зборів не увійшов до Законодавчих зборів. їхній склад був цілком новим і повністю буржуазним. З 745 делегатів Зборів 250 місць одержали фельяни, 350 - помірковані республіканці, інші - представники лівих революційних угруповань, в основному якобінці. Спід мати на увазі, що в той час до складу якобінського клубу входили не тільки якобінці, а й жирондисти.

Вирішальними у подальшому розвитку подій стала війна з інтервентами і ставлення до війни. Уряди Австрії, Пруссії, Англії, підбурювані емігрантами, що повтікали, активно готувалися до вторгнення до Франції, аби придушити революцію. Франція не була готова до війни. Саме через те король та його оточення, а також частина республіканців (завдяки патріотичним настроям) виступили з гаслом "революційної" війни і розв'язали її. Як і очікувалося, війська Франції зазнавали поразок, роялістськи налаштовані офіцери зраджували, королівський двір і сама королева Марія Антуанетта (дочка автрійського імператора) видавали австрійцям воєнні плани Франції. Над революційною Францією нависла загроза серйозної небезпеки. За цих умов революційно налаштована Паризька Комуна підняла 10 серпня 1792 року повстання. Повсталі парижани штурмом узяли палац. Члени комуни з'явилися до Законодавчих Зборів і стали вимагати арешту короля. Людовик XVI був арештований комуною і позбавлений трону. Міністрів було звільнено. Збори призначили Тимчасову виконавчу раду (в основному з жирондистів, проте міністром юстиції був призначений Дантон). Монархію у Франції було ліквідовано. Розпочався другий етап революції - жирондистська республіка.

← Предыдущая страница | Следующая страница →