Поделиться Поделиться

Стаття 121 ПК України

Правопорушення

Порушення встановлених законодавством строків зберігання документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи

Спосіб вчинення

• бездіяльність:

– незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 ПК України строків їх зберігання;

– ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених ПК України

Суб'єкт

платник податків

Кваліфікація

п. 121.1 ст. 121 ПК України

Форма відповідальності

штраф

Розмір відповідальності

• перше вчинення – 510 гривень;

• повторне вчинення протягом року – 1020 гривень

Згідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року первинний документ – це документ, котрий містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Також даний Закон дає визначення фінансової звітності, згідно з яким це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період. Додаткові вимоги до первинних документів встановлюються у Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку від 24 травня 1995 року № 88. Пунктом 2.2 даного Положення передбачається, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції чи, коли це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складення первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі Положення, ведучи мову про первинні документи, має на увазі і зведені первинні документи).

Також зазначається, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складення, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/чи вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис чи інші дані, що дозволяють ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Облікові регістри – це носії спеціального формату (паперові, електронні) у вигляді відомостей, ордерів, книг, журналів, машинограм тощо, призначені для хронологічного, систематичного чи комбінованого нагромадження, групування та узагальнення інформації з первинних документів, що прийняті до обліку.

Перелік необхідних регістрів встановлюється актами Міністерства фінансів, зокрема наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження Методичних рекомендацій із застосування регістрів бухгалтерського обліку малими підприємствами" від 15 червня 2011 року № 720.

Пунктом 44.3 статті 44 ПК України встановлено обов'язок платників податків "забезпечити зберігання первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи (далі – бухгалтерські документи), не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складання якої використовуються зазначені документи". Даний строк відраховується від фактичної дати подання звітності.

Разом з тим, строк 1095 днів – це загальний строк, котрий найчастіше застосовується до бухгалтерських документів. Проте в законодавстві передбачені випадки, коли застосовується коротший чи довший строк зберігання документів. Відповідні строки встановлюються наказом Міністерства юстиції від 12 квітня 2012 року № 578/5 "Про затвердження Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів".

Даний нормативний акт, визначаючи перелік документів та строки їх зберігання, містить ряд приміток, які впливають на перебіг відповідних строків:

• "постійно" – документи відносять до Національного архівного фонду і підлягають довічному зберіганню;

• "до ліквідації організації" – документи безстроково зберігаються в організації, а у разі ліквідації організації документи підлягають повторній експертизі цінності, і залежно від її результатів ті з них, які зачіпають права громадян, передаються за описами справ до місцевих архівних установ, створених органами влади Автономної Республіки Крим, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування для зберігання архівних документів, що не відносять до Національного архівного фонду;

• "ЕПК" – рішення про внесення до Національного архівного фонду чи знищення цих документів для організацій – джерел формування Національного архівного фонду приймають експертно-перевірні комісії державного архіву;

• "доки не мине потреба" – документи мають лише тривале практичне значення; строк їх зберігання визначається самими організаціями, проте не може бути меншим одного року;

• "після закінчення строку дії договору", "після затвердження", "після замити новими", "після зняття виробів з виробництва", "після введення об'єкта в експлуатацію" – вказівка на момент, з якого обчислюються строки;

• "за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства", "за умови завершення ревізії, проведеної органами державного фінансового контролю за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності" – документи зберігаються до ухвалення остаточного рішення.

У разі ж неподання звітності відносно певного податку чи збору платник не звільняється від обов'язку зберігання таких документів протягом 1095 днів з граничного терміну подання такої звітності.

Зазначений строк може бути продовжений у разі проведення податкової перевірки. Згідно з пунктом 44.4 статті 44 ПК України бухгалтерські документи повинні зберігатися до закінчення перевірки (строку оскарження прийнятих за її результатами рішень чи вирішення справи судом), проте не менше 1095 днів (з уточненнями, передбаченими Наказом № 578/5).

Разом з тим, не виключена ситуація, коли зазначені документи можуть бути знищені чи втрачені під впливом певних обставин. При цьому ПК України встановлює обов'язок платника податків у 5-денний строк з дня такої події звернутися з повідомленням про це до контролюючого органу за місцем обліку. Також платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 днів. Під час перебігу даного строку діє презумпція, згідно з якою у разі проведення податкової перевірки вважається, що платник податків не мав відповідних документів на час складення звітності (коли останній належним чином не повідомив про це податковий орган). Коли серед таких документів були ті, що впливають на визначення об'єкта обкладання певним податком, це потягне донарахування податкових зобов'язань. Коли ж відповідне повідомлення відбулось, то в такому випадку не йтиметься про застосування відповідальності згідно з пунктом 121.1 статті 121 ПК України, а перевірка, яка проводитиметься контролюючим органом, має бути зупинена на підставі норми пункту 44.5 статті 44 ПК України. Такий підхід законодавця дозволяється вважати цілком виправданим і судова практика також його дотримується.

Так, Київський окружний адміністративний суд у рішенні від 14 липня 2014 року вказує, що "згідно до пункту 44.5 статті 44 Податкового кодексу України у разі втрати, пошкодження чи дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 даної статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Абзацом третім вказаного пункту Податкового кодексу України встановлено, що у разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків".

Проблема кваліфікації даного правопорушення виникає у зв'язку з нечіткістю тлумачення поняття "незабезпечення зберігання". У разі коли платник податків власними діями порушує норми ПК України та інших законів України, які встановлюють вимоги відносно строків зберігання бухгалтерських та інших документів фінансової звітності, то такими діями він, безперечно, не забезпечує зберігання відповідних документів.

Наказом Міністерства фінансів України "Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обіку" від 24 травня 1995 року № 88 встановлені такі вимоги до зберігання документів:

• первинні документи та облікові регістри, що пройшли обробку, бухгалтерські звіти і баланси до передачі їх до архіву підприємства, установи повинні зберігатися в бухгалтерії у спеціальних приміщеннях чи зачинених шафах під відповідальністю осіб, уповноважених головним бухгалтером;

• бланки суворої звітності повинні зберігатися в сейфах, металевих шафах чи спеціальних приміщеннях, що забезпечують їх схоронність;

• первинні документи, облікові регістри та бухгалтерська звітність, створені у формі електронного документа, повинні зберігатися на електронних носіях інформації у формі, що дає можливість перевірити їх цілісність на цих носіях, та протягом строку, що не повинен бути меншим від строку, встановленого для відповідних документів на папері.

Таким чином, при кваліфікації обставини "незабезпечення зберігання" треба керуватися вимогами, в законодавчо становленими для зберігання таких документів. Незабезпечення будь-яких додаткових вимог, які могли б сприяти додатковому захисту документів, проте не визначені законодавцем у якості обов'язкових, не повинні впливати на кваліфікацію правопорушення, передбаченого статтею 121 ПК України.

Повторність та сукупність правопорушень. Правопорушення, передбачене статтею 121 ПК України, як правило, призводить до перерахунку податкових зобов'язань платника податків з боку контролюючих органів. У зв'язку з цим застосовуються заходи відповідальності, передбачені пунктом 123.1 статті 123 ПК України.

← Предыдущая страница | Следующая страница →