Поделиться Поделиться

Право майя

Зважаючи на невідокремленість суду від адміністрації в державах майя, батабів було наділено також судовою владою. Д. де Ланда зазначає: "Вони карали злочини своїх васалів (мається на увазі, напевне, завжди населення поселення чи міста. - Авт.): вбивцям завдавали смерть у такий самий спосіб, як ті вчинили; перелюбців карали смертною карою; їх розміщували на висоті в публічному місці, де їх усі могли бачити; крадіїв, коли вони не мали чим сплатити за вкрадене, обертали на рабів, доки вони не були у змозі заплатити за те, що вкрали. Слідство вели усно, зі свідками... "

Джерелами права у майя були, по-перше, звичаї; по-друге, релігійно-правові норми жрецьких требників. Як уже зазначалося, батаби складали "іспит" халач вініку на знання звичаєвого права. Це було право, яке стояло на сторожі інтересів панівної верхівки. Злочинними вважалися діяння, які безпосередньо посягали на її інтереси чи порушували громадський порядок, традиції, релігійні заборони, встановлені в інтересах даної верхівки, вигідні їй, нею підтримувані. Різні норми регулювали відносини із деліктів, учинюваних представниками знаті і залежним напіввільним общинником. Останній зазнавав більш суворих репресій і в цілому володів значно меншою правоздатністю. Раби суб'єктом права не виступали. Для розправи з незадоволеними панівна верхівка часто вдавалася до позасудових репресій (жорстоке придушення народних повстань, масові людські жертвопринесення).

У звичаєвому праві майя відомі системи талона і композиції. Д. де Ланда пише: "Покаранням людиновбивці була смерть від переелідувачін-родичів (убитого), хоча б убивство було випадковим, бо інакше (він повинен був) сплатити за вбитого". Смертю каралось і перелюбство, коли чоловік винної жінки не бажав вибачити кривдника. Як зазначає Д. де Ланда, "коли він (чоловік) його (кривдника) вибачав, (винний) був вільним, коли ж ні, то вбивав його великим каменем, кинутим у голову з височини. Для дружини достатньою помстою було безчестя, яке було значним, і зазвичай за це її полишали". Коли представники пригноблених класів зазнавали такого жорстокого покарання, то вихідці з панівної верхівки за ті самі діяння каралися м'якше. Д. де Ланда відзначає: "Коли вони були людьми знатними <...> на знак покарання надрізали їм обличчя від підборіддя до лоба з боків, що у них вважалося значним безчестям".

За винятком кревної помсти та композицій, доволі широко практикувалося обернення злочинців у рабів. Така кара застосовувалася, наприклад, стосовно вуличних крадіїв. Д. де Ланда з приводу такого покарання говорить: "Крадіжку спокутували і карали оберненням у рабство, хоча б була досить незначна крадіжка, і через те у них було стільки рабів, особливо під час голоду... ". Такий же спосіб покарання застосовували і за деякі вбивства (вбивство стрілою; убивство, коли злочинець молодший за свою жертву). За інші види вбивств допускалася страта, якому вчинювали родичі вбитого тим самим способом, яким було вчинено вбивство. Деякі джерела вказують, що майя розрізняли умисність і необережність.

Убивця без злого наміру міг відкупитися від родичів убитого, давши їм раба. Джерела не містять майже ніяких відомостей відносно норм, які регулювали суспільні стосунки, за винятком порядку наслідування.

Шлюбно-сімейні відносини регулювалися звичаями. Родина в майя була перехідною від парної до моногамної. Розлучення допускалися з незначного приводу з боку як чоловіка, так і дружини. Траплялися випадки, коли чоловіки брали шлюб і розлучалися по 10-12 разів. Однак зміна дружини не віталася, а перелюбство каралося досить суворо, часто смертю. Жінки не брали участі у громадському житті. їм заборонялося успадковувати майно, брати участь у релігійних церемоніях та, за деякими свідченнями, не дозволяється було навіть їсти разом з чоловіками та дивитися на них.

Д. де Ланда повідомляє відносно порядку наслідування: "Індійці не дозволяли дочкам успадковувати разом з братами, за винятком у вигляді прихильності чи доброї волі, тоді їм давали що-небудь (у спадок). Інше поділяли брати навпіл, проте через те, хто допоміг найбільше збільшити майно, давали відповідне відшкодування. Коли були тільки доньки, то успадковували двоюрідні брати чи родичі. Коли їхній вік не дозволяв їм передавати майно, його передавали опікунові з найближчих родичів, котрий давав матері на їхнє виховання, чи був звичай не залишати нічого у володінні матері; чи ж відбирали дітей, особливо коли опікунами були брати померлого. Коли спадкоємці досягали (певного) віку, опікуни віддавали їм майно. Невиконання цього вважалося великою ганьбою і служило причиною багатьох розбратів. Спадок передавався у присутності сеньйорів та знатних осіб, за винятком того, що давалося на виховання. Не давали нічого з врожаю з успадкованих ділянок, як і з пасік та дерев какао, бо, говорили, що досить утримувати це в цілісності. Коли помирав сеньйор і не мав синів <.. .> правив старший із братів чи найбільш практичний <...> (померлий) не мав братів, жерці та знатні люди вибирали придатну для цього людину".

Наведене свідчить про подібність суспільства і держави майя до давньо-східної деспотії, і це невипадково. її витоки слід шукати в економічних умовах життя суспільства. І в країнах Давнього Сходу, і у давніх майя ведення господарства вимагало зосередження зусиль усього суспільства. Окремий землевласник не міг самостійно здійснювати господарську діяльність поза общиною, деякі завдання були недоступними і для самої общини. Звідси - стійкість і замкнений характер общини, наявність відносно централізованого чиновницько-бюрократичного апарату. І в країнах Давнього Сходу, і в майя не спостерігається сформованих класів у справжньому розумінні цього слова. Вирішальною ознакою, за якою розрізняють класи, є їх ставлення до засобів виробництва. Відносини політичного панування і підкорення у класовому суспільстві - наслідок майнової нерівності. Проте вид такого переважаючого соціального антагонізму з'являється у більш розвинених суспільствах. Історично йому передує соціальна структура, в якій відносини панування і підкорення мають інше походження, а саме: вони виростають із прямо протилежного співвідношення майнової і політичної засад. Вирішальна ознака, за якою тут розділяють соціальні групи, - це ставлення до влади і держави, а не до засобів виробництва. Суспільство розділяється на політично пануючих і підданих. Тільки належність до політичної влади чи інша міра участі у державних справах і вплив на них, службова значущість, ранг, звання, чин тощо забезпечують індивіду зверхність над світом підданих і як наслідок право на відповідну частку в додатковому продукті. У такому суспільстві соціальна група, зайнята управлінням, неодмінно перетворюється на привілейовану, освячену релігією та правом касту, оскільки єдине, що представник знаті може передати своїм нащадкам, - це відповідний ранг, своє службове становище, тобто належність до касти тих, хто має владу. Кастовий устрій, політична нерівність призводять до встановлення необмеженої одноособової деспотичної влади. Проте держава у країнах Давнього Сходу (це стосується і Центральної Америки), де також в період родового устрою суспільна влада виконувала важливу господарсько-організаторську функцію, виростає саме з суспільних потреб, з необхідності вирішення спільних завдань общини і групи общин.

Вказати, що дані держави є рабовласницькі, - означає затушувати ті принципові відмінності, які існували поміж ними і країнами класичного рабоволодіння. Відомо, що рабство і рабовласницький устрій існували у багатьох народів. Проте далеко не всюди вони призвели до виникнення рабовласницьких держав. У цьому розумінні державу майя дозволяється кваліфікувати як ранньорабовласницьку. У перебігу історичного розвитку вона могла перетворитися на рабовласницьку державу, чи ж, оминаючи стадію класичного рабоволодіння, розвиватися шляхом феодалізму. Проте її природний розвиток насильницьки припинено.

Переконливою є концепція стосовно Давнього Сходу, проте придатна і для давньоамериканських держав, у через те числі держави майя: основними виробниками в давньому суспільстві були землевласники-общинники, раби завжди і всюди (включаючи Рим і Грецію) становили меншість.

Таким чином, державність країн доколумбової Америки, як і державність Давнього Сходу, може ідентифікуватися як давня аграрна деспотія.

← Предыдущая страница | Следующая страница →