Поделиться Поделиться

Криміналістична класифікація вибухових речовин і вибухових пристроїв

Вибуховими речовинами є хімічні речовини, здатні під впливом зовнішніх дій до швидкого хімічного перетворення, що відбувається з виділенням великої кількості тепла і газоподібних продуктів (п. 1.3 Інструкції про поводження з вибуховими матеріалами в органах і підрозділах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 9 липня 2014 р. № 653, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 липня 2014 р. за № 870/25647).

До основних характеристик вибухових речовин відносять:

а) чутливість до зовнішніх впливів – здатність вибухових речовин до вибухового перетворення під впливом зовнішніх впливів (початкових імпульсів: удару, тепла, променю вогню);

б) енергія (теплота) вибухового перетворення (потенційна енергія) – кількість тепла, яке виділяється при вибуху 1 кг вибухової речовини у постійному обсязі без виконання механічної зовнішньої роботи (виражається в ккал/г);

в) швидкість детонації – швидкість поширення детонаційної хвилі зарядом вибухової речовини;

г) бризантність – здатність вибухової речовини подрібнювати під час вибуху предмети, шо потрапляють у зону враження;

г) фугасність (працездатність) – здатність вибухової речовини до руйнації й викиду матеріалу того чи іншого твердого середовища, в якому відбувається вибух. Мірою фугасності слугує обсяг воронки викиду, віднесений до ваги заряду вибухової речовини. Слідами фугасної дії є: воронка (заглиблення) в грунті чи інших поверхнях, переміщення в просторі елементів оточуючого середовища, руйнування чи деформація окремих предметів у зоні дії вибуху, ураження людей і тварин різного ступеня тяжкості.

Вибухові речовини можуть бути класифіковані за різними критеріями.

За складом вони поділяються на вибухові хімічні сполуки і вибухові суміші, здатні до швидкої реакції, що супроводжується виділенням великої кількості тепла і утворенням газів. Після виникнення в одній точці під впливом нагрівання (удару, тертя, вибуху), ця реакція миттєво поширюється по заряду за допомогою процесів горіння чи детонації. Швидкість горіння різних вибухових речовин коливається в широкому діапазоні: від долей міліметрів до сотень метрів на секунду, а швидкість детонації може перевищувати 9 км/с.

За призначенням вибухові речовини поділяють на:

Ініціювальні (первинні) – високочутлива до найпростіших імпульсів (удар, тертя, напалювання, електрична іскра тощо) маса, яка застосовується для спорядження засобів ініціювання – капсулів, капсулів-детонаторів (гримуча ртуть, азид свинцю), капсулів-запалювачів (гримуча ртуть, хлорат калію (бертолетова сіль) і антимоній) із метою збудження вибухових перетворень у зарядах вторинних вибухових речовин;

Бризантні (вторинні), для яких характерним видом вибухового перетворення є детонація (індивідуальні вибухові речовини (ТЕН (тетранітропентаеритрит, пентрит), гексоген, тетрил, тротил (тринітротолуол, тол, ТНТ), які є основним класом вибухових речовин, що застосовуються для спорядження мін, снарядів, ракет, гранат, бомб;

Метальні (порохи), для яких основною формою вибухового перетворення є горіння, що не переходить у детонацію навіть в умовах високого тиску, що розвивається в умовах пострілу, однак за певних умов (при значній масі та розміщенні в герметичній оболонці) можуть згорати з ефектом вибуху;

Піротехнічні суміші, здатні до вибухового перетворення, призначені для створення світлового, димового, звукового чи комбінованого ефектів (механічні суміші окислювачів (хлорати, перхлорати, нітрати тощо) і горючих речовин (крохмаль, мука, цукор, сірка тощо).

Бризантні вибухові речовини, у свою чергу, за потужністю поділяються на вибухові речовини: 1) нормальної потужності (тол, тротил, пластичні вибухові речовини); 2) зниженої потужності (промислові вибухові речовини – динаміти, амоніти, амонали – суміші на основі аміачної селітри).

За способом виготовлення: 1) заводського виготовлення: а) військові (тротил (тринітротолуол, тол); б) промислові (амонал, амоніт); 2) саморобні (виготовлені на основі аміачної селітри).

За фізичним станом вибухові речовини можуть бути:

Твердими: монолітними (литий тротил чи литі суміші тротилу з аміачною селітрою і алюмінієвим пилом) і сипучими, виготовленими у вигляді порошків чи гранул (амоніти, гранульований тротил чи сплав тротилу з алюмінієвим порошком – алюмотол, суміші гранульованої аміачної селітри з нафтопродуктами чи тротилом і деякими іншими горючими домішками);

Пластичними (суміші твердих компонентів із рідкою желатиновою масою, особливістю яких є здатність до пластичної деформації, завдяки через що у вибухових камерах будь-якої конфігурації дозволяється отримати високу щільність спорядження);

Рідкими (водонаповненими), що являють собою суміші на водній основі різних консистенцій, твердими компонентами яких найчастіше слугують порошкоподібний чи гранульований тротил чи аміачна селітра (акваніти, акваноли: нітрогліцерин, нітрогліколь і деякі інші нітроефіри, які використовуються у промисловості тільки як компоненти вибухових сумішей чи порохів).

Вибухові пристрої – спеціально виготовлені промисловим чи саморобним способом пристрої одноразового застосування, які при певних обставинах спроможні до вибуху з утворенням уражаючих факторів за допомогою використання енергії хімічного вибуху (п. 1.3 Інструкції про поводження з вибуховими матеріалами в органах і підрозділах внутрішніх справ України, затвердженої наказом МВС України від 9 липня 2014 р. № 653, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 28 липня 2014 р. за № 870/25647).

Основними елементами вибухових пристроїв є заряд вибухової речовини чи вибухонебезпечної суміші, засоби ініціювання (підривник, детонатор), обладнання для приведення вибухового пристрою в дію та часто корпус вибухового пристрою.

Основними характеристиками вибухових пристроїв є те, що вони: 1) виготовляються спеціально для вибуху з метою пошкодження об'єктів чи ураження людей; 2) використовують енергію, що утворюється при стрімкому горінні чи детонації вибухової речовини; 3) наділені достатньою вражаючою дією; 4) є пристроями одноразового використання.

За способом виготовлення вибухові пристрої поділяють на:

а) промислові (заводські);

б) саморобні (повністю саморобні; зібрані з використанням елементів промислового виробництва, проте такі, що не відносять до конструкції промислових вибухових пристроїв; зібрані з використанням певних елементів вибухового пристрою промислового виготовлення; ті, що складаються з елементів вибухового пристрою промислового виготовлення, проте непромислового збирання;

в) перероблені, які являють собою вибухові пристрої промислового виготовлення, що були піддані реконструкції саморобним способом, внаслідок чого змінюються окремі елементи вибухового пристрою, і він набуває нової властивості, якості чи призначення. Перероблення у вибухові пристрої можуть зазнавати засоби активної оборони і засоби забезпечення спеціальних операцій (наприклад, під час вчинення злочинів, що призвели до масової загибелі людей 20 лютого 2014 р. на вул. Інститутській у місті Києві та передували цьому, проти учасників мирних зібрань злочинці використовували ручні газові гранати і світлошумові гранати з примотаними скотчем до їх корпусів шурупами, гвинтами, шайбами, гайками тощо).

За призначенням вибухові пристрої поділяють на промислові та військові.

Промислові вибухові пристрої являють собою конструктивно оформлені й готові до застосування виготовлені промисловим способом згідно до нормативно-технічної документації заряди вибухових речовин, яким для ініціювання вибуху необхідні детонатори.

Військові вибухові пристрої – це бойові припаси вибухової дії, призначені для знищення живої сили і техніки в бою, які за приналежністю поділяють на: артилерійські, авіаційні, морські, стрілецькі та інженерні, а за характером вибухової вражаючої речовини – на звичайні (зі звичайною вибуховою речовиною), ядерні, хімічні та біологічні (бактеріологічні).

За призначенням військові вибухові пристрої поділяють на пристрої:

а) основного призначення, що слугують враженню людей і об'єктів (ручні гранати, постріли до гранатометів і вогнеметів, реактивні й артилерійські снаряди, артилерійські міни, авіабомби, міни, інженерні боєприпаси тощо);

б) спеціального призначення, що допомагають виконанню бойового завдання (використовуються для освітлення, задимлення тощо);

в) допоміжного призначення, що використовуються у навчально-бойовій підготовці військ і полігонних випробуваннях військової техніки (шашки, вибухові пакети, електровибухові пакети, імітаційні патрони, навчально-імітаційні гранати тощо).

За наявністю елементів ураження вибухові пристрої поділяються на споряджені:

а) вражаючими елементами у вигляді шрапнелі, картечі, дробу, кульок від підшипників, гвинтів, гайок, рублених шматків металевого дроту тощо, що розміщуються на поверхні вибухової речовини, в її масі чи окремо;

б) осколками запланованого подрібнення, що утворюються за рахунок механічного ослаблення оболонки корпусу шляхом нанесення рифлень (поглиблень) на її зовнішній поверхні (наприклад, корпуси ручних оборонних осколочних гранат РГО чи Ф-1);

в) осколками звичайного подрібнення, коли руйнація оболонки зумовлена конструктивно особливостями пристрою і величиною заряду (оболонка руйнується в місцях найбільшої концентрації напруги).

За видом (способом) вражаючої дії на оточуючі об'єкти всі вибухові пристрої поділяють на: а) осколочні, б) фугасні, в) осколочно- фугасні, г) термічні', ґ) кумулятивні.

За способом керування на: а) керовані, коли вибух здійснюється за командною, шо передається за допомогою радіосигналу чи проводами; б) некеровані, які спрацьовують внаслідок впливу об'єкта враження (людини, транспортного засобу) на чутливі елементи (підривник, замикач) чи після сплину встановленого терміну уповільнення (наприклад, часу уповільнення запалу).

За способом підриву на: вибухові пристрої механічного, електричного, вогневого, хімічного і комбінованого підриву. Для механічного використовують механічний підривник – детонатор, ударник, пружину та запобіжну чеку. Для електричного способу підриву застосовують електродетонатори, електробатареї чи інші джерела живлення: ініціювання підриву відбувається шляхом замкнення електромережі й підриву детонатора (дистанційно чи за допомогою проводів). Вогневий спосіб підриву передбачає для ініціювання детонатора використання вогнепровідного шнура, а хімічний – відповідної речовини.

За способом приведення в дію (залежно від конструкції приводного пристрою і детонатора) на: контактні й безконтактні (дистанційного керування за допомогою радіосигналу, отримуваного в т. ч. з безпілотного літального апарату (БПЛА). Розрізняють детонатори ударні (що спрацьовують від удару, натискання, падіння, підіймання), дистанційні (механічної чи електричної дії), неконтактні (вібраційні, акустичні, радіолокаційні тощо), виконавчі (спрацьовують за кодованим сигналом).

За видом оболонки (корпусу): оболончасті (переважно в металевій оболонці, рідше – дерев'яній, картонній, скляній ("Коктейль Молотова") і безоболончасті (заряди вибухових речовин упаковуються в поліетиленові, полотняні, паперові пакети).

За можливістю знешкодження на: знешкоджувані й незнешкоджувані.

Вибухові пристрої можуть бути штатними (типовими) й атиповими (прихованої дії) – виготовленими з використанням побутових предметів – дитячих іграшок, електроприладів, радіоелектронних засобів, пакетів, портфелів, сумок, із маскуванням під будь-які утилітарні речі, нібито забуті в громадських місцях.

← Предыдущая страница | Следующая страница →