Поделиться Поделиться

Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки

Поняття "джерело підвищеної небезпеки" вперше знайшло своє законодавче застосування у Цивільному кодексі РРФСР 1922 р. Згодом його сприйняли відповідні статті цивільних кодексів інших союзних республік, у через те числі й ст. 404 Цивільного кодексу УРСР, котрий набрав чинності 16 грудня 1922 р. Передбачалося зокрема, що особи та підприємства, діяльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою для оточуючих, відповідають за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, коли не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили, умислу чи грубої необережності потерпілого. Малися на увазі залізниці, трамвай, фабрично-заводські підприємства, торговці горючими матеріалами, утримувачі диких тварин, особи, які забудовують будівлі та інші споруди, тощо.

Подібна норма зберігалася і під час другої кодифікації цивільного законодавства, розпочатої прийняттям у 1961 р. Основ цивільного законодавства Союзу PCP і союзних республік, а услід за Основами - Цивільних кодексів колишніх союзних республік, у через те числі Цивільного кодексу УРСР 1963 р. Змістовної суті цього поняття у зазначених законодавчих актах не визначалось. І в цьому була чи не найголовніша причина тих дискусій, які довгий час тривали у цивілістичній доктрині навколо питання відносно поняття джерела підвищеної небезпеки.

Цивілістика напрацювала кілька теорій із зазначеного приводу: а) теорія предмета, згідно до якої предмети матеріального світу, перебуваючи у певному кількісному та якісному стані, можуть створювати підвищену небезпеку для оточення1; б) теорія діяльності, яка розглядає джерело підвищеної небезпеки як діяльність юридичних чи фізичних осіб, що пов'язана з певними не завжди підконтрольними людині предметами2; в) теорія подвійності, за якою джерелом підвищеної небезпеки може бути як діяльність, так і певний об'єкт3; г) теорія речей, що перебувають у русі, згідно до якої тільки речі, що перебувають у експлуатації, можуть створювати підвищену небезпеку для оточення4; д) теорія властивостей, що вбачала підвищену небезпеку не у самих предметах, а у їхніх властивостях5. Одна з наведених теорій (теорія діяльності) здобула перевагу при законодавчому визначенні поняття джерела підвищеної небезпеки.

Так, згідно до ст. 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням чи утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. З наведеного поняття джерела підвищеної небезпеки бачимо, що не проігноровані також інші із зазначених вище концепцій. Це природно, оскільки діяльність, про якому йдеться, пов'язана з певним майном, залежно від специфічних ознак цього майна діяльність набуває класифікаційних ознак.

Класифікація (види) джерел підвищеної небезпеки - питання актуальне. Законодавче визначення поняття джерела підвищеної небезпеки обумовлює необхідність внесення деяких уточнень в існуючу раніше класифікацію цих джерел.

За умов, коли у визначенні поняття джерела підвищеної небезпеки домінувала "теорія предмета", вирішення цього питання здійснювалося шляхом визначення певних ознак, за якими відповідні предмети об'єднувалися у певні групи. Йдучи саме таким шляхом, російський вченій О. О. Красавчиков провів найбільш ґрунтовну і повну класифікацію джерел підвищеної небезпеки. Як прибічник "теорії предмета", він розподіляв джерела підвищеної небезпеки на такі різновиди: а) фізичні;

б) фізико-хімічні; в) хімічні; г) біологічні.

Фізичні джерела підвищеної небезпеки поділялися на підгрупи: а) механічні (автомобілі, рухомі склади залізниць, річкові та морські судна, виробнично-механічне обладнання промислових підприємств, будови тощо); б) електричні (обладнання та інші агрегати енергосистеми, що перебувають під високою напругою, більшою, ніж 380 В);

в) теплові (обладнання гарячих металургійних цехів, парові установки, що перебувають під тиском, тощо). Інакше кажучи, йдеться про джерела підвищеної небезпеки, з боку яких можливий механічний, тепловий, електричний чи інший фізичний ВПЛИВ.

До фізико-хімічних були віднесені радіоактивні об'єкти, наприклад атомні станції.

Хімічні джерела підвищеної небезпеки складалися з таких підгруп: а) отруйних (пари йоду, аміак, сірководень тощо); б) вибухонебезпечні (тротил, бензин, природний газ тощо); вогненебезпечні (бензин, бензол, газ, денатурат, ефір тощо).

До біологічних джерел підвищеної небезпеки віднесені такі їх підгрупи: а) зоологічні (дикі тварини, які перебувають у володінні людини); б) мікробіологічні (штампи шкідливих мікроорганізмів, деякі види бактерій тощо).

Проведена О. О. Красавчиковим класифікація джерел підвищеної небезпеки не втратила свого значення і тепер. Діяльність, яка згідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК визнається джерелом підвищеної небезпеки, небезпредметна (небезоб'єктна). Самі ж об'єкти досить різноманітні. Деякі з них відносять до категорії фізичних (транспортні засоби, механізми тощо), інші - до хімічних (наприклад радіоактивні, вибухо- вогненебезпечні речовини), а деякі - до зоологічних (дикі звірі, службові собаки тощо). Залежно від цього і діяльність, пов'язуючись із ними, стає досить диференційованою. За своїми напрямами вона диференціюється на: а) використання; б) зберігання; в) утримання відповідних об'єктів. Залежно від характеру останніх зазначені напрями діяльності можуть бути як у сукупності, так і окремо один від одного. Візьмемо для прикладу діяльність, пов'язану з використанням транспортного засобу. У даному разі, окрім використання автомобіля, діяльність може бути пов'язана також із його зберіганням та утриманням. Що стосується об'єктів, віднесених до категорії хімічних, то пов'язана з ними діяльність полягає у їх використанні та зберіганні. І це зрозуміло, адже ніякому утриманню не піддається, наприклад, вибухонебезпечність пороху чи радіаційне випромінювання радіоактивних речовин, їх використання та зберігання вимагає дотримання спеціальних правил і вимог відносно відповідних запобіжних заходів.

Відносно таких об'єктів, як дикі звірі, службові собаки та собаки бійцівських порід, слід зазначити, що підвищену небезпеку створює діяльність, пов'язана тільки з їх утриманням. Ідеться про діяльність, пов'язану з доглядом за тваринами даної категорії, створенням для них відповідних умов існування, запобіганням їх бездоглядності. Наприклад, юридична особа "Зоологічний парк", утримуючи диких звірів, забезпечує їх відповідним раціоном, запобігає їх мимовільному виходу за межі вольєрів тощо.

Таким чином, серед різновидів джерел підвищеної небезпеки вбачаються такі:

а) діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням чи утриманням об'єктів фізичних (транспортних засобів, механізмів, обладнання тощо);

б) діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням об'єктів фізично-хімічних (радіоактивних, хімічних, вибухо- та вогненебезпечних і інших речовин);

в) діяльність, пов'язана з утриманням об'єктів зоологічної групи (диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо).

Особами, зобов'язаними відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, визнаються ті, які здійснюють діяльність, що створює підвищену небезпеку.

Згідно до ч. 2 ст. 1187 ЦК шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання чи утримання якого створює підвищену небезпеку.

Для визнання особи відповідальною за шкоду необхідна наявність двох основних ознак, одна з яких у цивілістичній літературі відома під назвою юридичної, а друга - матеріальної. Суть першої полягає в наявності цивільно-правових повноважень особи пов'язувати свою діяльність з використанням, зберіганням чи утриманням транспортного засобу, механізму та обладнання; використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин; утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо. Повноваження здійснювати діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, ґрунтуються на підставах, що мають цивільно-правове значення (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, довіреність, ліцензія тощо). Трудовий договір до таких підстав не належить. Через те не може бути визнана зобов'язаною відшкодувати шкоду особа, яка працює за трудовим договором (водій, машиніст, оператор, керівник підрозділу юридичної особи, кінолог, зоотехнік зоологічного парку тощо). Виконувана ними робота юридично означає діяльність їхнього роботодавця.

Слід зазначити, що цивільно-правові повноваження особи здійснювати діяльність, яка є джерелом підвищеної небезпеки, ґрунтуються на підставах, належно оформлених. Наприклад, довіреність - це завжди письмовий документ (ч. З ст. 244 ЦК). У письмовій формі укладається договір найму транспортного засобу, а коли даний договір укладається за участю фізичної особи, то підлягає нотаріальному посвідченню (ст. 799 ЦК). Через те не може бути визнана особа зобов'язаною відшкодувати шкоду в разі здійснення нею діяльності, що є джерелом підвищеної небезпеки, без належного юридичного оформлення права на здійснення такої діяльності. Щоправда, інколи мають місце ситуації, коли, наприклад, власник автомобіля дозволяє іншій особі використовувати, зберігати чи утримувати транспортний засіб, проте без відповідного юридичного оформлення. На думку більшості вчених, у таких випадках обов'язок з відшкодування шкоди покладається як на власника транспортного засобу, так і на його фактичного володільця у солідарному порядку.

При визначенні особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, необхідно з'ясовувати, у кого саме перебуває відповідний об'єкт. Інакше кажучи, врахуванню в даному разі підлягає не тільки юридичний критерій, а й критерій матеріальний. Суть останнього полягає у через те, що перш ніж здійснювати використання, зберігання чи утримання транспортного засобу, механізму, обладнання, іншого об'єкта на відповідних правових підставах, особа повинна володіти цим об'єктом.

При визначенні особи, зобов'язаної відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, врахуванню підлягають і матеріальний, і юридичний критерії в сукупності.

Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом і завдала шкоди діяльністю відносно його використання, зберігання чи утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах (ч. З ст. 1187 ЦК). Це може мати місце, наприклад, при здійсненні крадіжки зазначених об'єктів чи при заволодінні ними шляхом грабежу (статті 185,186 КК) та в інших випадках вчинення правопорушення.

Коли неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість власника (володільця) цього об'єкта, шкода, завдана діяльністю відносно його використання, зберігання чи утримання, відшкодовується ними спільно у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК).

У передбачених актами законодавства випадках, а саме коли особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, свою цивільну відповідальність застрахувала на випадок завдання комусь шкоди цією діяльністю, завдана потерпілому шкода відшкодовуватиметься страховиком. У даному разі особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, може бути зобов'язаною відшкодувати шкоду, проте на засадах субсидіарних і тільки тоді, коли страхової виплати (страхового відшкодування), виплачуваної страховиком, буде недостатньо для повного відшкодування завданої шкоди (ст. 1194 ЦК).

Окремої уваги заслуговують ситуації, коли шкода була завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки. Згідно до ст. 1188 ЦК передбачається кілька можливих ситуації такого характеру. Одні із них полягають у через те, що: а) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; б) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; в) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Інакше кажучи, йдеться про те, що у зазначених випадках завдана шкода відшкодовується на загальних підставах. І тільки у випадках, коли внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

У зв'язку з цим постає закономірне питання стосовно суб'єктивної умови обов'язку з відшкодування шкоди у разі її завдання потерпілому за відсутності вини особи, зобов'язаної цю шкоду відшкодовувати. В цивілістичній доктрині єдиного погляду на його вирішення не існує.

Однак більшість учених-цивілістів дотримується думки, що покладення на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, обов'язку відшкодувати шкоду, коли вина даної особи відсутня, ґрунтується на суб'єктивній умові, яка має назву "ризик". Суть останнього полягає у через те, що особа, на якому покладається обов'язок з відшкодування шкоди, обирає діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди, свідомо, не виключаючи несприятливого результату даної діяльності і пов'язаного з нею імовірного завдання шкоди. Діяльність, здійснення якої створює підвищену ймовірність завдання шкоди, може супроводжуватися різними обставинами, у через те числі тими, що можуть виникнути раптово і стовідсоткової впевненості особи в протилежному не існує.

Щоправда, деякі з таких обставин законодавець враховує, припускаючи можливість, у разі їх виявлення, зменшення розміру відшкодування чи звільнення особи від обов'язку відшкодувати потерпілому шкоду. З урахуванням цього законодавцем встановлено кілька підстав, за наявності яких розмір відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, може бути зменшений. Серед них - груба необережність потерпілого, майнове становище відповідальної за шкоду фізичної особи.

Наявність у поведінці потерпілого грубої необережності не надає підстав для відмови у відшкодуванні завданої йому шкоди навіть тоді, коли така необережність сприяла виникненню чи збільшенню розміру шкоди (ч. 2 ст. 1193 ЦК). У даному разі може йтися тільки про зменшення розміру відшкодування залежно від ступеня вини потерпілого. Виняток із цього правила складають випадки, передбачені законом. Наприклад, вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК), а також у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника, чи у разі відшкодування витрат на поховання (ч, 3 ст. 1193 ЦК). Не враховується вина також малолітньої фізичної особи (ч. З ст. 31- ЦК) та фізичної особи, визнаної недієздатною (ч. 4 ст. 41 ЦК).

Відносно зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, залежно від майнового становища фізичної особи, зобов'язаної цю шкоду відшкодовувати, то, як свідчить судова практика, відбувається це у виняткових випадках, коли стягнення шкоди у повному обсязі неможливе чи поставить відповідача в дуже тяжке становище.

При вирішенні питання стосовно зменшення розміру відшкодування завданої шкоди слід мати на увазі такі три обставини: а) зменшення розміру відшкодування завданої шкоди можливе залежно від матеріального становища тільки особи фізичної; б) рішення про зменшення розміру відшкодування завданої шкоди приймає тільки суд: в) не може бути зменшений розмір відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, у разі злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК).

Серед обставин, наявність яких створює підставу для звільнення особи від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, насамперед слід виділити три: а) непереборну силу; б) умисел потерпілого; в) протиправне заволодіння Іншою особою транспортним засобом, механізмом чи іншим об'єктом.

Непереборна сила (ч. 5 ст. 1187 ЦК) як надзвичайна чи невідворотна за даних умов подія (ч. 1 ст. 263 ЦК) може розглядатися як підстава звільнення особи від відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за умови, коли вона безпосередньо була причиною неможливості контролю людини за діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки. Наприклад, під час використання транспортного засобу для перевезення пасажирів останнім, за причини стихійного лиха (сильного землетрусу, пожежі від блискавки тощо), була завдана шкода. У даному разі завдання даної шкоди не стане підставою для виникнення обов'язку особи відносно її відшкодування. І це зрозуміло, оскільки у таких випадках навряд чи дозволяється взагалі вважати, що шкода була завдана саме джерелом підвищеної небезпеки.

Що стосується умислу потерпілого, то слід зазначити, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується будь-коли (ч. 5 ст. 1187, ч. 1 ст. 1193 ЦК).

Звільнення особи від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, можливе на умовах, передбачених ч. З ст. 1187 ЦК, а саме, коли інша особа неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом чи іншим об'єктом. У таких випадках обов'язок з відшкодування шкоди покладається на протиправно діючу особу на загальних підставах.

Від протиправних дій інших осіб слід відрізняти протиправну діяльність з використання транспортного засобу, механізму чи іншого об'єкта особою, якій даний об'єкт власник (роботодавець) передав в управління як працівникові, найнятому на роботу за трудовим договором чи у службових цілях, коли транспортний засіб використовується в особистих цілях. У даному разі діяльність найнятого за трудовим договором працівника буде протиправною. Однак протиправне заволодіння транспортним засобом буде відсутнім, оскільки він із володіння його власника фактично не вибуває. Через те останній не звільняється від обов'язку з відшкодування шкоди, завданої внаслідок такої протиправної діяльності найнятого працівника. Останній буде зобов'язаним відшкодувати шкоду лише власникові транспортного засобу за правилами зворотної вимоги (регресу).

← Предыдущая страница | Следующая страница →