Поделиться Поделиться

Система конституційного права України: конституційно-правові норми, конституційно-правові інститути, конституційно-правові принципи

Система конституційного права України - це об'єктивно взаємодіюча сукупність конституційно-правових норм, інститутів та принципів, що регулюють суспільні відносини, які становлять предмет конституційного права. Будь-яка система має внутрішню структуру.

Структура конституційного права - це спосіб взаємозв'язку і взаємоузгодження його внутрішніх складових. Структуру конституційного права дозволяється визначити у вузькому і широкому розумінні. Структурними елементами конституційного права у вузькому значенні є конституційно-правові норми, інститути і принципи.

Конституційно-правова норма є первинним елементом системи конституційного права України.

Конституційно-правова норма (від лат. norma - правило, взірець) - це встановлене чи санкціоноване державою одиничне, формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, що регулює чи охороняє суспільні відносини.

Ознаки конституційно-правових норм:

1) мають найвищу юридичну силу відносно норм інших галузей права;

2) закріплюють і регулюють найважливіші суспільні відносини;

3) є правилами поведінки - передбачають певний варіант поведінки;

4) є нормами прямої дії - звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини та громадянина безпосередньо на підставі Конституції України (ч. З ст. 8) гарантується;

5) визначають порядок створення правових норм, котрий є обов'язковим для інших галузей права;

6) формальна визначеність - правова норма утворюється на підставі узагальнення конкретних випадків, матеріалізується у вигляді статей, що дає можливість регулювати загальносуспільні відносини;

7) загальнообов'язковість - має значення не для окремих осіб, а для всіх тих, хто став суб'єктом конституційно-правових відносин, реалізація конституційно-правових норм гарантується і забезпечується державою;

8) переважно є імперативними - орієнтують на сувору субординацію в системі державного управління та влади;

9) зміст норм визначається об'єктивною природою конституційних відносин, що становлять предмет правового регулювання;

10) не вичерпують свою обов'язковість певною кількістю застосувань;

11) безперервно діють у часі;

12) мають високий рівень стабільності порівняно з нормами інших галузей права;

13) приймаються, змінюються і скасовуються за спеціальною законодавчо встановленою процедурою;

14) універсальність - поширюють владно-регулюючий вплив на всі сфери суспільного життя: політичну, економічну, соціальну, культурну та інші.

У науці конституційного права вчені по-різному визначають ознаки конституційно-правової норми. Так, відомий правник В.Ф. Погорілко запропонував класифікувати ознаки норм конституційного права на загальновидові і спеціальновидові.

Загальновидовими ознаками конституційно-правових норм є: загальнообов'язковий характер; регулятивність; формально-визначений характер; загальний характер - поширюються на всіх суб'єктів правовідносин; виняткові гарантії захисту з боку держави.

Спеціальновидовими ознаками конституційно-правових норм є: публічний характер; пріоритетне значення норм, через те що вони регулюють найважливіші публічні відносини; політичний характер; імперативність; інтегративність - норми є визначальними для всіх інших галузей права; багатоманітність моделей (норми-принципи, норми-дефініції); прямий характер дії; мають найвищу юридичну силу; система загальних І спеціальних юридичних гарантій; особливий характер структури та юридичних властивостей складових елементів. Конституційно-правові норми вирізняються з усієї системи юридичних норм не лише певною єдністю видових ознак, проте й своєю специфікою. Специфіка конституційно-правових норм полягає в через те, що вони мають особливу (некласичну) внутрішню структуру.

Структура норми права - це об'єктивно зумовлений потребами правового регулювання її внутрішній поділ на складові - диспозицію, гіпотезу, санкцію, які перебувають у певних взаємозв'язках поміж собою. Конституційно-правові норми не завжди у своєму складі є класичними (тричленними), тобто мають гіпотезу, диспозицію і санкцію.

Понад 80 відсотків конституційно-правових норм містять лише диспозицію, тобто правило (еталон) поведінки. Наприклад, в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України), суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності (ч. 1 ст. 15 Конституції України), на території України не допускається розташування іноземних військових баз (ч. 7 ст. 17 Конституції України), контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата (ст. 98 Конституції України).

Частина конституційно-правових норм містить не лише диспозицію, а й гіпотезу, яка визначає умови дії правової норми. Наприклад, право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років (ч. 1 ст. 70 Конституції України), кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, коли при цьому не порушуються права і свободи інших людей (ст. 23 Конституції України); Президентом України може бути обраний громадянин України, котрий досяг тридцяти п'яти років, має право голосу, проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років та володіє державною мовою (ч. 2 ст. 103 Конституції України).

Частина конституційно-правових норм містить як гіпотезу, диспозицію, так і санкцію, де передбачені правові наслідки за невиконання чи неналежне виконання розпоряджень диспозиції. Наприклад, будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються за законом (ч. 2 ст. 52 Конституції України), за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ч. 2 ст. 60 Конституції України), незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності (ч. 2 ст. 68 Конституції України), за посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону (ч. 2 ст. 105 Конституції України), Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради чи іншого злочину (ч. 1 ст. 111 Конституції України). Взагалі переважна більшість конституційно-правових норм не містить санкції.

Таким чином, внутрішня структура і форма організації конституційно-правових норм має певні особливості, які об'єктивуються в таких видах: "диспозиція", "гіпотеза - диспозиція", "гіпотеза - диспозиція - санкція".

Множинність та багатогранність суспільних відносин, які становлять предмет правового регулювання конституційного права, опосередковують функціонування значної кількості норм права. Класифікація конституційно-правових норм дасть можливість структурувати (систематизувати) знання про них, виявити їхні властивості, правильно використовувати в процесі правового регулювання.

Класифікація конституційно-правових норм - це їх видовий поділ за певними суттєвими ознаками, які визначають специфічну роль кожного із різновидів норм у регулюванні тих суспільних відносин, які становлять предмет конституційного права.

Класифікація конституційно-правових норм дає можливість визначити:

1) місце кожної норми в національній системі права, що залежить від того, в якому нормативно-правовому акті міститься норма і яке місце займає даний акт в ієрархічній системі законодавства України;

2) особливі властивості кожного з різновидів норм та оптимальні способи їхньої взаємодії;

3) межі регулятивного впливу норм на суспільні відносини;

4) функціональне призначення кожного з різновидів норм конституційного права у механізмі правового регулювання;

5) оптимальні способи, шляхи впливу конституційно-правових норм на суб'єктів відповідних правовідносин;

6) шляхи вдосконалення правотворчої і правозастосовної практики з метою підвищення її ефективності.

Першоосновою будь-якої класифікації є вибір критеріїв. Правники пропонують свої підходи до визначення критеріїв поділу конституційно-правових норм. Так, О.Ф. Фрицький визначає такі критерії класифікації: об'єкт конституційного регулювання, юридичні особливості норми в механізмі конституційного регулювання, зміст приписів норм, ступінь визначеності приписів норм конституційного права, вид суспільних відносин конституційно-правового регулювання, коло суб'єктів конституційно-правових відносин, межі норм дії у просторі, межі норм дії у часі1. Водночас Ю.І. Крегул виокремлює такі критерії класифікації конституційно-правових норм: за змістом, за призначенням у механізмі правового регулювання, за функціональною спрямованістю, за терміном дії, за методом правового регулювання . На думку Ю.М. Тодики, класифікувати конституційно-правові норми доцільно за змістом, юридичною силою, призначенням у механізмі правового регулювання, терміном дії, територією дії, характером приписів конституційно-правових норм .

Таким чином, вітчизняні вчені виокремлюють змістовно близькі критерії класифікації конституційно-правових норм.

Підстави класифікації конституційно-правових норм

загальні засади конституційного ладу (статті 1-20 Конституції України)

за

змістом, тобто за сферами суспільних відносин

Порядок організації та діяльності органів

державної влади, місцевого самоврядування

(статті 5,6, 75-153 Конституції України)

права і свободи людини та громадянина, основи

правового статусу людини і громадянина

(статті 21-68 Конституції України)

основи народовладдя (статті 5,69 - 74 Конституції

України)

територіальний устрій України (статті 2,132-134 Конституції України)

за

юридичною силою

законодавчі - викладені в Конституції та законах України

норми підзаконних актів ~ приймаються уповноваженими суб'єктами конституційно-правових відносин у межах, на підставі і згідно до законів (постанови Кабінету Міністрів України, укази Президента України)

за

характером приписів

уповноважуючі - визначають межі можливої поведінки суб'єкта правовідносин ("Верховна Рада України у межах своїх повноважень може створювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань", ч. 3 ст. 89 Конституції України)

забороняючі - встановлюють недопустимість вчинення певних дій, наприклад, поєднання представницького мандата та посади у державному органі виконавчої влади ("Не може бути обраним до Верховної Ради України громадянин, котрий має судимість за вчинення умисного злочину, коли ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку", ч. 3 ст. 76 Конституції України)

зобов'язуючі - визначають обов'язок суб'єкта правовідносин до вчинення чи / чи утримання від конкретних дій ("Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і

гідність інших людей", ч. 1 ст., 68 Конституції України)

за

функціо­нальною спрямова­ністю

регулятивні;

а) зобов'язальні - встановлюють обов'язок суб'єкта конституційно-правових відносин вчиняти певні правомірні дії;

б) заборонні - встановлюють заборону суб'єктам конституційно-правових відносин вчиняти певні дії;

в) уповноважуючі {дозвільні) - наділяють суб'єкта конституційно-правових відносин певними правами;

охоронні - спрямовані на охорону правовідносин у суспільстві і державі;

за

призначенням у механізмі правового

регулювання

матеріальні - здійснюють безпосереднє правове регулювання суспільних відносин, визначають права та обов'язки суб'єктів конституційних правовідносин, відповідають на питання "що робити?" ("Строк повноважень Верховної Ради України становить п'ять років", ч. 1 ст. 76 Конституції України)

процесуальні - визначають спосіб, форму і механізм реалізації матеріальних конституційно-правових норм, відповідають на питання "як робити?" ("Рішення Верховної Ради України приймаються виключно на її пленарних засіданнях шляхом голосування", ч. 2 ст. 84 Конституції України)

за

методом правового регулювання

імперативні - нормативні приписи, що мають обов'язковий характер, безпосередньо визначають поведінку суб'єкта конституційно-правових відносин, передбачають єдино можливий зразок поведінки ("Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Верховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рис", ч. 2 ст. 96 Конституції України)

диспозитивні - надають можливість суб'єктам конституційно-правових відносин обрати певний варіант поведінки ("Президент України може достроково припинити повноваження Верховної Ради України, коли протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися", ч. 2 ст. 90 Конституції України)

за

територією

владно-регулюючого впливу

загальної дії - поширюються на всю територію України, на необмежене коло суб'єктів конституційно-правових відносин (Конституція і закони України)

обмеженої дії - поширюються в межах певної адміністративно-територіальної одиниці держави, стосуються певних органів державної влади, органів місцевого самоврядування (Типове положення про міністерство)

за часом дії

постійні - строк дії конституційно-правових норм не обмежений у часі (Конституція України, закони України)

тимчасові - дія конституційно-правових норм визначається певним строком. (Конституційний договір від 8 червня 1995 року діяв до прийняття нової Конституції України, тимчасовий характер дії мають "Перехідні положення" Конституції України, які розраховані на 3 - 5 років після набрання нею чинності)

виключні - заборона страйків на період надзвичайного стану ("В умовах воєнного чи надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень", ч. 2 ст. 64 Конституції України)

за

характером санкцій

прямі - міра юридичної відповідальності суб'єктів конституційно-правових відносин встановлюється на основі прямих санкцій, які містяться в правовому приписі конституційної норми ("Відмова скласти присягу має наслідком втрату

депутатського мандата", ч. 5 ст. 79 Конституції України)

бланкетні - міра і ступінь покарання можуть визначатися нормами кримінального та іншого законодавства "За віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність", ч. 2 ст. 60 Конституції України)

Інститут конституційного права (від лат. - устрій, організація, установлення) - це система норм права, які в межах предмета конституційного права регулюють та охороняють змістовно близькі, однорідні суспільні відносини.

Ознаки Інституту конституційного права:

а) згруповує норми конституційного права за певним видом конституційно-правового регулювання;

б) здійснює цілеспрямоване і системне регулювання змістовно близьких та однорідних суспільних відносин;

в) здійснює комплексний вплив на поведінку і волю суб'єктів конституційно-правових відносин;

г) є структурним елементом конституційного права;

ґ) має відносну стабільність.

У науці конституційного права триває дискусія відносно витоків формування інститутів конституційного права. Одні вчені схильні ототожнювати інститути конституційного права з системою (структурним поділом) конституції. Інші правники стверджують, що виокремлення інститутів здійснюється не шляхом прийняття якого-небудь закону, а є результатом доктринальних тлумачень учених. Виокремлення системи інститутів галузі права продукується розумовою діяльністю людини3.

У цілому створення інститутів конституційного права має об'єктивне підґрунтя. Одна група конституційно-правових норм регулює відносини, пов'язані з правовим статусом глави держави (повноваження, порядок обрання, припинення повноважень та ін.), інша - визначає загальні засади конституційного ладу України (частина І Конституції України), третя - закріплює форми народовладдя (референдуми, мітинги, страйки та ін.), четверта - права і свободи людини та громадянина тощо.

Таким чином, конституційне право містить цілий ряд інститутів: інститут громадянства, інститут виборів, інститут народного депутата України, інститут Верховної Ради України, інститут імпічменту, інститут місцевого самоврядування, інститут референдуму, інститут Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини та ін.

Інститути конституційного права відрізняються один від одного, зокрема кількістю норм права, обсягом і видом регулювання суспільних відносин, відносною змістовною загальністю чи конкретністю. Наприклад, інститут референдуму є складовим інституту прямої демократії, інститут державного суверенітету є складовим інституту конституційного ладу держави. З огляду на це необхідно здійснити класифікацію інститутів конституційного права.

Здійснення такої класифікації є складним процесом, сутність якого вбачається у виявленні критеріїв систематизації всієї множини різнопорядкових інститутів конституційного права у самостійні групи. Отож, мета класифікації - систематизація інститутів за певними критеріями.

У науці конституційного права України існують різні підходи до визначення критеріїв класифікації його інститутів. Так, О.В. Носенко пропонує такі критерії класифікації:

o за предметом правового регулювання (інститут законодавчої влади, інститут конституційних основ безпосередньої демократії, інститут місцевого самоврядування, інститут конституційного процесу та ін.);

* за функціями (установчі, регулятивні та охоронні інститути);

* за формами і видами об'єктивізації в чинному законодавстві (конституційні та законодавчі інститути);

* за галузевою приналежністю (галузеві та міжгалузеві інститути);

* за структурою (генеральні інститути, головні інститути та субінститути). Така класифікація інститутів конституційного права має право на життя, проте має бути більш чітко структурована.

Класифікація інститутів конституційного права:

1) комплексні - регулюють інтегровані сфери суспільних відносин, можуть поєднувати декілька споріднених інститутів, практично € відображенням структурного поділу Конституції України.

Комплексними інститутами конституційного права є:

а) інститут загальних засад конституційного ладу України;

б) інститут правового статусу людини і громадянина;

в) інститут безпосередньої демократії (вибори, мітинги та ін.);

г) інститут організації та діяльності органів державної влади; ґ) інститут політико-територіального устрою України;

д) інститут місцевого самоврядування;

2) головні - регулюють конкретні сфери однорідних відносин, мають чіткий предмет конституційно-правового регулювання, виступають структурними елементами комплексних інститутів. Ними є:

а) інститут громадянства України;

б) інститут глави держави;

в) інститут законодавчої влади;

г) інститут юридичної відповідальності та ін.;

3) первинні - складаються з невеликої кількості норм конституційного права, регулюють суспільні відносини, які за предметом правового регулювання є дуже близькими і невеликими за обсягом предметного регулювання. Первинними інститутами конституційного права є: інститут голосування, інститут депутатського запиту, інститут складання присяги, інститут законодавчої ініціативи, інститут конституційного подання та ін.

Таким чином, класифікація опосередковує можливість формування багаторівневої системи інститутів конституційного права, що забезпечує ефективне структуроване функціонування даної галузі права України.

Принципи конституційного права є важливим елементом системи конституційного права поряд з конституційно-правовою нормою та інститутом конституційного права. Принципи права, в через те числі конституційно-правові, стали предметом наукових дискусій лише з другої половини XX сторіччя. Радянські вчені визнали беззаперечну роль принципів права у формуванні права у цілому і галузей права зокрема, через те також в 1956 році запропонували визнати принципи права третім критерієм розмежування галузей права1. Хоча сучасна юриспруденція визнає основними критеріями розмежування галузей права лише предмет і метод правового регулювання, проте доктринальна дискусія продовжується.

Поміж нормами права та принципами правової системи, як зауважує вітчизняний правник А.М. Колодій, існує тісний зв'язок, оскільки останні знаходять відповідний вияв у нормах права, а норми права згруповані за ознакою єдності змісту, виражають певну ідею, надихають життям принципи права". Принципи виступають центром ідеологічної і концептуальної єдності не тільки окремих конституційно-правових норм, а й інститутів і підгалузей національного конституційного права.

Принципи права - це каркас, несуча конструкція, на якій будується кожна галузь права, в через те числі й конституційне право. Принципи права визначають загальну динамічність конституційного права, оскільки виступають загальнообов'язковими орієнтирами і флагманами правотворчої, правозастосовної та правоохоронної діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування і посадових осіб.

В юриспруденції активно дискутується проблема змістовного наповнення терміна "принцип". Принцип - це те, що лежить в основі певної сукупності фактів, теорії, науки, переконання людини, ті практичні і моральні засади, якими вона керується у своєму житті в різних сферах діяльності. На думку вчених В.М. Корельського та В.Д. Перевалова, принципи - це головні ідеї (вимоги), які в своїй єдності визначають ідеальну конструкцію, модель. Інші вчені, зокрема В.Ф. Погорілко та О.Ф. Фрицький, наголошують, що принцип - це об'єктивна закономірність, яка притаманна будь-якому суспільно-політичному явищу, сформульована у вигляді певної ідеї, правила чи засади . Водночас В.В. Копєйчиков дійшов висновку, що принципи - це головні засади, ідеї, які характеризуються універсальністю, загальною значимістю та вищою імперативністю . Таким чином, підсумувавши зазначене, сформулюємо поняття.

Принципи конституційного права (від лат. - начало, основа) - це фундаментальні засади, беззаперечні вимоги, керівні ідеї, які визначають сутність, зміст і політико-правове призначення галузі конституційного права у регулюванні суспільних відносин.

Конституційно-правові принципи не є довільними за своїм змістом. Вони об'єктивно зумовлені економічним, соціально-політичним розвитком самого суспільства, основними принципами побудови і функціонування політичної системи взагалі.

Ознаки принципів конституційного права:

а) високий рівень абстрагованості, тобто визначають загальні цільові орієнтири побудови і розвитку конституційного права;

б) універсальність - охоплюють правовим регулюванням весь спектр суспільних відносин, що становлять предмет конституційного права;

в) загальна значимість - виступають позитивними беззаперечними зобов'язаннями для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин;

г) найвищий рівень імперативності (наказовості);

г) виступають безпосереднім регулятором суспільних відносин у разі наявності прогалин у чинному законодавстві;

д) високий рівень стабільності - змінюються норми в межах правового регулювання принципу, а не навпаки;

е) установчий характер - виступають відправними началами формування системи принципів інших галузей права;

є) об'єктивність - с продуктом, насамперед, розвитку суспільно-правових явищ, а не розумової діяльності людини.

Принципи права поділяються на певні групи залежно від того, поширюються вони на систему права у цілому, на декілька споріднених галузей права, наприклад, приватне, публічне, чи на окрему галузь права, у нашому випадку - конституційне право України.

Принципи конституційного права дозволяється поділити на дві головні групи: загальні і спеціальні.

Загальні принципи конституційного права - це найбільш узагальнені керівні засади, ідеї, концепції конституційно-правового регулювання суспільних відносин, які прямо закріплені в Конституції та законах України. До них відносять:

1) принцип верховенства Конституції України та конституційних законів у системі нормативно-правових актів;

2) принцип публічності - регулює суспільні відносини у сфері організації та діяльності публічної влади;

3) принцип універсальності - регулює всі без винятку сфери суспільних відносин: політичні, соціально-економічні, культурні та ін.;

4) принцип системності - конституційно-правове регулювання здійснюється комплексно, цілеспрямовано, всі принципи узгоджені поміж собою і не можуть суперечити один одному;

5) принцип демократизму - визнання народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні, котрий здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

6) принцип гуманізму - зміст і спрямованість діяльності держави визначають права і свободи людини та їх гарантії, найвищою соціальною цінністю в Україні визнаються людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека;

7) принцип законності - органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

8) принцип загальнообов'язковості норм конституційного права - кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України;

9) принцип наступності - уособлює національні правові традиції.

Спеціальні принципи конституційного права - це керівні засади" ідеї, які цілеспрямовано наповнюють концептуальним змістом конкретні інститути конституційного права. До них відносять:

1) принцип правової, матеріально-фінансової і організаційної самостійності в межах повноважень, визначених законодавством;

2) принцип поєднання місцевих і державних інтересів;

3) принцип виборності - громадяни України на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають Президента України, Верховну Раду України, представницькі органи місцевого самоврядування;

4) принцип державної підтримки, гарантій місцевого самоврядування;

5) принцип відповідальності та підзвітності органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб перед територіальними громадами;

6) принцип колегіальності прийняття рішень місцевими радами. Таким чином, систему конституційного права України становлять

конституційно-правові норми, інститути конституційного права і принципи конституційного права.

Проте структуру конституційного права дозволяється визначити і в більш багатогранному варіанті (значенні), де конституційно-правові норми, інститути і принципи представлені у площині поділу конституційного права на суб'єктивне і об'єктивне, матеріальне і процесуальне, регулятивне і охоронне, національне і міжнародне.

Об'єктивне конституційне право - це нормативний регулятор, котрий об'єднує норми позитивного права, що регулюють не конкретні правовідносини, а певний вид суспільних відносин. Наприклад, політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань (ч. 2 ст. 37 Конституції України).

Суб'єктивне конституційне право - це встановлені юридичними нормами вид і міра можливої поведінки суб'єктів конституційних правовідносин, спрямовані на реалізацію конституційних прав і свобод людини, Так, кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (ст. 48 Конституції України).

Матеріальне конституційне право - це сукупність конституційно-правових норм, які використовуються державою для безпосереднього регулювання суспільних відносин. Матеріальне конституційне право відповідає на питання "що?", оскільки відображає зміст галузі права.

Наприклад, державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову (ч. 1 ст. 6 Конституції України).

Процесуальне конституційне право - це сукупність конституційно-правових норм, які визначають порядок і механізм реалізації матеріальних норм галузі права. Процесуальне конституційне право відповідає на питання "як?", оскільки визначає механізм реалізації матеріальних норм конституційного права. Донедавна вважалося, що процесуальне право має місце лише у площині цивільного, кримінального і господарського права. Сьогодні правознавці не заперечують можливість та доцільність виокремлення процесуального конституційного права. Конституційна юрисдикція, значна частина виборчого, законодавчого, парламентського законодавства представлена процесуальними конституційно-правовими нормами. У 2003 році в Україні вийшов друком навчальний посібник "Конституційно-процесуальне право"1.

Регулятивне конституційне право - сукупність конституційно-правових норм, які встановлюють загальні правила регулювання суспільних відносин, визначають еталон правомірної поведінки суб'єктів конституційно-правових відносин. Наприклад, Президент України виконує свої повноваження до вступу на пост новообраного Президента України (ч. 1 ст. 108 Конституції України).

Охоронне конституційне право - це сукупність конституційно-правових норм, які забезпечують правопорядок у суспільстві та державі, захищають права і свободи людини і громадянина шляхом державно-владного впливу. Наприклад, за віддання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність (ч. 2 ст. 60 Конституції України).

Національне конституційне право - це галузь системи права України, сукупність конституційно-правових норм та принципів якої регулюють загальнодержавні суспільні відносини в сфері організації та діяльності публічної влади, місцевого самоврядування, визначають і гарантують права і свободи людини та громадянина. Наприклад, суверенітет України поширюється на всю її територію (ч. 1 ст. 2 Конституції України), носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ (ч. 2 ст. 5 Конституції України),

Міжнародне конституційне право має всі шанси зайняти свою нішу в наднаціональній правовій системі. Зокрема, в умовах глобалізації активізуються євроінтеграційні процеси, які супроводжуються не лише ратифікацією міжнародних правових актів, проте й розробкою проекту Конституції Європейського Союзу. Даний документ і за змістом, і за суттю матиме наднаціональний характер. Незважаючи на те, що існує лише проект Євроконституції, не виключено, що парламенти та громадяни країн-учасниць ЄС згуртують свої зусилля, щоби "дати життя" документу нового покоління.

← Предыдущая страница | Следующая страница →